Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Марта 2012 в 21:36, контрольная работа
Під кліматотерапією розуміють використання впливу різних метеорологічних факторів і особливостей клімату даної місцевості, а також спеціальних кліматичних дій (процедур) з лікувальною і профілактичною метою. В поняття кліматотерапії включається ряд елементів.
1. Вплив зміни кліматичних районів. Приїзд хворого на курорт, який відрізняється сприятливими кліматичними умовами з точки зору впливу на патологічний процес, є важливим елементом кліматотерапії. В цьому випадку кліматичні умови полегшують функціонування організму, поступово тренують його механізми адаптації, розширюють можливості компенсації порушених функцій. Зміна кліматичних районів може діяти стимулюючим чином, змін
1. Вплив зміни кліматичних районів. Приїзд хворого на курорт, який відрізняється сприятливими кліматичними умовами з точки зору впливу на патологічний процес, є важливим елементом кліматотерапії. В цьому випадку кліматичні умови полегшують функціонування організму, поступово тренують його механізми адаптації, розширюють можливості компенсації порушених функцій. Зміна кліматичних районів може діяти стимулюючим чином, змінити реактивність організму і викликати зміни в проходженні хвороби, що має значення при повільних патологічних процесах і сприяє їх зникненню.
2. Вплив метеорологічних умов у звичних для хворого кліматичних умовах (приміські санаторії, будинки відпочинку і т.д.). Лікування на курортах, які не відрізняються за кліматичними умовами від постійного місця проживання, має значення для хворих з ослабленими адаптаційними механізмами, які різко реагують на зміну кліматичних районів.
3. В поняття кліматотерапії включається застосування спеціальних кліматотерапевтичних процедур: повітряних і сонячних ванн, сну на повітрі, таласотерапії (сон на березі моря, морські купання), при яких досягається максимальний вплив кліматичних факторів на хворих.
Лікувальна дія клімату може використовуватись для профілактики і лікування захворювань в будь-яких кліматичних районах. Лікування кліматом складається з впливу особливостей кліматичних умов місцевості і спеціальних кліматопроцедур. До спеціальних методів кліматотерапії належать: аеротерапія, геліотерапія, таласотерапія.
Аеротерапія – лікувальний і профілактичний вплив відкритого свіжого повітря – важливий метод, який можна застосовувати в будь-яких кліматичних районах у всі пори року. Аеротерапія є основою кліматолікування, складовою частиною санаторно-кліматичного режиму. Вплив свіжого повітря під час прогулянок, екскурсій, спортивних ігор і т.д. є елементом аеротерапії, кліматичним фоном, на якому найефективніше діють спеціальні види аеротерапії. До них відносять:
- тривале перебування (включаючи сон) на відкритих верандах, балконах і т.д.;
- перебування (сон) на березі моря є різновидом аеротерапії, при якому на організм людини діє морське повітря, насичене морськими солями, озоном, фітонцидами морських водоростей (морська аеротерапія);
- повітряні ванни – дозована дія свіжого повітря на організм повністю або частково оголеної людини.
Фізіологічна дія аеротерапії пов’язана з підвищеним забезпеченням організму киснем та з ефектом охолодження. При аеротерапії змінюється функція зовнішнього дихання, збільшується надходження кисню в тканини, нормалізуються функції організму і в першу чергу центральної нервової системи.
Геліотерапія – застосування сонячних променів з лікувальною і профілактичною метою.
Основним дієвим фактором в геліотерапії є енергія електромагнітного (світлового) випромінювання Сонця в діапазоні довжин хвиль 290-3000 нм, який містить основну частину загального потоку сонячної радіації і, проходячи через атмосферу, досягає земної поверхні в послабленому вигляді. Випромінювання цього діапазону за міжнародною класифікацією поділяють на три частини: ультрафіолетову -УФ (коротше 400 нм), видиму (400-760 нм), інфрачервону – 14 (довше 760 нм). В свою чергу УФ-радіацію поділяють на довгохвильову частину – УФ-А (315-400 нм), короткохвильову – УФ-В (280-315 нм) і УФ-С (коротше 280 нм), яке затримується атмосферою.
При геліотерапії на тіло людини діє сонячна радіація, яка випромінюється або безпосередньо від Сонця (пряма радіація), або від небесного простору (розсіяна радіація), або від поверхні різних предметів (відбита радіація). Органи, які безпосередньо сприймають сонячну радіацію, – це шкіра і очі. В основі фізіологічної дії сонячних променів лежать різні фотохімічні реакції, особливості яких залежать від довжини хвиль і енергії поглинутих квантів діючого випромінювання. Енергія ІЧ-променів в залежності від довжини хвилі поглинається тканинами на глибину від 3 нм до 4 см, тоді як УФ-випромінювання не проникає глибше 0,5-1 мм. ІЧ-промені в основному мають теплову дію.
