Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Тільки автори літературних творів мають право дозволяти:     

- Публічне читання своїх творів (їх перекладів);      

- Передачу читання творів (їх перекладів) для загального відома.     

Строк охорони авторських прав час життя  автора плюс 50 років після його смерті. Виняток – всі кінофільми, а також будь-які твори, видані анонімно або під невідомим псевдонімами. Для цих творінь термін захисту – 50 років з моменту їх загальнодоступності або їх створення (для тих, які не стали загальнодоступними). Більш короткі терміни дозволено зберігати країні, встановила такі терміни згідно Римської редакції Бернської конвенції.      

4.4. Цитування     

Конвенція не вважає порушенням авторських прав цитати із загальнодоступних творів. Якщо цитати ці робляться в розумних (виправданих) межах, із зазначенням  джерела і прізвища автора.     

4.5. Контрафакція     

Поняття «контрафакція» (підробка) в авторському  праві покликане позначати твори, поширювані без законних на те підстав. Конвенція передбачає арешт незаконно випущених творів. Зокрема контрафактні примірники твору підлягають арешту навіть, якщо ввозяться з країни, де авторське право на цей твір не охороняється. Проте боротьба з контрафакцією в даному міжнародному договорі детально не прописується, оскільки це віднесено до юрисдикції (компетенції) національних законодавств.     

4.6. Органи Бернського  союзу      

Бернський союз – це реальна, постійно діюча міжнародна організація, тому у нього, як і у всякої подібної структури, є власні органи: Асамблея, Виконавчий комітет, комітети експертів і робочі групи. Кожен з органів Союзу самостійно визначає власні процедурні правила. Успішному функціонуванню Союзу сприяють і інші міжнародні органи, що займаються захистом авторських прав у всесвітньому масштабі.    

4.7. Асамблея Бернського  союзу      

Асамблея  – щось на зразок парламентсько-законодавчого органу Союзу, тому вона:     

- Має право змінювати норми  конвенції, що регламентують роботу органів Бернського союзу;     

- Затверджує програми, фінансовий регламент, дворічний бюджет та фінансові звіти Союзу;     

- Формує Виконавчий комітет, комітети  експертів і робочі групи Союзу;     

- Дає інструкції іншим органам  Союзу, а також розглядає і затверджує їх звіти;     

- Вирішує, кого з сторонніх допустити  на свої засідання як спостерігачі.     

У Асамблею входить по одному делегату від уряду кожної країни Союзу. Делегат має право мати заступників, радників та експертів. Кожна країна фінансує власну делегацію за свій рахунок. Чергову сесію Асамблеї скликаються раз на два роки. Бувають ще й надзвичайні сесії на вимогу Виконавчого комітету або 1/4 членів Союзу.     

Асамблея  правомочна (вправі приймати рішення), якщо присутні не менше половини членів Союзу. Втім, при наявності 1/3 членів рішення теж можуть прийматися, але при подальшому доборі голосів до половини шляхом письмового опитування країн (без урахування утрималися).      

Під час прийняття рішень кожна країна має один голос. Прийнятим вважається рішення, підтримане 2/3 голосували, а при внесенні поправок до Конвенції від 3/4 до 4/5голосов членів Асамблеї в залежності від важливості питання.      

4.8. Виконавчий комітет     

Виконавчий  комітет покликаний забезпечувати  роботу Союзу між засіданнями  Асамблеї, зокрема він:     

- Готує засідання Асамблеї;      

- Забезпечує виконання Гендиректором програми Союзу.     

У Виконком обирають 1/4 членів Ассамблеї. Причому на кожних виборах Виконком повинен оновлюватися як мінімум на 1/3. Виконком, як і Асамблея, засідає не постійно, а тільки під час сесій: чергових (раз на рік) і надзвичайних (скликаних за рішенням Гендиректора, прохання Голови Виконкому або вимогу 1/4 членів Виконкому). Виконком правомочний, якщо присутня хоча б половина його членів. Рішення приймаються простою більшістю голосів. На засідання Виконкому, як і на сесіях Асамблеї, можуть допускатися спостерігачі від країн поза Бернського союзу та міжнародних організацій.      

4.9. Міжнародне бюро     

Міжнародному  бюро інтелектуальної власності  не є власним органом Бернського союзу. Тим не менш, саме воно здійснює функції адміністративного апарату (секретаріату) Союзу. Що можна вважати економією коштів. При цьому Міжнародне бюро:     

- У співпраці з Виконкомом готує  конференції з перегляду положень Конвенції;      

- Збирає та поширює інформацію, що стосується охорони авторських прав;      

- Акумулює національні нормативні  акти про охорону авторських прав;     

- Проводить дослідження і надає  послуги, що полегшують охорону авторських прав;     

- Видає щомісячний журнал.       

