Культура мови

Культура мови

«Уся річ у тому, щоб  оберігати

свою мову від засмічення чужими словами 

й інородним вимовленням.

Треба твердо значи свою мову

й любити прекрасне рідне  мовлення».

Ф. В. Гладков

План

1. Основа мовленнєвої культури
2. Розвиток мовлення у наш час
3. Духовні скарби попередніх поколінь
4. Мовний етикет
5. Сталі висловлювання
6. Проблема культурного мовлення молодого покоління

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні духовної культури, ні культури мовлення. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь її прилучення до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Я можу з упевненістю сказати, що основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Крім того, я переконана, що мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Потрібно вслуховуватися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень. Я вважаю, що потрібно активно розвивати своє мовлення і вчитися усно і письмово викладати власні думки, виправляти себе, правильно будувати і перебудовувати сказане, шукати найкращі і найдоцільніші варіанти висловлювання. Прикро визнавати, що непомітно тюремний сленг ввійшов у мову підлітків і студентів. На жаль, він уже став загальним надбанням у засобах масової інформації, у виступах депутатів, входить у сім’ї, трудові колективи, дворові компанії, вечірки. Це мене непокоїть найбільше. Бо хто мав би подбати про справжнє відродження української мови, як не держава? Адже стільки надій ми пов’язуємо з нею, стільки сподівань!

Я думаю, що нині тільки ми можемо зберегти ті духовні скарби, які отримали у спадок від попередніх поколінь, і передати їх далі, своїм нащадкам. Які б загрозливі процеси не відбувалися з нашою мовою,я не вірю, що вони незворотні. Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення — поняття не тільки лінгвістичне, а й педагогічне, психологічне, естетичне та етичне.

Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність — основна вимога мовного етикету. Лихослів’я, лицемірність, невміння вислухати співбесідника, навпаки, лише нервує, псує настрій.

Можна багато говорити про магію слова і культуру мовлення. Але ж ці поняття такі ж давні, як і сам народ. На окрему розмову заслуговують родинні звертання. Традиційно на Україні діти називали своїх батьків на “ви”, що означало високу повагу до найближчих людей. У наше повсякдення увійшло багато словесних вітань, проте наші предки завжди були обачливими з ними, у кожному випадку використовували далеко не весь арсенал. Зранку, в обід чи ввечері вживали лише ті, що відповідали певному часові. Це ж стосувалося й кількості осіб, їх віку, статі.

Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми вітань —це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров’я — фізичне і духовне.

Як же бути нам, молодому поколінню, що входить у самостійне життя на початку третього тисячоліття? В хаосі невихованості й безкультур’я, у тому числі мовного. Мені дуже прикро, що більшість моїх однолітків зростають скупими на ласку і тепле слово; що цураються багатства рідної мови, послуговуючись суржиком, чужими словами, забуваючи чемно привітатися або щиро подякувати.

Отже, треба вчитися самим і вчити інших, бо “…без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури” (Василь Сухомлинський).