УФ-промені володіють складнішою дією, викликаючи зміни в тканинах. Безпосередня дія УФ-випромінювання визначає бактерицидний ефект сонячної радіації. Поглинута тканинами енергія кванта УФ-випромінювання викликає збудження атомів і молекул та перехід електронів з однієї орбіти на іншу, відрив їх від атома або молекули (фотоелектричний ефект). Ці процеси приводять атоми і молекули тканин організму в новий, фізично змінений стан, при якому збільшується запас їх енергії і можливість вступати в хімічні реакції. Вітаміноутворююча дія геліотерапії пов’язана з перетворенням у шкірі під впливом УФ-променів провітаміну О (7-дегідрохолестерину) у вітамін О3.
Видиме випромінювання має сигнальний характер і через посередництво органу зору рефлекторно визначає добовий біологічний ритм активності людини, служить джерелом рефлекторної і умовно рефлекторної діяльності.
Сонячне випромінювання є потужним засобом профілактики і лікування ряду захворювань і патологічних станів. Воно збільшує працездатність людини, підвищує опірність до різних інфекцій і простудних захворювань, прискорює загоювання ран і виразок, підсилює тканинне дихання, затримує розвиток атеросклерозу і т.д.
В залежності від фізичних умов освітлення сонячним промінням сонячні ванни поділяють на ванни сумарної, розсіяної, послабленої радіації. Крім того, розрізняють загальні і місцеві сонячні ванни. При загальних сонячних ваннах сумарної радіації людина опромінюється прямими променями всіх ділянок сонячного спектру. Різновидом загальних сонячних ванн є інтермітуючі (переривчасті) ванни. Під час здійснення цієї процедури опромінення певної тривалості 2-3 рази переривається на 10-20 хв. і більше. Переривчасте опромінення в порівнянні з непереривчастим має м’якший вплив на організм. Загальні сонячні ванни послабленої радіації проводяться під тентами і екранами, які знижують інтенсивність сонячного випромінювання, що падає на пацієнта, наприклад, під жалюзійним екраном. При загальних сонячних ваннах розсіяної радіації виключається дія прямими променями Сонця, і хворий підлягає дії сонячної радіації, яка йде з небосхилу. Дія сонячних ванн розсіяної радіації м’якша, оскільки тепловий ефект прямих сонячних променів виключений або значно обмежений, а біологічна дія УФ-променів, отримана від розсіяної радіації, порівнюється з дією прямої сонячної радіації. При місцевих сонячних ваннах опромінюються окремі ділянки тіла (сонячний “комірець”, “пояс” і т.п.). Для сонячних ванн концентрованої радіації застосовуються рефлектори із дзеркалами різних конструкцій.
Дозування сонячних ванн сумарної сонячної радіації проводиться в калоріях або біодозах. Застосовуються три основні режими сонячних опромінень. Вихідна доза, яку умовно називають також лікувальною, становить 5 кал/см, або 210кДж/м2 (1/4 біодози).
Таласотерапія як один з методів кліматотерапії має різне тлумачення. В широкому розумінні таласотерапія включає використання з метою загартовування і лікування різних кліматичних, бальнеологічних і гідротерапевтичних факторів, пов’язаних з перебуванням біля моря. В такому розумінні таласотерапія по суті примикає до кліматотерапії, оскільки в неї включається і аеротерапія, і геліотерапія. Правда, аеротерапія на березі моря має свої особливості як щодо впливу на організм (дія морських солей, аерофонів), так і щодо організації. У вужчому розумінні таласотерапія включає в себе морські купання. Цей вид кліматобальнеологічного впливу є специфічним для таласотерапії і має найбільший ефект.
Фізіологічна дія морських купань на організм пов’язана з термічними, механічними і хімічними факторами. Термічний вплив залежить від охолодження, оскільки температура води в морі нижча, ніж температура тіла. Чим нижча температура води, тим більша тепловтрата і тим сильніша фізіологічна дія купання. Механічна дія проявляється тиском морських хвиль на тіло, робиться своєрідний “гідромасаж”, в результаті чого покращується стан шкіри, її еластичність. Людині в морі потрібно протистояти рухливій масі води. Удари хвиль підсилюють м’язову роботу, яка витрачається на те, щоб зберегти рівновагу тіла у воді. Хімічний вплив залежить від розчинених у воді солей, які осідають на шкірі, подразнюють її рецептори, продовжуючи викликати відповідні реакції і підтримуючи протягом певного часу викликану при купаннях реакцію. Ця подразнювальна дія залежить від якісного і кількісного складу морської води. Вона містить катіони натрію, калію, магнію, кальцію, аніони хлору, брому та ін. Відоме значення має вплив бактеріальної флори і фітонцидів морських водоростей. Сильну дію при купаннях має повітря і сонячна радіація, особливо УФ частина спектру, яка проникає у воду на глибину до 1 м, а також підвищена іонізація морського повітря. Велике значення має емоційно-психологічна дія купання. Краса моря, незвичні обставини, відчуття радості, пов’язане з купанням, – все це підвищує настрій, загальний тонус організму. Купання веде до тренування нервово-гуморальних, серцево-судинних та інших механізмів терморегуляції, обміну речовин, дихальної функції, підвищує життєвий тонус організму, його адаптивні можливості, має виразну загартовувальну дію.
