Маркіян Шашкевич у творах Р. Лубківського

Життя як життя. І на той  час коротке.

Велике життя, та вкорочений вік.

Він серце мав любляче, болісне, кротке,

Русявий, прудкий, молодий  чоловік.

Він був і нема. Не зосталось  портрета.

Який він – не знатимуть  певно повік

Це – доля поета, недоля поета,

Що нам його дав дев’ятнадцятий вік.

Основним завданням  нашої доповіді є донесення важливості святкування роковин відомих  людей загалом, а зокрема Маркіяна Шашкевича так, як це роблять у  цивілізованому світі, з висоти національних здобутків і осягнень, котрим давно не загрожують ані внутрішньосуспільні проблеми, ані зовнішньополітичні виклики.

Предметом дослідження  є зокрема вивчення життєпису і творчості Маркіяна Шашкевича крізь призму творчості Романа Лубківського.

З-поміж усіх наскрізних і суспільно важливих тем у творчості Р. Лубківського є тема, яку можна без будь-якого пафосу назвати сакральною. Це тема шашкевчіани, яку поет осягає упродовж всього життя. Сьогодні неможливо уявити як би сформувався новий пласт літературно-мистецької шашкевчіани без Р. Лубківського. Адже до кожної події, яка торкається тих чи інших аспектів творчості М. Шашкевича, поет має безпосереднє відношення.

Народився Роман Мар’янович Лубківський 10 серпня 1941 року в с. Острівець Тернопільської області в родині селянина. Пізніше він, за його ж зізнанням, «волхв, і цар, і лицар, і стюард», натхненно оспіває таємницю свого краю, означеного ним як «Подільська Атлантида». Лубківський не є фігурою викличної поведінки чи скандальної інтриги. Він був і залишається поетом, котрий протягом усього життєвого й творчого шляху витримує послідовну лінію поведінки, толеруючи як друзів, так і недругів. Поет природно почувається як у площині нашого минулого, так і сучасного, злободенно-загостреного, шукаючи й досліджуючи точки їхнього дотику, історичні паралелі — від епохи «Слова...» до епохи здобуття Україною незалежності — прочитуються на всіх рівнях художньої свідомості. Поет вдається до особливого методу вияскравлення «больових вузлів» української ментальності. Поетичний світ Р. Лубківського — попри потужний публіцистичний струмінь митця (незаперечна істина: за творчістю Р. Лубківського нащадки будуть вивчати пульсацію подій нашої посттоталітарної епохи з усіма її катаклізмами й трансформаціями ) — не чорно-білий, а досить барвистий, адже поділ у нього проходить не по лінії схвалення/заперечення, а по лінії істинне/неістинне, де неістинне завжди має чітке наймення: «псевдо» та «імітація», що демаскується автором через низку чітко заявлених моральних максим та персоналій-авторитетів.

Р. Лубківський вважає Шашкевича гуманістом, бунтарем, а несамперед першим видатним поетом нової доби на західноукраїнських землях. Його лірика за своїм обсягом займає своєрідне місце – друге після „Слова о полку Ігоревім”. Це людина, яка наса перед думала про свою громадську місію, а слово було відображеннням дій. Талант Маркіяна приваблює сьогоднішнього читача людяністю, вільнолюбністю, відкритістю, чутливістю, глибиною звязку з українською народною поезією. Шашкевич засвітився і спалахнув, як летюча зоря, що несе надію на ясну погоду. Але спалах його життя, зблиск письменницького поетичного таланту Іван Франко порівнював зі спалахом блискавки. Адже, як зазначає Роман Мар’янович, тільки вільна духом людина може дозволити собі отак ширяти думкою, підійматися понад важкими і нестерпними обставинами семінарського побуту, церковної схоластики, державно-бюрократичної рутини. Він називає Шашкевича „алмазом української поезії”, чистий і людяний талант якого сьогодні засвідчується новими гранями.

