Образотворче мистецтво 60-80 років

         Дніпропетровське Вище Училище Фізичної Культури 
 

                              Самостійна робота №7

 на тему: «Образотворче  мистецтво 60-80 років» 
 
 

Виконала  роботу

Студентка 1 курсу

Романова  Галина 
 

                                                                                       Керівник роботи                                         

                                                                                       Викладач Куліш Л.Ф

                                                     План

1.Образотворче  мистецтво

2.Архітектура

3.Українська  скульптура 
Образотворче мистецтво. В українському образотворчому мистецтві у другій половині 60—80-х років поряд з висвітленням героїзму народу в роки другої світової війни відбулося освоєння сучасної тематики. Малярство і скульптура, як і інші складники української культури, поділялися на одіозне мистецтво, позначене ідеологічною запрограмованістю, догматизмом та плакатністю, і мистецтво, що в різних формах та з різним ступенем очевидності відстоювало загальнолюдські цінності, національні пріоритети, право художника на вільну творчість. Діапазон його простягався від найкращих творів реалістичного напряму до мистецтва «андеграунда», дисидентства, нонконформізму.

Боротьбі проти  фашистських загарбників присвячені високохудожні твори «Безсмертя»  Т. Голембієвської, «Матері ждуть .»  В. Гуріна, «Перемога» О. Лопухова. Сучасні події відтворені в картинах «Льон» Т. Яблонської, «Ми — мирні люди» В. Хитрикова, «Ідуть дощі» В. Шаталіна. Сучасникам присвячені також полотна М. Бельського, А. Коцки, Г. Томенко та ін. Історичне минуле висвітлюють картини циклу «Степ» М. Дерегуса, «Вольниця» О. Лопухова. Мальовнича природа України, її міст і сіл показана в пейзажах «Весна» і «Зима» О. ІІІовкуненка, «Гроза приближається» М. Грищенка, серії «Київська сюїта» С. Шишка. Полотна цих художників відзначаються майстерністю композиції, поєднанням жанрових сцен з мальовничістю української природи.

Образи людей праці, діячів науки та культури відбиті  у творчості таких відомих  портретистів, як В. Барський, М. Антончик, С. Григор'єв, В. Зарецький. У книжковій  графіці плідно працювали художники  А. Базилевич, Г. Гавриленко, О. Донченко, Г. Якубович. У подальший розвиток мозаїки, кераміки, розпису, гравюри вагомий внесок зробив Г. Корінь.

Поряд з полотнами  вже відомих з'явилися цікаві роботи і молодих митців, характерним  у творчості яких є різнобарв'я  фарб, різноманіття напрямів, шкіл. Тут і дивні сюрреалістичні фантазії О. Литвинова, пост-експресіоністські портрети Є. Тополова, і ліричні пейзажі та психологічні уявлення О. Гальковського.

Відтворюючи самобутній характер народу, його прагнення до свободи, українське образотворче мистецтво утверджувало ідеї гуманізму і, висуваючи на перший план образ людини, творило їй гімн і славу.

Водночас зріс інтерес  до народної творчості, естетичні й  стичні скарби якої були далеко не вичерпані. Кращі традиції українського народного мистецтва розвивав заслужений діяч мистецтв України І. Гончар, твори якого вражали своєю неповторною національною своєрідністю. Не можна не згадати творчості самодіяльної художниці з села Хворостів Любомльського району Волинської області В. Михальської. Вона не мала змоги здобути спеціальну освіту, бо тяжкою недугою 20 років була прикута до ліжка. Хоча доля обійшлася з нею жорстоко, та всі понад 400 робіт майстрині позначені душевним теплом, оптимізмом і щирістю. Виставки її картин у Луцьку, Любомлі та в рідному селі одержали високу оцінку фахівців. А за цикл пейзажів і натюрмортів В. Михальська стада першим лауреатом премії імені видатного українського живописця Йова Кондзелевича. Популярності здобула і творчість львівської художниці Є. Шимоняк-Косаковської, гутні вази якої виграють поетичним, піднесеним світом: «Ой, у полі три тополі», «Ніч така місячна», «Зима в Карпатах», багатофігурними композиціями «Аркан», «Тріо бандуристок», «Несе Галя воду».

