Балада - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом

Міністерство науки і  освіти України

Прикарпатський національний університет імені В.Стефаника

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему :

Балада

 

 

 

 

 

 

 

                        Виконала:

        студентка групи УМЛ 11

                                                                                                                  Ракета Ольга

 

Івано-Франківськ

2011 р.

Балада (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.

Слід пам’ятати , що цей  термін дуже змінювався в різні часи в різних народів. У південній  Франції й Провансі в ХІІ ст.. баладою називали ліричну пісню  любовного характеру з рефреном , що її виконували в супроводі музики й танцю. Із Франції й Провансу балада перейшла до Італії ( італ. balata ), де вона звільнилася від танцю , рефрену й набула деяких нових ознак під впливом канцони ( італ. пісня ) та увійшла в творчість поетів Данте й Петрарки. Також істотно змінюється форма балади ( ballade ) , перенесена з півдня на північ Франції. У французькій літературі в XIV і XV ст. Вона набула точної форми : три строфи з прехресним римуванням і звертанням до особи , якій вона присвячується.

В англійському і шотландському  фольклорі склався інший тип  балади ( ballad ) – це ліро-епічна пісня драматичного характеру. З погляду тематики в баладі переважали трагічні сюжети , пов’язані з нещасливим коханням , кривавою помстою , зрадою , загадковим вбивством у заселених духами і привидами замках.

За доби романтизму були дуже поширеними фантастичні балади , що їх наслідували майже всі  поети-романтики : Р.Бернс , С.Калрідж – Англії ; В.Гюґо – у Франції ; Г. Бюрґер ( «Лєнора» ) , Ф.Шіллер ( «Полікратів перстень» ) , Й. В.Ґете ( «Лісовий цар» , «Рибалка») , Г.Гайне – в Німеччині ;В.Жуковський ( «Людмила» , «Світлана») – Росія; А,Міцкевич («Рибалка» , « Будурис і його сини» ) – Польща . Романтична балада створювалась на ґрунті специфічного баладного мислення. Поет подає події у зв’язку з народними легендами , переказами. Світ він змальовує як царство містичних , надприродних сил. Дія відбувається в таємничих обставинах ; дійовими особами є звичайно мерці , примари , привиди тощо.

Балади бувають :

• Історичні
• Міфологічні
• Ліричні
• Трагедійні
• Розбійницькі
• Сімейно-побутові

Головні ознаки народної балади :

• жанр фольклору, віршований, ліро-епічний твір;
• зосередження уваги на моральних проблемах;
• напружений сюжет;
• легендність та фантастичність;
• драматична, часто несподівана розв'язка;
• присутність оповідача;
• використання діалогів і повторів;
• невеликий обсяг.

Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших  видів усної народної творчості. Складність цього різновиду пісенного  жанру полягає в тому, що він  увібрав в себе велику кількість  схожих рис з інших сюжетних жанрів, таких як ліричні пісні, думи, билини тощо. Отже дати однозначне і точне  твердження терміну балада досить важко, оскільки границі та рамки досить розширені. За допомогою балади було і досі залишається досить легко  змалювати та описати будь-яку  життєву подію, а саме духовну, побутову, суспільну тощо. Майже не існує  такої теми, яку не можливо було б оспівати в баладах. Охоплює  співання балад всі соціальні  верстви населення, від поважних вельмож та князів до простих селян-робітників.

Звичайно, що такий об’ємний та змістовний пісенний жанр не сформувався  в один етап. Розвиток та зміни в  сюжеті та стилістиці відбувались протягом багатьох століть, під впливом різноманітних  історичних, соціально-суспільних, політичних та культурних подій. Будь-які зміни, реформи, що траплялись в житті народу та кожної людини окремо, знаходили  відображення в українських народних баладах. За своєю формою балада дуже схожа до ліричних пісень, але все  ж таки різниця існує, а саме в  сюжетній формі. На відміну від ліричних або будь-яких інших пісень, де існує  одна сюжетна лінія, в баладі їх можна  налічувати до декількох водночас. Суттєвою відмінною також вважається термін «епічного начала», тобто  можна дізнатись про дії та вчинки героїв, що передували вже створеній  ситуації.

Основою тематики українських  народних балад часто є фантастичні, незвичайні події. На відмінну від родинно-побутових  чи суспільно побутових пісень, де події обмежуються лише повсякденним життям, балади зображують дещо екстраординарні  події. Елементи фантастичного пояснюються  давніми язичницькими віруваннями  наших предків. Характерною ознакою  балад є метаморфоза, де людина перетворюється в пташку, квітку тощо. Але якими  б незвичними були події, все ж  таки героями залишаються звичайні люди. Дослідники цього виду творчості  виділили одну суттєву особливість  – трагізм. Закінчення балад завжди нещасливе. Відтворення гострих  конфліктів та емоцій в момент найвищого  психологічного напруження, викликають глибокі зворушення та співчуття.

Сильного психологічного ефекту в українських народних баладах  досягають за допомого зображення драматизму подій, душевних переживань та емоційних  потрясінь. Подібні ситуації та відчуття притаманні та знайомі кожній людині, тому і відгукувалось переживанням та співчуттям. Всі зображені події, не дивлячись на елементи незвичайності, можуть мати місце в житті кожної людини. Персонажами є люди різних суспільних верств, оспівані події  не ідеалізовані та не гіперболізовані. Опосередковано чи прямо в баладах  зображене застереження чи повчання. В разі, якщо зло перемагає добро, все одно прихильність залишається  на боці скривдженнях, тих хто не зміг за себе постояти, і вже від  протилежного будується народна  мораль, норми життя, виховується  здатність відчувати людський біль, розчарування.

