Михайло Старицький

В українській літературі другої половини 19 - початку 20 ст. творчість М.П. Старицького – талановитого поета, драматурга, прозаїка, культурно-громадського діяча посідає значне місце. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, видавцем, перекладачем, одним із тих невтомних трудівників, чиєю працею живиться кожна національна культура.  
 
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях, Золотоніського повіту, на Полтавщині, в небагатій дворянській сім”ї. Батько його, Петро Іванович, був офіцером. Мати, Настасія Захарівна, – з роду Лисенків, нащадків колишньої козацької старшини, відомої ще зчасів Б.Хмельницького.  

Дитинство майбутній письменник провів переважно в с. Кліщинцях, у діда й баби (Лисенків), людей, як на той час, досить демократичних. Розмовляли в домі діда українською мовою, «бо, – як писав Старицький, – бабуня другої не знала». Хлопець дуже любив слухати няньчині казки та українські народні пісні, що їх співали дівчата-килимниці. Початкової грамоти Михайла учив кліщинецький дяк. На восьмому році життя хлопець втратив батька. Незабаром помер дід, Захар Йосипович, потім сестра і обидва брати, а за кілька років, коли Михайло почав учитися в полтавській гімназії, померла й мати. Далі юнак виховувався в родині В.Р. Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Відтоді Михайло Старицький і Микола Лисенко стали друзями на все життя.  

У дядьків Андрія та Олександра Лисенків юнаки познайомилися з «Енеїдою» І. Котляревського, «Кобзарем» Т. Шевченка, а потім і з деякими його недрукованими творами, які справили на них величезне враження. «У Галицькому, – згадував пізніше М. Старицький, – раз достали ми від Андрія Романовича заборонені вірші Шевченка і цілу ніч читали їх, захоплюючись і формою, і словом, і сміливістю змісту». 
В гімназії М. Старицький читав багато творів російської та світової классики. Познайомився ширше й з українською літературою, з прозою Марка Вовчка і П. Куліша, романом якого «Чорна рада» дуже 
зацікавився. На цей час припадають його перші літературні спроби. Це були гумористичні вірші на теми гімназійного життя, написані російською і українською мовами. 

В 1858 році, після закінчення гімназії, разом з М.Лисенком вступив до Харківського університету, а потім перейшов до Київського, де навчався спочатку на фізико-математичному, а згодом на юридичному факультеті. М.Старицький активно працював у недільних школах; народних бібліотеках; театральних, етнографічних, хорових гуртках; брав участь у роботі київської громади. 

1861 року М. Старицький одружився з сестрою М. Лисенка Софією Віталіївною. Це ще більше зміцнює дружбу двох ентузіастів української культури. 

Уже з середини 60-х років Старицький став активно займатися літературною діяльністю: писав поезії, перекладав. 

               Основні драматичні твори М. Старицького 

1872р. – водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка»; 1881р. – драма «Не судилось»;

1887р. – драма «Богдан Хмельницький», водевіль «По-модньому»;

1889р. – драма «Талан»;

1897р. – драма «Маруся Богуславка»;

1898р. – драма «Оборона Буші»;

1899р. – драма «Остання ніч»

Українська історія стала об’єктом змалювання у прозових творах письменника:

1891р. – повість «Облога Буші»;

1895р. – трилогія «Богдан Хмельницький»;

1898р. – роман «Молодість Мазепи»;

1899р. – роман «Руїна»;

1901р. – роман «Останні орли»;

1903р. – роман «Розбійник Кармелюк». 

Помер письменник 27 квітня 1904 року. Похований у Києві, на Байковому кладовищі.