Розвиток писемності в культурі шумеру

Розвиток  писемності в культурі шумеру

Найбільше досягнення культури Месопотамії — писемність. Раніше за всіх її створили шумери в  IV тисячолітті до н. е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо — піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину — найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стрижнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву — клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах.

Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти  розшифрували асірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам'ятники значно пізніше.

Зараз уже прочитано  тисячі табличок найрізноманітнішого  змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ніневії була зроблена виключна знахідка — перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички — повна назва книги і номер «сторінки», ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці — номер.

У бібліотеці Ашшурбаніпала  збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша. Гільгамеш і його друг Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може примиритися з тим, що, на відміну від богів, люди не живуть вічно. Він вирушає шукати таємницю безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини — Ут-напішті. Ут-напішті переказує Гільгамешу історію свого життя. Переклад цієї розповіді на європейські мови викликав справжню сенсацію, оскільки вона практично повністю збігалася з розповіддю про «великий потоп» у Біблії: гнів богів, споруда великого корабля, земля, покрита водою; навіть зупинка на вершині великої гори! Наприкінці своєї подорожі Гільгамеш, загубивши чарівну квітку безсмертя, розуміє: вічно живе в пам'яті нащадків той, хто здійснює добрі справи.

Образи і сюжети шумерської, вавілонської, асірійської  міфології збереглися після загибелі цієї цивілізації. Наприклад, міфи про  створення світу і людей з  глини, про вмираючого і воскресаючого бога Тамуза. Семиденний тиждень склався в асірійців і вавілонян, які поклонялися семи головним богам. Такі приклади можна продовжувати. 
 
 
 
 

Природа месопотамії

Знайомство з природно-кліматичними умовами Південної Месопотамії  можна завершити характеристикою, яку дав їм американський учений Т. Якобсон: «Тут, у Месопотамії, природа не стримує себе; всією своєю могутністю вона ламає й топче поривання людини, дає їй відчути з усісю повнотою свою немічність».

 Природнокліматичні умови на Півночі Месопотамії істотно відрізнялися від південномесопотамських. Якщо Вавилонія являла собою ідеально випрасувану наносами долину, то північніше лінії Хіт — Самарра починалося голе вапнякове плато ель-Джезіра (острів), яке затисло Євфрат у вузькій долині, а Тигру з його притоками дало можливість плинути по широкому нагір'ю, Типовий ландшафт Ассирії — це пагористий, кам'янистий степ з родючими (особливо в долинах Верхнього і Нижнього Забів), краше зволоженими, ніж у Вавилонії, землями. Втім, орних земель в Ассирії було небагато, бо гори майже впритул примикали до берегів річок. Опадів і струмків вистачало для того, шоб не будувати складну систему дамб та каналів і обходитись простою колодязною системою поливу землі. В Ассирії було вдосталь будівельного каменю, залізних руд. Радувала своїм багатством місцева фауна: в країні водилися леви, слони, леопарди, дикі осли і поні, кабани, ведмеді, лані (нині майже всі ці види тварин там зникли). Територію Ассирії перетинали прадавні караванні шляхи, що зв'язували Елам і Аккад Із торговими містами Східного Середземномор'я та Єгиптом, а Вірменію — з країнами Малої Азії. Тому місцеве населення мало всі можливості для того, шоб займатися міжнародною торгівлею, головно посередництвом. В економічному й демографічному відношеннях більш розвиненою була територія, розташована північніше Верхнього Забу, а територія між обома Забами була заселена гірше й відставала у своєму господарському розвитку.

Господарство  месопотамії

Загальна характеристика країни. Месопотамія — одне з  найдавніших вогнищ землеробства на планеті (XI—VIII тис. до н. е., коли почався перехід від кочового до осілого способу життя). Її територія поділялася на дві географічні зони — Північну (Верхню) й Південну (Нижню) Месопотамію. Південна (Вавилонія) була більш урбанізована. У III тис. до н. е. міста тут виникали шляхом синойкізму — злиття кількох сільських общин. Саме тут виникла і перша державність.

На ґрунті спільних господарських інтересів, будівництва  й експлуатації місцевих іригаційних  систем відбувалося об'єднання міст на чолі із сильнішим. Однак такі об'єднання були винятком, нормою залишався полісний устрій країни, зумовлений наявністю в країні ряду водних артерій (Євфрат у межах Півдня Месопотамії розпадався на кілька русел). Це давало змогу міським общинам будувати свої магістральні канали і в такий спосіб забезпечувати собі економічну та політичну самостійність. Очолював місто-державу енсі, влада якого переходила від батька до сина.