Купання в басейні з морською водою має багато спільного з купанням у морі. В значній мірі зберігаються хімічна дія морської води і тренувальний вплив плавання. Одночасно, в порівнянні з купаннями в морі, слабше виражений гідромасаж у зв’язку з відсутністю хвиль, а також охолоджувальна дія у зв’язку з вищою і стабільною температурою води.
Купання в озері або річці є менш активним в порівнянні з морськими купаннями.
Великого поширення набуло одночасне здійснення різних видів лікувальної фізичної культури з одночасним прийманням кліматичних процедур: повітряних і сонячних ванн, тривалим перебуванням на свіжому повітрі. До методів співвикористання кліматотерапії належать плавання, лікувальна гребля, катання на морських (річкових) велосипедах, дозована ходьба, прогулянки пішки (ближній туризм), спортивні ігри, гімнастика (на пляжі, спортплощадці), катання на велосипедах, ковзанах, лижах і т.д. Співвикористання кліматичних дій з лікувальною фізичною культурою підсилює загартовувальний і тренувальний ефект цих процедур, сприяє підвищенню опірність організму хворобам і має велике лікувальне і профілактичне значення.
Карстові печери. Мікроклімат карстових печер з лікувальною метою використовується порівняно недавно. Перші відомості про сприятливу дію цього природного фактора на хвору людину відносяться до періоду Другої світової війни. В Німеччині (Клутертсберг) під бомбосховище була використана карстова печера. Хворі на бронхіальну астму, попадаючи в цю печеру, помічали покращення стану здоров’я, послаблення або повне припинення астматичних нападів. Відомості про лікувальні властивості мікроклімату карстових печер щодо хворих на бронхіальну астму були підтверджені подальшими спостереженнями, проведеними в Австрії, Угорщині, Німеччині.
Зміни, які спостерігаються в організмі хворих під час перебування в карстовій печері, обумовлені комплексною дією спелеофакторів. Під впливом помірно зниженої температури повітря дещо підсилюється тепловіддача з поверхні тіла як конвекційним, так і радіаційним шляхом, що стимулююче впливає на механізм теплопродукції, викликає підсилення окислювальних процесів із всіма супутніми фізіологічними змінами з боку дихання, кровообігу і тканинного газообміну. Під впливом прохолодного повітря відбувається звуження периферійних судин і перерозподіл крові з периферії до внутрішніх органів, що позитивно впливає на кровообіг останніх.
Вдихання помірно холодного повітря позитивно впливає на всі показники альвеолярної вентиляції, що сприяє покращенню газообміну в легенях. Сприятливим фактором, з точки зору впливу на внутрішнє дихання, є також низька фізіологічна відносна вологість, яка сприяє підсиленню вологовіддачі з дихальної поверхні легень і кращій оксигенації артеріальної крові.
Певне значення з точки зору впливу на внутрішнє дихання відіграє збільшення в карстовій печері вуглекислого газу. Спостереження показали, що вдихання газової суміші із вмістом СС>2 0,53% по об’єму у хворих на бронхіальну астму викликає поглиблення і зменшення частоти дихання. Важливим елементом мікроклімату карстової печери є високий ступінь іонізації повітря. Вдихання повітря, що містить значну концентрацію легких іонів, має сприятливу дію на функціональний стан нервової і серцево-судинної систем, на різні види обміну, сприяє покращенню клінічного стану хворих на бронхіальну астму і гіпертонічну хворобу.
Значна роль відводиться і радіоактивності повітря. Під впливом радону і продуктів його розпаду, що використовуються в терапевтичних дозах, відбувається зниження артеріального тиску, пульсу, зменшення інтенсивності запального процесу, спостерігаються позитивні зміни в імунологічній реактивності організму.
