Основні етапи розвитку ораторського мистецтва

Однак у класичного ораторського мистецтва християнське духівництво запозичило лише зовнішнє і поверхневе, вбивши в ньому все живе й увічнивши мертве.  Проповіді «батьків християнської церкви» Тертуліана, Іоанн Златоуста, блаженного Августина й інших лягли  в основу гомилетики - теорії церковного проповідництва.  »Мабуть, ніколи ще,- писав академік Г.П.Францов,- древня ідея обумовленості соціального стана божественною долею не була виражена з настільки відразливою повнотою, як у писаннях «батьків церкви».

Середньовічному оратору, церковному проповіднику не доводилося складати власні промови.  Його задача зводилася до переказу догматів віри і тлумаченню біблійних легенд.  Через бідність утримання в церковній проповіді  на перше місце виступають форма, зовнішня красивість і пишномовність, що посилено підкріплюються музичними, світловими й іншими ефектами.  Головним принципом церковного проповідництва стає  не переконання, а вселяння.

  Не  можна, однак, недооцінювати величезної  ролі церковної  проповіді  в середнього віці. Церква і, зокрема, духовне красномовство були в остаточному підсумку  основними і найбільше діючими засобами релігійного, ідеологічного впливу на народні маси.  В епоху феодалізму церковне красномовство робить величезний вплив на всю культуру, поєднуючись, по суті справи, із пануючою  тоді философією - схоластикою, в основі якої була система спекулятивних, умоглядних, чисто формальних  логічних аргументів, що мають мету теоретично виправдати і «довести» догмати церкви.  Апеляція  до цитат із священного писання ,творів батьків церкви стає основним способом доказу «істинності» тих або інших положень.

  Починаючи  з ХI ст. схоластична риторика  активно включається в шкільну  освіту поряд із граматикою  і діалектикою, складаючи трівіум  - «верхній поверх» семи мистецтв середньовіччя («нижній поверх» - квадріум включав арифметику, геометрію, астрономію, музику).  Для схоластичної риторики характерні формалізм, абстрактність, багатослівність, зубріння готових формул.

  В  середні віка відбувається переродження  і навіть повне виродження класичної риторики, що приймає форму церковного проповідництва. 

3. ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ. 

  Зародження  і розвиток у надрах феодального  суспільства капіталістичних відношень  підточувало і руйнувало економічні  підвалини а так само засновані на них систему ідеологічних і культурних поглядів середньовіччя.  Створювались твори літератури і мистецтва гуманізму, що оспівують людину і її право на земне щастя.  Вперше за багато сторіч можливість звернутися до земних проблем сучасності, виступити проти засилля католицької церкви й аскетичної моралі одержав  і оратор.  Красномовство стає засобом консолідації антифеодальних сил і революційної боротьби.  Цей час висуває таких народних трибунів як, Гільом Каль - вождь Жакерії у Франції, Джон Болл і Уот Тайлер - керівники селянських повстань в Англії, Ян Гус і Ян Жижка - у Чехії.

  Італійські  гуманісти епохи Відродження  звертаються до забутої у середні  віка античної культури.  Для  культури Відродження характерне  живе поєднання старого і нового, єдності способу і логіки, тісний зв'язок мистецтва і науки.

В Італії в XIV ст. процвітає дипломатичне й  урочисте красномовство.  Успішно  розвивається в цей час академічне, судове і військове красномовство, а світське робить сильний вплив  на церковну проповідь, що нерідко наповняється філософським і навіть мирським змістом.

  В  усіх країнах Європи ораторське  мистецтво стає невід'ємним елементом  культури нового часу, безсумнівним  кроком вперед у порівнянні  зі схоластичною риторикою середньовіччя,  висловлюючи класові інтереси підіймаючоюся буржуазії. 

4. ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО ДРЕВНЬОЇ РУСІ. 

