Иван Карпенко – Карий (29.09.1845 – 1907 )

                                      Иван Карпенко  – Карий

                                         (29.09.1845 – 1907 ) 

      Іван  Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці ( тепер с. Веселівка  Новомиргородського району Кіровоградської  області).

      Його батько працював управителем поміщицьких маєтків,  походив із збіднілого шляхетського роду. Одружуючись, батько викупив свою дружину з кріпацької неволі, хоч у минулому її рід був козацьким.

      У цій простій родині виховалася пледа  діячів української культури – три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко –Кари, Микола Садовський  і Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовська – Барілотті.

      Їх  мати Євдокія Садовська  виконувала народні пісні, тим самим заронила в душі дітей глибоке розуміння  багатства й краси українського слова та перші зерна артистичного хисту.

        Дитинство Івана минуло у селі, звідки він і виніс добру  ознайомленість з життям, побутом, звичаями народу.

      У Бобринецькій повітовій, де навчався Іван, навчання проводилися  російською мовою,  проте вона не заглушила рідної.

      Підлітком Іван пішов на свій хліб, працюючи писарчуком спочатку в містечку Мала Виска,  а потім у Бобринці. Багато читає, займається самоосвітою, захоплюється аматорським театральним рухом.

      В 1865 р. повітовим центром став Єлисаветград, Тобілевич почав працювати там у канцелярії поліційного управління.  Однак знаходив відраду  в керівництві драматичним гуртком, до складу якого входили вчителі, в організації вистав, де також виступав і як актор.

      Коли  емським указом  1876 р. було заборонено не  тільки друкувати книжки українською мовою,  а й організовувати українські вистави та концерти, Іван Тобілевич разом з Марком Кропивницьким, Євгеном Чикаленком, Олександром Тарковським, Панасом Михалевичем домагається припинення переслідування української культури.

      У його будинку поселився колишній активний учасник Київської громади  Олександр Русов з дружиною Софією, яка перебувала під наглядом поліції. Тому власті запідозрюють Тобілевича в політичній неблагонадійності  й у вересні 1883 р. звільняють зі служби.

      Тепер Іван Тобілевич має повну змогу  повністю віддатися не тільки літературній , а й театральній діяльності: він входить до професійної трупи  Михайла Старицького.

      У 1884 р. Тобілевичу було заборонено жити в Україні, піддано поліційному наглядові на три роки. Він оселився в Новочеркаську, займався оправою книжок, написав кілька п’єс, що друкувалися і виставлялися під псевдонімом Іван Карпенко – Карий.

      У 1887 р. він живе на власному хуторі Надія  на Єлисаветградщині, займається хліборобством, багато часу віддає літературній праці.

      У 1888р. було знято поліційний нагляд, він знову кидається у вир  театрального життя. Саме тоді український  театр корифеїв з успіхом виступає не тільки в багатьох містах України, а й далеко за її межами. До складу ансамблю  входили такі таланти : Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький. До репертуару труп входять кращі твори української і світової драматургії, зокрема й драми та комедії Івана Карпенко – Карого.

      Постійна напружена праця, нервові переживання, шовіністичні переслідування позначаються на здоров’ї Карпенко - Карого. Кілька останніх років недуга все частіше давала про себе знати, аж поки у січні 1907 р. остаточно підірвала його сили. Не допомогла й поїздка до Берліна:оперувати хворого було пізно. Там він і помер 15 вересня 1907 рок. Тіло небіжчика було перевезено в Україну й поховано за його заповітом на кладовищі сусіднього до хворого Надія села Карлюжина.  

      Драма (грець. δρδμα — дія) — це п'єса  з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, який розвивається в постійній напрузі. Героями творів, написаних у цьому жанрі, є переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, естетично дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. 

      Коме́дія (грець. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.