Вірування та міфологія словян

До нижчого  рівня слов'янської міфології  відносяться різні групи неантропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов'язані з негативними явищами в житті людини, і вона різними способами їх позбавлялася, уникаючи зла.

Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології  виступає дерево світу. У слов'янських  фольклорних текстах цю функцію  виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового  дерева, за міфами, приєднані різні  тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і  місяць; до стовбура — бджоли; до коренів  — хтонічні тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть (в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формувало сприйняття цілісної картини світу).

Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Цей бог залишився довго в пам'яті народу і, на думку етнографа Г.С. Лозко, вшановувався подекуди аж до XIX ст. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості і мала таємний зв'язок з зірками. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Археологи знаходять  найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім'я. Їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя. Етнографічні знахідки фіксують, що в деяких селах зображення родовідного дерева на дверях хат практикувалось ще на початку XX ст. Чоловіків зображували у формі листків цього дерева, а жінок — у формі квіточок. У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками.

Деякі етнографи  вважають, що культ Рожаниці виник в епоху матріархату, згодом це божество було втілене в образах Лади та її доньки Лелі. Ці образи нерідко зображували у вигляді близнюків, які в народі і до наших днів вважаються священною ознакою високої плодючості. У суспільній свідомості наших пращурів образи Лади та Лелі ототожнювалися з сузір'ями Великої та Малої Ведмедиці. Щодо походження культу Рода, то він виник, на думку деяких дослідників, в епоху патріархату, тобто бронзи. Згодом це божество перетворилося в хатнього домовика, який за народними повір'ями проживає біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

У давнину на честь Рода і Рожаниці жерці приносили жертву у вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі (куті) на різдво глава сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам. Етнографи фіксують побутування цього звичаю і в наші дні в багатьох селах України.

Міфологічні погляди  стародавніх слов'ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. Сонце в цих міфах зображене  в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця  встигає знести золоте яйце, яке  стає навесні новим джерелом світла і тепла, пробудження і воскресіння  природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок цього настає весна, а  потім літо. З яйця-райця з'являється  все живе на Землі. Деякі дослідники вважають, що уява про сакральний характер яйця як відродження душі померлого  була характерна для культури скіфів. Наприклад, покійників скіфи ховали в яйцеподібних курганах, а поховальні ніші обсипали жовтою глиною на зразок жовтка. З уявою про те, що яйце є джерелом усього живого, пов'язаний звичай розписувати писанки до Великодня. В Україні дуже розвинуте писанкарство як різновид образотворчого мистецтва. У дні Великодніх свят писанки  дарують у супроводі обрядового цілування з побажанням здоров'я  і довголіття. В поминальні дні  українці на могили родичів кладуть  писанки і паску, вшановуючи пам'ять  про своїх предків.

Міфологія стародавніх  слов'ян включає погляд на походження людини. Первісним матеріалом, з  якого створено людину, було дерево. Це перш за все дуб, ясен, бук або  просто пеньок. Але для оживлення  потрібна жива іскра, небесний вогонь. Тому міфологія слов'ян, як і інших  народів, пов'язує оживлення з блискавкою. В індійській міфології перший чоловік  народився від блискавки. За грецькою міфологією, Прометей викрав у богів  небесний вогонь і оживив ним першу  людину. Слов'янський Дажбог таємно зійшов на землю і своєю життєдайною  іскрою в чудесний спосіб запліднив  дочок Отця Русі. У належний час  дочки народили потомство. Бог земного  достатку Велес прийняв пологи і  забезпечив дітям щасливий добробут. У міфі відображено ідею єдності  духовного (небесного) і матеріального (земного), яка була характерна для  світогляду стародавніх слов'ян. З  тих пір, згідно з міфом, слов'яни  стали вважати себе дітьми Дажбога. Існують міфи про божественне  походження інших народів. Так, за міфологією, євреї походять від сина бога Яхве, а родоначальником німців є бог  Один тощо. Наші далекі предки продовження  роду розглядали як священну справу, отже, при цьому шукали покровительства  надприродних сил. Віра в божественне  походження народу формувала впевненість людей в їх історичному призначенні, виховувала почуття злагоди, милосердя, поваги і любові до народу та рідної землі.

Світорозуміння  у слов'янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні  протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувався через міфологічні  персонажі, що мали позитивні або  негативні функції, або через  персоніфікованих членів опозиції. Такими є доля і недоля, щастя і нещастя. У праслов'ян позначення позитивного члена цієї опозиції мало смисл: гарна частина — в ритуалі гадання; вибір між долею і недолею у балтійських слов'ян пов'язаний з протиставленням Білобога і Чорнобога, у східних слов'ян — Добра доля, Зла доля (лихо, злидні). Якщо боги були милосердні, то вони давали людині добру долю. Але природний оптимізм праслов'ян знаходив способи вимагати у богів щасливу долю. Наприклад, Прокопій Кесарійський описав звичай антів приносити жертву богу Сварогу, якщо він збереже воїнам життя на війні і забезпечить перемогу. Коли після жорстоких боїв воїн залишався живим, тоді він приносив богові жертву і заявляв, що умилостивив свою добру долю.