  Вже  в дофеодальний період поряд  із пісенною народною творчістю  зустрічаються декілька видів  російського красномовства.  Досягає  високого розвитку політичне  красномовство.  Ораторська промова звучить на сходках старійшин, народних зборах, віче, що являють собою в древньої Русі вищий орган влади.  Вічова промова відрізняється чіткістю композиції, граничною лаконічністю, високою образністю, умінням стиснуто й енергійно висловити політичну програму.  У переговорах російських князів розвивається дипломатичне красномовство.  Одна з перших серйозних російських дипломатичних акцій відноситься ще до X ст., коли після знаменитої перемоги князя Олега під Царьградом княжими послами був укладений «Договір росіян із греками».

  У  Древній Русі надавалося велике  значення військовому красномовству.  Князі і воєводи зверталися  до війська і народу з закликом  зробити усе для перемоги над  ворогом - «Повість временних  літ».  Чудовим пам'ятником військово-політичного красномовства Київської Русі є «Слово о полку Игоревім» - твір кількох жанрів: ораторської промови, військової повісті, героїчної пісні. 

5. БУРЖУАЗНЕ ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО.

XVI - XX ст. 

  В  країнах Європи у цей період  інтенсивно розвивається судове, парламентське, урочисте красномовство.  У Англії в XVI ст. риторику вивчають по працях Квінтіліана і Цицерона, У Кембриджі й Оксфорді.  У першій половині сімнадцятого століття вона включається в список навчальних предметів Гарвардського, а потім і інших університетів США.  Значний крок уперед теорія ораторського мистецтва зробила в працях знаменитого гуманіста Ф. Бекона - родоначальника англійського матеріалізму, що висував основною задачею риторики з'єднання розуму з уявою для кращої реалізації задуму.

  Французька  буржуазна революція сколихнула  всю Європу, привела до руху  мільйонні маси.  Величезне значення  придбало в цей час сміливе  революційне слово, трибуна оратора  стала знову місцем боротьби.  Полум'яними трибунами революції  були Робесп"єр, Марат, Дантон, Сен-Жюст і інші.

  У  теорії ораторського мистецтва  кінця двадцятого століття виявляється  прагнення з'єднати положення  старої риторики з новітніми  науковими даними.  Усі більше  уваги приділяється обліку психології  мас, впливу особистості оратора, емоційному впливу слова.  Закладаються основи буржуазної теорії і практики маніпулювання свідомістю мас в інтересах влади імущих.  В даний час у західних країнах ораторське мистецтво розглядається як ефективний засіб ідеологічного впливу який не поступається по силі засобам масової інформації.  Майстерності публічного виступу додається винятково важливе значення в ідеологічній боротьбі, воно служить ефективним засобом завоювання авторитету і популярності на політичній арені. 
 
 

ВИСНОВОК. 

  У  наш час знову відроджується  значимість живого, публічного слова  яке стае об'єктом усе більш  численних наукових досліджень, у яких беруть участь тисячі  вчених.  Крім вивчення історії  ораторського мистецтва їх приваблюють  проблеми, пов"язані з впливом  промови, переконанням, вселянням і іншими аспектами ефективності усного слова.  Завдяки бурхливому розвитку телебачення здається, що весь світ говорить із нами, є присутнім у наших будинках.  Міжконтинентальні «мости», «круглі» столи, зустрічі в студіях із великими політиками, вченими, діячами мистецтва - одна з яскравих прикмет сучасності.  Стрімкі зміни в   демократичному суспільстві витискають епоху читання друкарських текстів із високих трибун, замінюючи їх на емоційну і живу промову сучасних ораторів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. «МАСТЕРА  КРАСНОРЕЧИЯ». Митрофанов О.Г. «Знание». Киев. 1993г.
2. «ОСНОВЫ СОВЕТКОГО ОРАТОРСКОГО ИСКУССТВА». Ножин Е.А. «Знание». Москва. 1981г.
3. «ЛЕКТОРСКОЕ КРАСНОРЕЧИЕ». Чихачев В.П. «Знание». Москва. 1989г.
4. «ИСТОРИЯ РИТОРИКИ». Плошкин А.М. «Наука». Харьков. 1995г.