Шашкевич виробив свою концепцію національного відродження, боротьби проти тиранії. Він мав розвинене чуття історії, у якій бачив не тільки приклад і джерела духовності.

Покірний раб важкого  обов’язку!

Ніколи я не віритиму в це!

Ти на своє зістраждане  лице

Не вмів покори надягати маску.

Саме Р. Лубківський зроби чимало для того, аби увіковічнити постать М. Шашкевича, зробив значний внесок у підготовку до святкування 200-річчя. Разом із О. Гончарем він прийшов поклонитися землі поета. Цей духовний поклін і сам день приходу до домівки великого поета записався на скрижалі історії. Пам’ять людська – ця нематеріальна субстанція – має дивовижну здатність по-різному стверджувати себе. Найперший, найдорожчий її матеріал – слово. Однак камінь, який вони поклали в підвалини Шашкевичевого меморіалу, дах яким  накрили цю дорогу домівку, - це теж пам’ять. Вони подарували Домові Шашкевича найдорожчі дари: по грудці землі із рідних місць Котляревського, Шевченка, Франка, Лесі Українки. Символічно вся українська неподільна земля, земля його пристрасних здійснених мрій прийшла до свого сина.

 Не менш цінним  подарунком Р. Лубківського Шашкевичу  до річниці є видання „Камертон Шашкевича”, яке отримало  персональну відзнаку на Форумі видавців у Львові. 200-літтю від дня народження М. Шашкевича поет присвячує книгу статей, рецензій, інтерв’ю, промов. Також включив до неї поему “Камертон Шашкевича” та окремі поетичні твори. Видання пропонується широким колам читачів, зокрема творчій інтелігенції, священництву, молоді. Ілюструється маловідомими документальними світлинами. Поема «Камертон Шашкевича» є відображенням всього життя і творчості Шашкевича, його відношення до України, її народу і мови.

Та ось переходить з долонь у  долоні

Такий невеликий собі інструмент…

Це Твій камертон. А в отім камертоні

Щось більше, ніж в тоні прекрасних легенд.

Доклав зусиль Роман Мар’янович і до створення музею М. Шашкевича у с. Нестаничі, Радехівського району (був керівником ініціативної групи зі святкування 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича). Саме він запропонував встановити пам’ятник  Шашкевичу у Києві, біля собору УГКЦ.

В селі Деревня Жовківського району, де будитель душ галичан, мешкав з лютого по серпень 1838 року, офіційна делегація на чолі з Романом Лубківським і начальником управління культури Львівської обласної державної адміністрації Сергієм Бурком відкрила меморіальну дошку Маркіянові Шашкевичу на будівлі-плебанії. Саме в ній понад півтора століття тому в родині місцевого пароха о.Теодора Крушинського мешкав Маркіян з донькою господаря дому Юлією. Тут, у дерев’яній церкві ХVII століття їх повінчали, у цій плебанії народилися їхні діти. Тут жили разом, доки Шашкевич як особа духовна не отримав парафію. Уже згодом, після смерті Маркіяна, сюди повернулася його вдова із сином.

Однак Р. Лубківський  вважає, що, на жаль, 200-річний ювілей Шашкевича у нас «провис». Ювіляр не матиме навіть повного зібрання своїх творів, яких не так багато. Парадоксально, але в 1980-х роках 175-річчя з дня народження Шашкевича відзначалося з великим розмахом. Було реконструйовано його родинну садибу в Підлиссі на Золочівщині, встановлено пам’ятник у Львові, відбулися літературні вечори в Києві, Львові, Бережанах, Москві та Мінську.

Нині триває відбудова  церкви Святого Духа, яка пам’ятає Шашкевича та інших учасників  «Руської трійці», з якою пов’язана діяльність митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосипа Сліпого.

Безумовно, важливо працювати  над облаштуванням письменницьких садиб. Приміром, садиба Шашкевича відновлена з пустиря. І діти, які, виростаючи, ходять повз неї, мають відчуття, ніби вона стоїть там вічно. Повертається природний контур, повертається питома атмосфера.