Соляні шахти. Одним з видів спелеотерапії є дія на хворих мікрокліматом соляних шахт, особливістю яких є вміст високодисперсних аерозолів хлориду натрію, постійна температура повітря, відсутність у повітрі шкідливих домішок і мікроорганізмів, мала швидкість руху повітря, певне співвідношення вмісту газів, вологості, атмосферного тиску, відсутність шуму. Спелеотерапія в умовах мікроклімату соляних шахт полягає в систематичному дозуванні протягом перебування в них хворих. Специфічні властивості мікроклімату соляних шахт визначили їх застосування для лікування хронічних неспецифічних захворювань легень і перш за все бронхіальної астми. Досвід застосування даного виду кліматотерапії при лікуванні бронхіальної астми є в селищі Солотвино Закарпатської області. Шахта, у вигляді складної інженерної споруди, є підземним відділенням лікарні і розміщена на глибині 300 м від поверхні землі в товщі соляного пласту і має водопровід, каналізацію, електроосвітлення, вентиляційну систему, що забезпечує регенерацію мікроклімату і провітрювання палат, телефонний зв’язок і ліфт для піднімання і опускання хворих. Мікрокліматичні умови солотвинської соляної шахти характеризуються наступними параметрами: температура повітря становить 23-24°С,. відносна вологість – 20-60%, швидкість руху повітря – до 0,2 м/с, вміст високодисперсних аерозолей хлориду натрію – 0,5-5 мг/м3, з яких 70-80% частинок мають розміри менше 5 мкм. Вміст кисню дорівнює 20,7% по об’єму, вуглекислого газу – 0,03% по об’єму, атмосферний тиск – 750-775 мм рт.ст. Рівень шуму в шахті не перевищує 25 дБ. Повітря не містить патогенних мікробів і алергенів.
КЛІМАТОЛІКУВАННЯ
КЛІМАТОТЕРАПІЯ
Людський організм високочутливий до зміни геофі-зичних і метеорологічних умов. На основі цієї властивості організму людини базується кліматолікування, яке обгрун-товується безпосереднім впливом кліматичних умов на здоров'я, коли за допомогою кліматичних чинників віднов-
люються порушені фізіологічні функціі організму. .
За допомогою діі кліматичних чинників підвищується стійкість людського організму в цілому, на рівні функціо-нувань всіх систем: системи термоадаптаціі - при аероте¬рапії, симпатико-адреналової нейрогуморальної регуляції - при геліотерапії, системи сполученого функціонування і тренування органів кровотворення, дихання, руху і термо¬регуляціі - при таласотерапіітощо. Ефект кліматотерапії як стимулюючого лікування багато в чому залежить від кліма¬тичних чинників, які використовуються для активного лікування. Безпосередній вплив на організм людини мають температура, тиск, вологість та рух повітря.
Основний вплив клімату на організм людини харак-теризується результатом дії погоди в цілому. Комплексні методи кліматології виділяють погоду доби і погоду моменту, яка дає більш точну характеристику зміни метео¬рологічних факторів протягом доби і має велике значення для проведення кліматолікувальних процедур. Оцінка впливу погоди і клімату на організм людини базується на характеристиці теплообміну людини з навколишнім серед¬овищем: виділяють відповідно комфортну (сприятливу), субкомфортну (відносно сприятливу) і несприятливу погоду.
Сприятлива погода характеризується рівним ходом основних метеорологічних елементів при стійких повітряних масах і відсутності фронтальної активності, міждобовій мінливості атмосферного тиску не більш ніж 4 мбар на добу, температурі повітря 20С на добу, швидкості вітру не більш ніж З м/сек з відносною вологістю від 55 до 85%.
Найбільш сприятливими для людини є умови, при яких відносна вологість дорівнює 50%, температура -17-190С, а швидкість вітру не перевищує 3 мІсек.
Відносно сприятлива погода супроводжується змінами рівного ходу метеорологічних елементів, слабкою циклонічною діяльністю з проходженням різко виражених фронтів зі швидкістю до 35-40 км/год, міждобовою мінли¬вістю атмосферного тиску (5-8 мбар на добу), температури (3-40С на добу); відносна вологість може бути нижчою від 55% і вищою від 85%, швидкість вітру - понад 4 мІсек.
Несприятлива погода характеризується різкими змінами метеорологічних елементів при яскраво вираженій циклонічній активності. Міждобова мінливість атмосферного тиску - понад 8 мбар на добу, температури - понад 40С на добу.
В процесі кліматолікування треба враховувати зміни ритмів роботи організму людини при зміні кліматичних умов у різні сезони року та різницю термінів настання і тривалості пір року в різних ландшафтних умовах. Перехід від сезону до сезону року пов'язаний із змінами кліматоутворюючих чинників, а погодні умови попереднього сезону визначають початок наступного. Початок і кінець сезонів року в межах України не збігається ні з календарними датами, ні з астрономічними. Межами для умовного виділення кліматичних сезонів є дати стійкого переходу середньої добової температури через ООС для зими і 150С для літа. Ці температури відображають особливості формування термічного режиму в конкретні періоди року і зумовлюють відмінну тривалість їх у певні роки.