4.10. Генеральний директор     

Генеральний директор Всесвітньої організації  інтелектуальної власності (вище і  далі - «Гендиректор») є ще й головною посадовою особою Бернського союзу, що представляє Союз зовні. Згідно з Конвенцією Гендиректор – саме затребуване посадова особа, яка бере участь у більшості процедур, регламентованих Конвенцією. У першу чергу їм збирається і поширюється вся інформація, пов'язана з Бернських союзом і захистом авторських прав. Без письмового інформування Гендиректора - багато дій членів Союзу неприпустимі.  
Крім того, він особисто або через представників беруть участь (без права голосу) у всіх засіданнях конференцій з перегляду Конвенції, Асамблеї, Виконкому, будь-якого комітету експертів або робочої групи. При цьому Гендиректор (його представник) є секретарем відповідного органу.      

4.11. Бюджет Союзу     

Само  собою зрозуміло, що багатостороння діяльність Союзу з охорони авторських прав вимагає стабільного фінансування. Воно здійснюється за рахунок бюджету Союзу, що складається з:     

- Внесків країн Союза (Внески повинні сплачуватися 1 січня кожного року. Країни, що мають заборгованість за два роки і більше, втрачають право голосу в усіх органах Союзу, якщо відповідний орган не збереже за країною це право, визнавши прострочення результатом виняткових і неминучих обставин);      

- Разових платежів до фонду  оборотних коштів, пропорційних  внесках;      

- Зборів і платежів за послуги  та публікації Міжнародного бюро  в розмірі, встановленому Гендиректором;      

- Подарунків, заповітів  та субсидій Союзу;     

- Будь-яких інших доходів Союзу.       

4.12. Як діє і змінюється  Конвенція      

Країни  визнають Бернську конвенцію обов'язковою  для себе шляхом підписання і подальшого ратифікування (затвердження) або приєднання. Ратифікаційні грамоти та акти про приєднання здаються Гендиректору.      

При підписанні, ратифікування і приєднання можна зробити застереження про  не застосування на своїй території  будь-яких матеріальні норм Конвенції  або процесуальної норми про  порядок вирішення суперечок. У  подальшому зроблену застереження можна  зняти, подавши письмову заяву Гендиректору.     

Серед застережень Конвенція допускає застосування до перекладів редакцій Конвенції від 1886 р. і 1896 р. Проте  країна, що побажала регулювати перекази по-старому, повинна бути готова до аналогічних дій у інших країн.     

Чинна редакція Конвенція була відкрита до підписання 31 січня 1972 Вона підписувалася  в одному примірнику англійською  та французькою мовами. Офіційні тексти іншими мовами виробляються зацікавленими  урядами за погодженням з Гендиректором. Пріоритетним вважається текст французькою мовою.     

Тепер оригінал Конвенції зберігається у  Гендіректора14, що зареєстрував її в  ООН. А копії поширюються Гендиректором (по дві копії кожній країні Союзу  і будь-якій країні, що запросила текст).     

Чинна редакція Конвенції набула чинності 31 січня 1972 через 3 місяці після того, як були виконані наступні умови:     

1) п'ять країн Союзу здали ратифікаційні  грамоти (акти про приєднання) без застережень;      

2) Іспанія, Великобританія, США і  Франція зв'язали себе Всесвітньою  конвенцією з авторського права,  переглянутою в Парижі 24 липня 1971 року.     

Для кожної наступної країни Конвенція  вступала (набере) в силу через 3 місяці після здачі ратифікаційної грамоти (акта про приєднання) або пізніше, якщо пізніша дата вказувалася (буде вказана) в ратифікаційній грамоті (акті про приєднання) відповідної країни.     

Чинна редакція Конвенції замінює попередні  редакції лише для країн, які ратифікували (визнали) її. Для інших членів Бернського союзу ратифіковані (визнані) ними редакції Конвенції зберігають силу. Але приєднання до цих редакцій для нових членів неможливо.     

Роблячи поступку колоніалізму, Конвенція дозволяє членам Бернського союзу поширювати дію конвенціональних норм на підвладні  території та в подальшому відмовлятися від такого поширення, що, втім, не повинно тлумачитися як мовчазне визнання факту колоніальної залежності. Конвенція діє безстроково. Але будь-яка країна має право після 5 років членства в Бернському союзі денонсувати Конвенцію, направивши відповідне повідомлення Гендиректору. Денонсація набуває чинності через рік після повідомлення.Перегляд Конвенції здійснюється на загальній конференції всіх учасників Союзу, причому тільки одноголосно і після проведення відповідних конференцій у всіх країнах Бернського союзу.