Отже, основу економічного розвитку тогочасного Півдня Месопотамії  становило іригаційне землеробство. Знаряддя обробітку були примітивні — заступ, плуг, сівалка. Жали глиняним серпом із уставленими в нього крем'яними зубчиками, молотили на току ціпом чи спеціальними санками, у полозках яких були вкраплені кремінчики. Вирощували у XI—VIII тис. до н. е. ячмінь, пшеницю, просо, горох, боби, гірчицю тощо, лікарські рослини, культивували фінікові пальми. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім "деревом життя", бо з неї виробляли близько 360 видів різноманітної продукції. Для підвищення її врожайності вже 4000 років тому застосовували штучне запилення. Хоч і менше, але вирощували також яблуні, гранатове дерево, а в другій половині III тис. до н. е. — виноград. Держава підтримувала садівництво, за зрубування садових дерев у чужому садку було встановлено штраф — півміни срібла (252 г). Основною технічною культурою був кунжут (сезам), із якого виготовляли олію для натирання та культових ритуалів. Розвивалося також тваринництво.

Здавна у Південній  Месопотамії розвивалися ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво  парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструменти, з глини. Велику кількість в'язкої алювіальної (наносної) глини використовували в гончарній справі. Перший на планеті гончарний круг виготовлено в Месопотамії в першій половині V тис. до н. е. Тут уперше стали виробляти глиняну цеглу, яка стала основною серед будівельних матеріалів.

Надлишки сільськогосподарської  продукції та нестача сировини для  розвитку ремесел спонукали до пожвавлення  зовнішньої торгівлі. Усередині країни побутувала торгівля у формі простого обміну без купців та загального торгового еквіваленту.

Усе населення об'єднувалось в іригаційно-землеробські общини (міські та сільські) і спільно володіло не тільки землею, а й водою для  її зрошування. Держава підтримувала в належному стані всю іригаційну мережу, а община — окремі її ділянки. Общинна організація була дуже міцною, але в ній не було ні майнової, ні соціальної рівності. Жрецтво й чиновництво становили її верхівку. Незначна частина збіднілих общинників виходили з неї і влаштовувалися за службовий наділ чи пайок.

Шумеро-аккадське  суспільство (XXII—XXI ст. до н. е.) знало  рабство, щоправда в патріархальній формі. Крім полонених, були вже боргова  кабала, самопродаж і продаж членів сім'ї, спадкове рабство, обернення  в рабство за вироком суду. Були раби приватні й державні, їх використовували на іригаційних роботах, у ремеслах, які в Месопотамії вважалося ганебним заняттям. Раб сприймався не як знаряддя праці, а як член общини. Ціна за раба коливалася від 14 до 20 шекелів срібла (шекель — 8 г).

Характерні  рисі суспільства

Первісне суспільство  поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і  залізний віки. Кожному із цих етапів людського життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Так, палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійну житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людству льодовиковим періодом.

У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт — водний (плоти, човни). 

Під час перехідного  періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі  форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час виникає землеробство, перші постійні поселення людей.

Для неоліту (новий  кам'яний вік) притаманне утвердження  відтворювальних форм господарювання. Відбувається «неолітична революція». Відтворююче господарство стає цінуючим. Основні заняття людей — землеробство, тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється система обміну.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.

Закони  хамурапі

Первая кодификация  законов Вавилонии, относившаяся к  началу правления царя Хаммурапи, до нас не дошла. Хаммурапи стал автором  самого известного на Древнем Востоке сборника законов, названного историками “Кодексом Хаммурапи”. Из этих законов и стало известно о жизни Вавилонии и о том, как Хаммурапи управлял страной.

 В 1901 году французские  археологи обнаружили во время  раскопок в Сузах, столице древнего Элама, большой черный базальтовый столб с изображением царя Хаммурапи и текстом его законов, написанных клинописью. Текст законов заполняет обе стороны столба и начертан под рельефом, который помещен наверху, на лицевой стороне столба, и изображает царя, стоящего перед богом Солнца Шамашем–покровителем суда. Текст законов состоит из трех частей:

введение, в котором  Хаммурапи объявляет, что боги передали ему царство для того, “чтобы сильный не притеснял слабого”1, перечисляет благодеяния, которые  были им оказаны городам своего государства;

282 статьи законов;

обширное заключение.

Для составления  сборника законов источниками послужили  обычное право, шумерские судебники  и новое законодательство.