 

Аналіз балади Т . Шевченка « Тополя»

Що таке кохання і що таке справжнє кохання? А що таке закоханість? Спробуємо відповісти на ці питання, спираючись на баладу Т. Г. Шевченка "Тополя". Нагадаємо її короткий зміст: дівчина  покохала козака, якийсь час з ним  зустрічалася. Далі він її залишив, обіцяв повернутися. Минуло кілька років, а дівчина все чекає. Мати збирається її видавати за іншого. Дівчина йде  до ворожки, та дає їй зілля. Дівчина  випиває його і обертається на тополю. Спробуємо знайти в цьому  нехитрому сюжеті кохання, красу  і вірність.

       Почнемо  спочатку. Дівчина зустрічається  з козаченьком. Ось як це  показує Шевченко:

                        Стануть собі, обіймуться -

                        Співа соловейко;

                        Послухають, розійдуться, -

                         Обоє раденькі...

      Для дівчини  це перші почуття, перший досвід  у коханні. Тому вона віддає  коханому усе серце, усю довіру, для неї її милий - ідеал.  Дівчина ще не знає (на власному  досвіді), що кохання буває гірким, що бувають зради та розчарування.

       Минає  час радощів і приходить час  смутку. Коханий поїхав геть. Що  б мала зробити звичайна дівчина  за нашою, сучасною, логікою? 

      Поплакала  б кілька днів чи тиждень  і знайшла б собі іншого. Але  в героїні балади все не  так. Життя втрачає для неї  сенс. Навіть батьки не відіграють  в її житті таку роль, як раніше. ("Без милого батько, мати - / Як чужії люди"). Далі - гірше:

                         Минув і рік, минув другий -

                        Козака немає; 

                        Сохне вона як квіточка...

      Для дівчини  життя без милого стає тягарем.  Проте вона ладна чекати на  нього все життя. Але тут  втручається мати. Вона хоче віддати  доньку за заможного літнього  чоловіка. І тоді дівчина зважується  на ризик. Вона йде до ворожки,  розповідає про свою недолю, плаче,  говорить, що накладе на себе  руки. За цих обставин ворожка  дає зілля, яке може допомогти  в нелегкій справі. Якщо козак  живий, то він неодмінно повернеться,  якщо ні - то краше не знати, що буде. Закохана має останній шанс побачити свого милого і зважується прийняти зілля. Але козак не повернувся - і дівчина стала тополею. Одразу виникає питання: чому саме тополя? Відповідь можна знайти у зовнішній схожості дівчини з цим деревом: висока, тоненька, струнка. Тополя саме цим вирізняється серед інших дерев. Так само ці характеристики вважаються ознаками дівочої краси.

       Якщо  шукати причини трагічної долі  головної героїні, то їх принаймні  дві. Перша - це тогочасні традиції: дівчина має любити у своєму  житті лише одного чоловіка; батьки  можуть втручатися у життя  дітей, вибираючи за них наречену  чи нареченого. Друга причина  - це кохання. Наскільки воно  справжнє, ми не можемо напевно  сказати, адже це вигадана героїня.  Але я вважаю, що тут є одна  ознака справжності і щирості  кохання - це момент перетворення  дівчини у тополю. Згадаймо, як  починається балада:

                         По діброві вітер віє, 

                        Гуляє по полю,

                        Край дороги гне тополю 

                        До самого долу.

      Уявіть, десь  в полі стоїть самотня тополя. Минають роки, а вона все стоїть. Ми знаємо, що це дівчина чекає  на свого коханого. Вже минуло  багато часу, а вона все ще  чекає. Головною ознакою справжнього  кохання є довготривалість почуття. У баладі саме так і сталося. Ця тополя, як символ кохання, буде стояти біля дороги вічно і нагадувати людям про романтичну і трагічну історію і про те, яким має бути справжнє кохання

 

Аналіз балади  "Ой не ходи, Грицю"

Тема любові і зради  є вічною. Нерозділене кохання  – це завжди людська трагедія. Може, тому така популярна балада "Ой не ходи, Грицю", в якій дівчина отруює коханого за те, що любить двох, не бажаючи віддати його суперниці. Подібні сюжети відомі й у інших народів (Геракл і Деяніра, Трістан та Ізольда та ін.).

Авторство балади "Ой не ходи, Грицю" приписують Марусі Чурай, легендарній українській піснетворці середини XVII ст., вважаючи цю пісню автобіографічною. Ще у минулому столітті точилися дискусії: Маруся Чурай – це історія чи легенда? І зовсім недавно Л. Кауфман доводив, що Маруся Чурай існувала, а Г. Нудьга йому заперечував, твердив, що такої постаті не було, вважав її літературною легендою, яку створив А. Шаховськой. Про цю дівчину немає жодних документальних відомостей, не зафіксовано ніяких фольклорних переказів, вона є своєрідним образом-символом, уособленням української жінки – творця народної поезії.

Балада про отруєння Гриця  упродовж двох століть зазнала багатьох літературних обробок у різних жанрах – літературної балади ("Чарівниця" Боровиковського, "Коло гаю в чистім полі" Т. Шевченка, "Розмай" С. Руданського), драми ("Чари" К. Тополі, "Маруся Чурай" Г. Бораковського, "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Старицького), драматичної поеми ("Чураївна" В. Самійленка, "Марина Чурай" І. Хоменка, "Дівчина з легенди" Л. Забашти), повісті ("В неділю рано зілля копала" О. Кобилянської), історичного роману у віршах ("Маруся Чурай" Ліни Костенко). Як зазначив П. Филипович, "немає нічого дивного, що популярна пісня, драматично стисла і художньо проста, спокусила не одного автора взяти її за сюжет для більшої композиції" .

Використанню балади як матеріалу  у художніх творах сприяє сама її природа, епічна за своєю структурою, з ліричним забарвленням і драматичним викладом.