Відзначаючи незаперечні  здобутки митців, не слід забувати, що вони змушені були виконувати і накази-замовлення тоталітарного режиму, повсякчас і понад усяку міру вихваляти соціалізм і його досягнення. Так, на всіх ура-совєтських малюнках, починаючи від букваря і читанки до грандіозних картин і панно, Україна зображалася як усміхнена дівчина у віночку зі стрічками, яка несе хліб-сіль «старшому брату».

Подальшого розвитку набуло українське монументальне мистецтво. Тільки в першій половині 70-х років у республіці було споруджено 90 нових пам'ятників і монументів. Серед них — пам'ятник загиблим громадянам і військовополоненим у районі Сирецького масиву Києва, монумент Вічної Слави в Черкасах, пам'ятник «Україна — визволителям», встановлений у селищі Міловему на Луганщині, пам'ятник Лесі Українці в Києві.

Архітектура

Першочерговим завданням  у цей період стало зведення житла, потреба в якому була дуже нагальною. Архітектори і будівельники шукали оптимальних шляхів до розв'язання цієї проблеми. Було розроблено типові проекти, за якими здійснювалася забудова міст і сіл. З одного боку, це було позитивним явищем, оскільки люди одержували житло, а з іншого — негативно позначилося на художній виразності архітектурних споруд. Масова житлова забудова 60—70-х років задовольняла потребу в житлі, однак внаслідок ігнорування принципу неповторності було втрачено національну своєрідність архітектури. За даними дослідників, 90 % житлових і 80 % культурно-побутових споруд у містах і селищах зводилися за типовими проектами.

Серед громадських  споруд 70-х років художньо вирізняються Палац культури "Україна" (1970, архітектор Є. Маринченко та ін.) та Будинок інституту технічної інформації (1971, архітектори Л. Новиков, Ю. Броєв) у Києві.

У 70-х роках стали  заповідниками міста Львів, Луцьк, Кам'янець-Подільський, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький. Створюються  музеї народної архітектури і  побуту. Нині їх в Україні п'ять — у Києві, Львові, Ужгороді, Переяславі-Хмельницькому, Чернівцях.

У духовних надбаннях  українського народу в 60—80-ті роки гідне  місце посідало образотворче мистецтво, яке досягло нового, вищого ступеня  розвитку.

Відроджують давню  традицію українського народного живопису Т. Яблонська та В. Зарецький. Вони стали фундаторами фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивається в наступні десятиріччя.

Високу оцінку дістали  картини "Ранок Сибіру" В. Чеканюка, "Незабутнє. 1943 рік" А. Пламеницького, "Урожай" А. Сафаргаліна, "Вистояли" В. Пузиркова, "Неходженими стежками" О. Хмельницького, скульптурні твори М. Рябініна, А. Білостоцького, В. Бородая, графічні аркуші Г. Якутовича, О. Пащенка, В. Мироненка, А. Базилевича, І. Селіванова.

Встановлено пам'ятники О. Пушкіну та М. Лисенку в Києві (О. Ковальов), М. Шашкевичу — у  Підліссі (Д. Крвавич), Т. Шевченкові —  у Москві (М. Грицюк, Ю. Сінькевич, А. Фуженко), І. Франку — у Львові (В.Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка). Реконструйовано Львівську фабрику скульптури, створено художні майстерні в Харкові, Києві та інших містах.

Дедалі більшого розвитку в Україні набувало декоративно-ужиткове мистецтво. Народні майстри створюють  художні килими, вишивки, тканини, вироби гончарні, різьблені з дерева та ін.

Українські художники  в 60-ті роки створили самобутню мистецьку  школу, яка стала помітною, а її твори посіли гідне місце у  загальному розвитку образотворчого мистецтва. 

Українська  скульптура 

В УРСР скульптуру сталінської доби знищило населення за перших днів німецької окупації 1941. По перемозі над німцями, радянський уряд почав відновлювати пам'ятники, передусім генсеку Сталіну, щоб після XX з'їзді КПРС (1956) і боротьбі проти «культу особи» знищити їх наново в свою чергу. На їх місце прийшли нові — Леніна та ін. діячів жовтневої революції, а також великої кількости «героїв Радянського Союзу» і «героїв соц. праці». Неґативні риси урядової С. тієї доби згодом відзначала сама критика,переклавши провину за них на «культ сталінської особи».

Найбільше розвинений жанр у С. УССР повоєнної доби і  досі — портрет. Масово продукувалися  портрети «вождів» і «героїв», у яких «документально вірно» передавалися риси портретованих.