Используя материалы  данного сайта, вы можете с легкостью написать свои студенческие работы!      

Суперечки між членами Союзу про тлумачення та застосування Конвенції, не дозволені  шляхом переговорів, можуть передаватися в Міжнародний суд чи дозволятися  будь-яким іншим способом за домовленістю між сперечаються. Про всі судові спори повідомляється Міжнародне бюро.      

4.13. Пільги для країн,  які розвиваються      

Згідно  додаткового розділу Конвенції  будь-яка країна, яку в Генеральній  Асамблеї ООН вважають «розвивається», можна замінити «виключне право автора на переклад і відтворення» «системою невиключних і непередаваних ліцензій, які видаються компетентними органами країни, що розвивається».     

Такий пільговий режим діє в країні, що розвивається 10 років після подання  заяви Гендиректору і може продовжуватися щоразу на той самий термін (за 3 – 15 місяців до закінчення поточного десятиліття). Але після того як країна перестає вважатися розвиваючою, вона втрачає право продовжувати пільговий режим –і він діє до кінця поточного десятиліття або ще 3 роки (якщо до кінця десятиліття менше 3 років). Для того щоб видати пільгові ліцензії на переклад і відтворення, необхідно дотримати цілий ряд умов, у тому числі:      

1) Не можна звертатися за ліцензією  до закінчення певного терміну,  протягом якого автор може  скористатися своїм винятковим  правом на переклад або відтворення.  Для переказу цей термін зазвичай 3 роки і 6 додаткових місяців після випуску твору. Мова країни, що розвивається не є загальновживаною в жодній розвиненій країні Союзу;     

- Якщо досягнута домовленість  зі всіма розвиненими країнами, де відповідну мову загальновживану (крім англійської, французької та іспанської мов);     

- А для відтворення  5 років і 3 додаткових місяців;

- 3 роки  і 6 місяців для природничих  і точних наук, включаючи математику  і техніку;  
- 7 років і 3 місяці – для художніх, поетичних, драматичних і музичних творів, а також для книг з мистецтва.     

2) Перекладати і відтворювати покладається на мову, загальновживану у відповідній країні, яка розвивається.      

3) Ліцензії можуть використовуватися  лише в школах, університетах  і в дослідницьких цілях. А  радіомовні організації повинні  користуватися ліцензіями на  переклад і відтворення лише  для навчання або поширення  результатів технічних і наукових  досліджень серед спеціалістів. Комерційне радіомовлення за  ліцензіями неприпустимо.     

4) Ліцензія не може бути видана  на твір, автор якого вилучив  з обігу всі примірники свого творіння.     

5) Одержувач ліцензії зобов'язаний  довести, що просив дозвіл у  автора і отримав відмову, або  не зміг встановити «володаря»  права на переклад (відтворення).     

6) Прізвище автора повинне вказуватися на всіх примірниках перекладу (відтворення) за ліцензією, а заголовок друкуватися в оригінальному вигляді на всіх примірниках.     

7) Усі примірники, випущені за ліцензією,  повинні мати на собі вказівку про територію розповсюдження.     

8) Ліцензія повинна передбачати  виплату справедливої компенсації  особі, що володіє правом на  переклад (відтворення), в конвертованій валюті або її еквіваленті.     

9) Переклад має бути  максимально правильним, а відтворення  – точним.     

Втім, ліцензії можуть видати і в обхід  деяких вищевказаних умов, якщо легально випущені твори занадто дорогі або недоступні (відсутні у продажу) для громадян даної країни. Ліцензії не застосовані за межами країни-льготниці. Але й інші країни не можуть обмежувати авторські права відносно громадян країни, що розвивається на основі принципу взаємності (в помсту).      

Ліцензія  не дозволяє експорту ліцензованого  твору, крім відправки за кордон громадянам (об'єднанням громадян) країни, що видала ліцензію, для використання в школах або в дослідницьких цілях. При  цьому будь-яка комерція виключена, а також необхідна згода країни за місцем отримання та повідомлення Гендиректора. У всіх випадках припинення дії ліцензії екземпляри, які виготовлені за ліцензією поширюватися до вичерпання їх запасу.  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури:

1. Попова И. В. Авторское  право и смежные права // Под  ред. В. Ф. Чигира. - Минск: Амалфея, 1999. – 448с.