Попри “нефортунність” цьогорічного Ювілею, ініціатива гідного відзначення свята української культури пішла “знизу”. Заспівним акордом стала урочиста академія в Бродівському педагогічному коледжі імені Маркіяна Шашкевича. Виникли громадські комітети в Радехівському та Буському районах; завдяки цьому почалася конкретна робота щодо створення нових меморіально-музейних об’єктів. Так у с. Нестаничі старовинна “Шашкевичева” церква стане ядром комплексу, до якого ввійде повноцінний музей-бібліотека з чудовим пам’ятником на подвір’ї. Тут незабудованим виявилося місце плебанії Маркіянових часів — воно поруч. На ньому буде встановлено пам’ятний хрест. Таким чином нестаницький комплекс стане свого роду доповненням підлисецького (Золочівщина). Цікавим обіцяє бути і комплекс у Новосілках: у приміщенні давньої школи буде влаштовано музейну експозицію, а на подвір’ї постане пам’ятник поетові-священику роботи славетної скульпторки Теодозії Бриж. І все це не без участі Р. Лубківського.

До речі, про пам’ятники Будителеві землі Галицької. Їх споруджено в Підлиссі, Бродах, Золочеві, Львові, у “Подільських Афінах” — Бережанах (Тернопільщина), а у світі —  у Римі та Вінніпезі. У княжому Перемишлі (нині — територія Республіки Польща) цього року відзначатиметься 100-ліття від часу заснування української гімназії імені Маркіяна Шашкевича.

У дзвонах зелених  діброва гуде:

В Підлиссі Твоїм будівництво  йде.

Поклали фундамент. Підводиться  дім,

Щоб слово твоє поселилося в нім.

Впусти на обійстя  широке своє:

Твій дуб заповітний напитись дає.

До чистих, навіки священних  цямрин

Веснівка торкається, сонячних крин.

Поглянь на людей, втихомиривши біль,

Котрі Тобі нині приносять  хліб-сіль.

Лубківський запевняє, що зараз „найвища пора: створити Громадський Комітет для відзначення 200-ліття Маркіяна Шашкевича. Комітет міг би, хоч із запізненням, проголосити 2011 рік Роком Маркіяна Шашкевича, а наступний — Роком “Русалки Дністрової”.

Як бачимо, цій справі Р. Лубківський прсвятив значну частину свого життя, саме він, стверджує, що актуальність місії Маркіяна Шашкевича і “колись”, і “сьогодні” історично обумовлена. Логіка тієї обумовленості має дуже багато подібних, а навіть парадоксально споріднених сюжетів.

Десь, колись в якійсь країні

Проживав поет нещасний,

Тільки мав талан  до віршів

Не позичений, а власний.

Здається, що це сказано  не про якогось міфічного поета, а саме про нього і тільки про  нього – про Шашкевича.

Актуальність Шашкевича  сьогодні – не примітивно-декларативна, а політична. Так само, як і за часів Шашкевича, сьогодні в Україні закривають українські школи, так само нам кажуть: «Ця мова вам не потрібна».

Декларують про європейську  орієнтацію, а в що вона має втілитися  не уточнюють. У позаминулому столітті до цього також закликали. Власне, у Шашкевичі ми бачимо колосальний приклад того, як зберігаючи в собі дух місця народження, думкою, ділом, зусиллям та всією творчістю необхідно «вливатися» в широчезний простір загальноукраїнської культури. Можливо сьогодні емансипація, має менш загрозливі масштаби – зрештою, ми маємо власну державу, але так чи інакше, небезпека існує. То давайте захистимо Маркіяна Шашкевича, тоді й він захистить нас!

Між нами рівно півтора  століття.

Три покоління. Як одне життя,

Шукав, напевно, в часі опертя.

Шукав, напевно, надміцної  тверді

В далечині прийдешності. А ми,

Народженні уже в  Твоїм безсмерті,

Твоїм народом стали. І людьми!