Комплекс медичних заходів, т.з. метеопрофілактика -направлені на попередження розвитку сезонних, добових реакцій організму на зміну стану природного місця існування. Медична оцінка погоди і клімату з виявленням несприятливих метеорологічних ситуацій, що викли¬кають порушення стану здоров'я, є визначальною ланкою метеопрофілактики. При певних значеннях метеороло-гічних і телуричних чинників (температура нижче оос, відносна вологість вище 85%, атмосферний тиск нижче 100,5 і вище 102 кПа, швидкість вітру більше 8 міс, магнітна індукція вище 1 оо мкТл), а також при різких змінах погоди виникають порушення життєдіяльності людини - метеопа¬тичні реакціі. Крім того, для різних періодів календарного року характерні сезонні захворювання і реакціі. Всі ці форми кліматопатології пов'язані з порушенням існуючих механізмів індивідуальної адаптації і частіше формуються у немолодих хворих з ослабленою реактивністю і високою метеолабільністю. Володіючи метеотропними власти¬востями, кліматолікувальні чинники при некоректному застосуванні можуть викликати подібні реакції, відіграючи роль провокуючого чинника загострення захворювання.
Виділяють 4 класи захворювань, пов'язаних з дією клімато-метеорологічних і геофізичних чинників:
а) хвороби, викликані термічними навантаженнями; б) хвороби, обумовлені сонячним УФ випромінюванням;
в) сезонні інфекційні хвороби;
г) істинно сезонні хвороби, що виникають щорічно.
Сезонні захворювання заведено класифікувати за відповідними періодами року. УФ-недостатність дорослих і особливо дітей взимку в північних іпомірних широтах безпосередньо пов'язана з сезоном низького стояння Сонця. Навесні і влітку виникають фотодер-матози, кон'юнктивіти, сонячні опіки і перегрівання, а також полінози, викликані пилком квітучих рослин. Пізно восени і взимку переважають простудні захворювання, озноблення, обмороження, випадки замерзання, а також загострення рекурентних депресивних розладів. У теплу пору року зазвичай з'являються захворювання, пов'язані з харчовими отруєннями, хвороби, викликані отруйними тваринами і комахами, кишкові інфекції, пов'язані з розмноженням патогенних мікробів.
Для курортної практики рекомендовано класифі¬кувати кліматичні сезони за обсягом вживаних природних лікувальнихчинників.
До медичних заходів, що знижують залежність від сезонного чинника, відноситься виявлення пацієнтів, що мають анамнез посезонній патології, проведення планової, поточної і термінової сезон ної метеопрофілактики в періоди несприятливої погоди, адекватне призначення процедур кл і мато-, бальнео-, пелоїдотерапії, апаратних методів фізіотерапії і ЛФК в різні періоди року, оптимізацію мікроклімату приміщень здравниць, призначення фізіоло¬гічно обгрунтованої сезон ної дієти, лікарських адаптогенів, а також - формування правильних стереотипів поведінки з придбанням навичок дозованого термозагартування, системних фізичних тренувань.
Кліматотерапія - використання різних кліматичних чинників і особливостей клімату місцевості для лікування хворих. При даному виді лікування на організм діють комплекс кліматопогодних подразників природної зони постійного мешкання хворого або іншої природної зони (лікувально-оздоровчої місцевості).
Кліматичні чинники - природні подразники організму, діють на всі види його рецепторів, сенсорних структур і нервових провідників. Вони багато в чому обумовлюють реактивність організму в процесі його філогенезу. Форму¬вання у відповідь реакцій відбувається на всіх рівнях структурно-функціональної організації організму - від аферентних провідників до підкіркових і кіркових структур головного мозку. Піддією чинників різної фізичноїприроди в процесі еволюції в організмі виробилися різні механізми регуляції функцій. Взаємодія із зовнішнім середовищем і пристосування до її умов є невід'ємним компонентом існування організму.
у різних поєднаннях кліматичні чинники можуть бути ефективно використані для стимуляції механізмів довго-тривалої адаптації організму. Умовно виділяють аероте-рапію, геліотерапію, таласотерапію.
АЕРОТЕРАПІЯ (лікування повітрям) - лікувальне засто¬сування свіжого повітря на відкритій місцевості. Вона включає цілодобову аеротерапію і повітряні ванни (дія повітря на повністю або частково голого хворого).
Цілодобова аеротерапія - тривала дія свіжого повітря на хворого під час прогулянок, сну в спеціальних кліматопавільйонах і верандах. Фізіологічна і лікувальна дія даного методу обумовлена охолоджуванням людини і підвищеним забезпеченням організму киснем.
