Украинская культура во время Второй мировой войны

                            Образотворче мистецтво (1944) 

   Успішно служило справі остаточного розгрому ворога, відродженню народного господарства і культури образотворче мистецтво республіки. Плодотворно працювали відомі художники М.Г. Делегую, який створив, зокрема, серію офортів «Шляхами війни», М.П.Глущенко – портрети керівників партизанського руху – С.А. Ковпака, О.Ф. Федорова, М.І. Наумова та ін.

   Результатом його поїздок по місцях недавніх боїв були батальні пейзажі. Ряд цікавих праць створили відомі живописці. О.О. Шовкуненко написав портрети видатних людей – Народної артистки СРСР М.І. Литвиненко-Вольгемут, двічі Героя Радянського Союзу С.А. Ковпака, поетів П.Г. Тичини і М.Т. Рильського. К.Д. Трохименко створив картину «Засідання Президії Української Академії наук в Уфі», в якій втілив незабутню сторінку історії української радянської культури в період Великої Вітчизняної війни. Високу оцінку громадськості дістала серія гравюр О.С. Пащенка «Київ 1944 року», в яких передано обурення і гнів варварськими руйнуваннями, завданими гітлерівцями всесвітньовідомому місту. Плодотворним був зазначений період також у творчості Г. Меліхова, Т. Яблонської та інших митців.

   Скульптори і художники багатьох міст зразу ж після їх визволення приступили до відбудови культурних і архітектурних пам’яток, понівечених окупантами. Значну допомогу місцевим архітекторам у складанні проектів відбудови міст подали відомі митці С.В. Герасимов, М.Г. Манізер, Г.Г. Ряжський, М.С. Сар’ян, що з цією метою приїздили на Україну. Ознакою пожвавлення мистецького життя були колективні й індивідуальні художні виставки, влаштовані у Львові, Одесі, Києві, Харкові, в частинах Червоної Армії. 

                        Театральне мистецтво (1944 - 1945) 

   У ході визволення міст і сіл УРСР органами влади, місцевою громадськістю вживаються заходи до створення творчих театральних та естрадних колективів з метою ідейно-політичного виховання і культурного обслуговування населення. Організаторами місцевих пересувних сценічних колективів найчастіше ставали фронтові мистецькі бригади і театри, що просувалися слідом за передовими частинами Червоної Армії. Через кілька днів після визволення Харкова сюди прибула фронтова бригада місцевого драматичного театру на чолі з М.М. Крушельницьким. У найкоротший строк нею було організовано з місцевих артистів музично-драматичний та ляльковий театри й естрадну групу.

   Поряд з цим органи влади вживали заходів для відновлення роботи стаціонарних театрів. Громадськість, артисти не стояли осторонь цієї справи. Вони власними силами відбудовували театральні приміщення, готували реквізит, обладнання. Багато театрів у зв’язку з тим, що їх приміщення були зруйновані, працювали в інших приміщеннях, пристосованих під театральні. Одночасно з поверненням театрів створено ряд нових сценічних колективів. Усього на кінець 1945 р. у республіці діяло 103 театри, серед них – 3 театри опери і балету, 77 драматичних і музично-драматичних, 23 театри музичної комедії, юного глядача, мініатюр і ляльок, тобто 73% довоєнної кількості. За роки війни український театр зріс в ідейно-творчому відношенні, збагатився кращими досягненнями культур братніх народів СРСР.

   Незважаючи на важкі умови, театральні колективи у завершальний період війни розширили масштаби діяльності, прагнучи донести своє мистецтво до найширших мас трудящих, виховуючи в них художньо-естетичні смаки. Величезну роботу провадили театри Харкова і Донбасу, які лише за першу половину 1945 р. відвідало до 1350 тис. глядачів.

   Творчі колективи велику увагу приділяли обслуговуванню частин діючої армії, польових і тилових військових госпіталів. Водночас театри посилили шефську роботу на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах республіки. Сотні шефських концертів дали артисти для колгоспників під час весняної сівби і збиральних компаній 1944-1945рр.

   Театри знайомили глядачів з творами класиків російської, української і західноєвропейської літератури, з п'єсами, створеними у дні Великої Вітчизняної війни, що прославляли героїчні бойові і трудові подвиги радянського народу. Широку концертну діяльність розгорнула з лютого 1944 р. Українська державна філармонія та 11 обласних філармоній. Колективи республіки обслужили 8,4 млн. глядачів фронту і тилу. Визнанням самовідданої праці діячів українського театру було присвоєння в 1944 р. видатним майстрам сцени А.Бучмі, М.Крушельницькому, Н. Ужвій та іншим звання народного артиста СРСР, а багатьом іншим митцям звання народних і заслужених артистів Української РСР.  
 

                                       Кіномистецтво (1944) 

   Нові завдання постали перед працівниками кіномистецтва. У червні 1944 р. повернулася з евакуації Київська кіностудія художніх фільмів. Відбудовні роботи розгорнулися і на Одеській кіностудії художніх фільмів. Вже на кінець року обидві кіностудії відновили виробничу діяльність.

   Творчим успіхом кінематографістів УРСР був випуск фільму «Нескорені» за однойменною повістю Б. Горбатова /режисер М. Донськой/ про боротьбу шахтарів Донбасу проти німецько-фашистських окупантів. Успіхом у кіноглядача користувалися поставлені у 1945 р. Київською кіностудією фільми «Зигмунд Колосовський» /сценарій І. Луковського, режисери С. Навроцький і Б. Дмоховський/, присвячений боротьбі польського народу проти фашистських загарбників, та «У далекому плаванні» за мотивами морських оповідань К.М. Станюковича.

  Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка повернулася з евакуації в Київ улітку 1944 р. Визначним успіхом радянського документального кіно був фільм О. Довженка і Ю. Солнцевої «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських земель». Знімальні групи було організовано в Харкові, Одесі, на Донбасі. Кілька груп кінодокументалістів діяли на фронті. На екранах країни з явилися документальні фільми, які розповідали про грандіозні відбудовані роботи на визволеній землі. В серпні 1944 р. з евакуації повернулася в Київ і розгорнула роботу Українська кіностудія науково-популярних та учбових фільмів, діяльність якої була тісно пов’язана з потребами діючої армії і оборонної промисловості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                Висновок 

   Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури:  

1.Історія Української  РСР у 8-ми т. 

     Т. 7. Українська РСР у Великій  Вітчизняній війні Радянського  Союзу (1941-1945) /Ред. кол. В. І.  Клоков. - Київ: Наукова думка, 1977. - 535 с.

2.Огієнко І.  Українська культура. - К.: Наша культура, 2002. - 342 с.

3.Попович М.В.  Нарис історії культури України. - К.: АртЕк, 2001. - 728 с.