В основі поглядів стародавніх слов'ян на створення  світу теж лежить дуалізм. В одному з міфів розповідається, що Бог  запрошує Сатанаїла творити світ і радиться з ним як з рівним. Чорт встановлює з Богом панібратські стосунки. Бог посилає чорта в безодню моря принести піску для створення землі. Чорт приносить пісок, але не весь віддає Богові, приховавши трохи в роті. Бог з отриманого піску створює землю, чорт встигає внести і свою частку в процес творіння. Випльовуючи пісок, він створює скелі і гори. Бог створив собі янголів, щоб прославляли його в небесах. Сатана й собі натворив різних бісів і чортів, щоб насолоджуватись славою у пеклі. Таким чином, Бог і Сатанаїл, за міфом, виступають як дві рівні між собою і вічні сили: сила добра і сила зла. Слов'янська міфологія, як вважають деякі вчені, зазнала впливу індо-іранської міфології.

Міфологія і  релігійні уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх  слов'ян. Ці особливості виявляються  порівняльним шляхом. Наприклад, грецька  міфологія складалася в умовах рабовласництва, її легенди оспівували богів і  героїв, які були далекі від земних справ та настроїв народу. Це були аристократичні боги. Стародавні слов'яни не знали  рабства в такій формі як це було у країнах Західної Європи. Вони жили дружніми родинами, де панувала общинна рівність. Тому персонажі  слов'янської міфології були простими, людяними, земними і доступними.

У грецькій міфології  лише Прометей іде до людей, несе їм вогонь і тепло. Але це не бог, на його дії Олімп реагує жорстоко. Прометея приковують до скелі, де орел щоденно довбає його груди й пожирає  печінку. У слов'янській міфології  кожний бог іде до людей і допомагає  їм. Так, Сварог — бог Сонця, передає  світло своєму синові Дажбогові і  спускається на землю, щоб навчити  людей користуватися вогнем і  ковалювати. Він особисто виковує  шлюбну обручку, запроваджує шлюбний  обряд. Згодом він піклується про  ліси, поля, засіває їх квітами і  зіллям. Опіку над сонцем Дажбог на цей час передав Хорсу.

У грецькій міфології  лише Пан є богом родючості  лісів, садів і ланів. Але Пан  — це напівлюдина і напівтварина, він є об'єктом глузування іменитих богів грецького Олімпу. У міфах стародавніх слов'ян багато богів опікує природу, води, ліси, різні насадження, худобу, сільське господарство (Велес, Мокош, Лада, Овсень, Ярило, Купайло, Жицень та ін.). Всі ці боги рівні між собою і мають нормальні стосунки з верховними богами і людьми.

Якщо у стародавніх  греків народ святкував лише одне свято на честь бога виноградарства Діоніса, то стародавні слов'яни влаштовували свята щомісяця на честь богів-покровителів. Масовими і веселими були свята Коляди — зустріч нового Сонця, Нового року; Лади — зустріч весни, Ярила — початок і кінець сівби; Жиценя — завершення всіх польових робіт і т. д. Характерним є те, що вказані свята були підпорядковані трудовому ритмові життя, порам року, сезонним циклам польових робіт. Важливою рисою вірувань слов'янської доби була життєрадісність і оптимізм наших предків. У слов'янському пантеоні не існувало жорстоких богів. Наші предки жили у злагоді і єднанні з природою. Вони були дітьми природи, відчували її любов і ласку. Багато дохристиянських свят і обрядів, звичаїв і традицій, як зазначають окремі дослідники, були згодом пристосовані до нової релігії.

При всій різноманітності  міфів за сюжетними лініями їх можна поділити на такі цикли: космологічні міфи — про створення світу  і походження життя; теогонічні — про походження богів; антропогонічні — про створення людини; тотемічні — про походження тотемних предків, окремих племен, роду; есхатологічні — про кінець світу і майбутнє; календарні — про циклічну зміну пір року та пов'язані з господарською діяльністю; історичні — про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами. Тематичні сюжети міфів тісно переплітаються між собою. Наприклад, у міфах про добування вогню активно взаємодіють як люди, так і боги.

Міфологія стародавніх  слов'ян, як припускають вчені, була своєрідною системою фантастичних уявлень  про навколишній світ. Але її цілісність була зруйнована в період суцільної  християнізації українського суспільства. До наших днів дійшли лише окремі міфологічні  тексти. Спроба створити цілісну систему  старослов'янської міфології можлива  лише шляхом реконструкції на основі вторинних джерел.

У цілому в культурі стародавніх слов'ян можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення  природи і культ роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа  була живою, населеною безліччю різних божеств. У відповідності з такими поглядами у людей з'являлися своєрідні свята і обряди, пов'язані  з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський  і скотарський побут наших  предків. По-друге, стародавні слов'яни  вважали, що всі дії і вчинки в  їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них було багато свят і  обрядів на честь предків, їм приносили  жертви, вшановували пам'ять померлих. У ранній період історії слов'ян, як стверджують деякі вчені, постійних  храмів і професійних жерців ще не було. Вони молились і приносили  жертви богам та на честь предків  на лоні природи. Лише напередодні запровадження  християнства у слов'ян з'явилися  місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви). Релігійні  вірування і міфологія стародавніх  слов'ян стали культурним полем, на грунті якого поширювалось християнство, запроваджене в Київській Русі.