Збудження холодним повітрям механо- і терморе-цепторів шкіри і слизистих оболонок верхніх дихальних шляхів призводить до рефлекторної зміни дихального патерну і структури серцевого циклу з наростанням парціального тиску кисню в альвеолах. Аероіони, що знаходяться в повітрі, терпени і озон підвищують окислю¬вальний потенціал кисню, що поглинається кров'ю. Під дією холодного атмосферного повітря відбувається перебудова компенсаторних реакцій системи дихання, кровообігу і терморегуляції.
При дії холодного і теплого повітря, що чергуються, підвищується терморегуляторний тонус м'язів шиї, тулуба і кінцівок. В результаті посилення скоротливого гермогенезу підвищується теплопродукція організму. При проце¬дурах, що повторюються, знижується чутливість термосен¬сорних структур бронхів і формуються позитивні умовні рефлекси на холодовий чинник. Особливого значення цілодобова аеротерапія набуває в холодний період року, коли хворі багато часу проводять в приміщеннях.
Лікувальні ефекти: вентиляційно-перфузійний, тонізуючий, а ктоп ротекторни й, нейроміостимулюючий, вазоактивний.
Показання: захворювання міокарду і клапанного апарату серця без порушення ритму, атеросклероз коронарних, мозкових і периферичних судин, ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги 1-11 ФК, нейроцир-куляторна дистонія всіх форм, гіпертонічна хвороба 1-11 стадії; хронічні захворювання органів дихання (бронхіт, трахеїт, пневмонія) у фазі ремісії; туберкульоз легенів у фазі розсмоктування і ущільнення; хронічні захворювання органів травлення і обміну речовин поза загостренням; функціональні захворювання нервової системи з не різко вираженими проявами, метеопатичні реакції.
Протипоказання: загострення хронічних захворювань периферичної нервової системи (неврити, невралгії, радикуліти), суглобів, нирок, хронічні захворювання серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу 1-111 стадії, органів дихання з легеневою недостатністю вище за 11 стадію, часті рецидивуючі ангіни, пневмонії, підвищена чутливість до холоду У осіб старше 60 років.
Повітряні ванни - дозована дія свіжого повітря на організм повністю або частково голої людини.
Охолодження повітрям шкірних рецепторів відкритих ділянок тіла і нервових закінчень слизистих оболонок верхніхдихальних шляхів підвищує поріг чутливості рецеп¬торів і тренує механізми терморегуляції, що сприяє гарту¬ванню організму. Відбувається пониження температури шкірних покровів, підвищення теплопродукції м'язів.
Охолодження організму носить фазний характер.
Перша фаза - нервово- рефлекторна (первинного ознобу), характеризується відчуттям холоду, зниженням шкірної температури, почастішанням дихання, "завмиранням серця" і т. Д., триваліша у осіб незагартованих і не звиклих до холоду; друга - реактивна, така, що виявляється відчуттям тепла; у основі її лежить підвищення теплопро¬дукції організму унаслідок хімічної терморегуляції. При хибному проведенні повітряної ванни і переохолодженні настає третя фаза (вторинного ознобу), що призводить до парезу шкірних судин, ціанозу, вираженого піломоторного рефлексу ("гусяча шкіра").
За даними В.Г. Бокши (1968) аеротерапія, при дотри-манні основних методичних умов (акліматизація, посту-повість регулярних холодових навантажень, контроль самопочуття і ін.) підвищує ефективність санаторного лікування на 30%. Поєднання аеротерапії з регулярними дозованими пішими прогулянками рівнинною місцевістю і теренкурами сприяє зростанню ефективності даного виду лікування. При проведенні аеротерапії в лісо-парковій зоні спостерігається виражена психоемоційна дія. Мальовничі краєвиди сприятливо впливають на стан центральної нервової системи ("ландшафтний рефлекс").
Аеротерапія добре сумісна зі всіма фізичними лікувальними чинниками. Цілодобову аеротерапію поєднують з електросонтерапією, геліотерапією (у аерофо-таріях), ЛФК (гімнастичними вправами).
Дозовані повітряні ванни призначаються з моменту народження і не мають вікових обмежень.
Лікувальні ефекти:загартувальний, імуностимулюючий, актопротекторний, вентиляційно-перфувійний, нейромі¬остимулюючий, вазоактивний, метаболічний.
Показання: захворювання міокарду і клапанного апарату серця без порушення ритму; ІХС, стенокардія напруги 1-11 ФК, rx 1-11 стадії, неврастенія. Хронічні бронхо-легеневі хвороби у фазі ремісії; хронічні форми тубер-кульозу легенів; бронхіальна астма з рідкими нападами; тиреотоксикоз, легка форма; анемія; гастрит, виразкова хвороба шлунку поза фазою загострення; хронічний пієлонефрит і гломерулонефрит; захворювання шкіри і ЛОР-органів.
Протипоказання: гострі респіраторні захворювання, бронхіальна астма з частими нападами, загострення хронічних захворювань внутрішніх органів, опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи, легенево-серцева недостатність вища за 11 стадію.
ГЕЛІОТЕРАПІЯ - застосування сонячного випроміню¬вання з лікувальною і профілактичною метою (загальні і місцеві сонячні ванни). Сумарне сонячне випромінювання ("інсоляція") включає три види: пряме, витікаюче безпо¬середньо від Сонця, розсіяне від небосхилу і відбите від поверхні землі і різних предметів.
Основна частина сонячної енергії досягає 3емлі у вигляді трьох складових: видимого світла (40%), інфра-червоного випромінювання (50%) і ультрафіолету (10%). Найбільш значущою і добре вивченою частиною сонячного випромінювання є ультрафіолетові (UV) промені. Короткі UVC-промені практично повністю погли¬наються озоновим шаром атмосфери, як і короткі і дуже активні космічні промені. UVB-промені більше розсію¬ються при проходженні через атмосферні шари, ніж UVA. Із збільшенням географічної широти, а також в холодний період року інтенсивність UVB-променів зменшується. На відміну від UVA-променів велика частина UVB-променів поглинається озоновим шаром, і його частка у всій енергії UV-опромінення в літній полудень складає близько З%. Різна і проникаюча здатність UV-променів через бар'єр шкірного покриву. Так, UVB-промені на 70% відбиваються роговим шаром, на 20% ослабляються при проходженні через епідерміс, дерми досягає лише 10%. UVA-промені за рахунок поглинання, віддзеркалення і розсіювання з меншими втратами проникають в дерму - 20-30% і близько 1 % від загальної енергії досягає підшкірної клітковини.
Під впливом UVB-променів відбувається синтез вітаміну Dз• 3а даними ВО03, в помірному кліматичному поясі достатньою для цього вважається щоденне опромінення тіла з експозицією до 15 хвилин.
Сильна дія ультрафіолету виявляється у вигляді сонячної еритеми і/або опіку, що позначаються як засмага - місцева фазна реакція шкіри на поєднану дію всіх ділянок оптичного спектру. Через 1-2 години після опромінювання виникає почервоніння шкіри, викликане інфрачервоним і видимим випромінюванням. Потім, через 6-12 годин, з'являється УФ-ерітема, обумовлена UVВ-опроміненням. Через 3-4 доби виявляється пігментація шкіри, викликана UVА-опроміненням. UVB-промені викликають еритему. Для оцінки ефекту UV-опромінення використовується термін "мінімальна еритемна доза" (МЕД) - енергетична експозиція UV-опромінення, що викликає ледве помітну еритему неопроміненої раніше шкіри. Для світлої шкіри 1 МЕД дорівнює 200-ЗОО Джlм2• Проте величина випромі-нювання, необхідна для розвитку еритеми, є суто індиві-дуальною і залежить від типу шкіри, її фізіологічної чутли¬вості до сонячних променів. Серед чинників природного фотозахисту людини особливе місце належить меланіну. Кількість і якість меланіну визначає стійкість до ультрафіо¬летової дії, що пов'язано з кольором шкіри, волосся, очей.
Відома дія ультрафіолету на імунітет. Ряд дослідників припускає, що UV-опромінення пригнічує реакції імунної системи людини. UVA- і UVВ-опромінення може активі-зувати вірус герпесу. Експериментальні дані про можливу активацію ВІЛ, за даними ВООЗ, не підтвердилися. Проте про недолік ультрафіолету також свідчить зниження імунітету (зменшується титр комплементу, актив¬ність лізоциму і ін.). Застосування профілактичних курсів UV-опромінення в умовах його дефіциту (у північних широтах) володіє вираженою адаптаційною дією. Клітини Лангерганса (мігруючі дентритні клітини) грають роль в імунологічному розпізнаванні і надзвичайно чутливі до ультрафіолету. Їх функція порушується при досягненні суберитемних доз опромінювання (1/2 МЕД). Спостеріга-ється і триваліший термін відновлення популяції цих клітин після UVА-опромінення (2-3 тиж.), ніж після UVB (48 год.).
Сонячні ванни у повністю або частково голої людини (місцеві ванни) проводять при різних значеннях темпе-ратури і вологості повітря, швидкості вітру і щільності сумарного сонячного випромінювання. Для подібної комплексної оцінки введено поняття радіаційно-еквівалентно-
Сумарні радіацП" проводяться під відкритим сонцем.
Людина опромінюється прямим світлом всіх ділянок сонячного спектру. Можлива переривиста методика, коли опромінювання наміченої тривалості 2-3 рази перерива-ється на 10-20 хвилин і більше;
Ослаблені радіацП" проводяться під матерчатими тентами і екранами (жалюзійним або гратчастим) для зниження інтенсивності сонячного випромінювання;
Розсіяні радіаЦІЇ - з виключенням прямих сонячних променів для більш м'якої і щадної дії. Хворий піддається дії переважно сонячної радіації, що йде від небосхилу, для чого встановлюються спеціальні тенти, змонтовані на достатній висоті і такі, що обертаються на шарнірах, які, закриваючи диск сонця, залишають максимально відкритим небосхил;
Концентровані за допомогою спеціальних дзеркальних рефлекторів різної конструкції (циліндровий увігнутими алюмінієвими дзеркалами або сферично розта¬шованими прямокутними дзеркалами);
(елективні - зі світлофільтрами різного кольору. Сумарна сонячна дія, за рекомендаціями ВООЗ, не повинна перевищувати 60 МЕД на рік. На практиці тривалість перебування під прямими променями Сонця складає на початку 5-1 О хв. і поступово доводиться до 40-50 хв. в день. Сонячні ванни слід дозувати по біодозах - мінімальній кількості сонячної енергії, здатної викликати почервоніння - еритему, на непігментованій шкірі людини (в хвилинах). Одна і та ж біодоза досягається за різний проміжок часу залежно від пори року і доби, а також різна для різних географічних широт.lнтенсивність УФ залежить від положення Сонця - чим вище над горизонтом, тим вона більша. До 9 годин ранку в спектрі Сонця УФ-промені практично відсутні.
Геліотерапія не поєднується з іншими видами світлолі¬кування. 'Гі поєднують зазвичай з аеротерапією, таласоте¬рапією, ЛФК. При комбінованій діі перерва між сонячними ваннами і сумісними з ними процедурами повинна складати не менше 2 годин. Дозована геліотерапія у дітей проводиться з 3-місячного віку. Для осіб старше 55 років режим геліотерапіі повинен бути щадним!
Серед чинників природного фотозахисту від ультрафі¬олету використовуються дві групи з'єднань, що відрізня¬ються по механізму вахисної діі: екрани, що є за хімічною природою мінеральними сполуками, які відображають і заломлюють сонячні промені і, як правило, "працюють" на поверхні шкіри - діоксид цинку (ZnO), діоксид титану (ТіО2), оксид заліза (FeO, Fерз); хімічні фільтри, що є органічними сполуками. Поглинаючи UV, вони перетворюються у фотоізомери, що вивільняють поглинену енергію при зворотному процесі вже в безпечному довгохвильовому випромінюванні.
Ступінь фотозахисту оцінюють за т.з. "sun protection factor" (SPF). Це коефіцієнт, що відображає відношення МЕД захищеної UV-фильтром шкіри ДО МЕД незахищеної шкіри. SPF орієнтований на еритемний ефект, викли¬каний UVВ-опроміненням. Оскільки ушкоджувальна дія UVA не пов'язана з еритемою, SPF не дає ніякої інформаціі про захищеність від UVА-променів. В даний час викорис-товується декілька показників, в основі яких закладена вираженість моментальної і відстроченої пігментаціі, що виникає у відповідь на дію UVА-променів на захищену і незахищену фотопротектором (ІРО - iттediate pigтeпt darkeпiпg, РРО - persisteпt pigтeпt darkeпiпg) шкіру. Викорис¬товується також чинник, заснований на ступені прояву фототоксичності. Для європейських виробників фотоза¬хисних засобів сьогодні існує єдина класифікація Colipa, що оцінює допустимі значення SPF: низький фотозахист ¬2-4-6; середній фотозахист - 8-10-12; високий фотозахист - 15-20-25; дуже високий фотозахист - 30-40-50; макси-мальний фотозахист - 50+.
Показання: гіповітаміноз вітаміну О; початкові прояви атеросклерозу; артеріальна гіпертензія 1-11 стадіі; ревматизм в неактивній стадіі; запальні захворювання легенів, шлунково-кишкового тракту, нирок, суглобів і нервової системи поза загостренням; пода гра; ожиріння; депресіі і сезонні афективні розлади; дерматологічні захворювання (псоріаз, атопічний дерматит, склеродермія, іхтіоз); місцева геліотерапія області попереку, показана при хронічної люмбалгіі, залишкових явищах неускладненого гломеру¬лонефриту.
Протипоказання: захворювання в гострій стадіі і періоді загострення, прогресуючий туберкульоз легенів і інших органів, серцево-судинна недостатність 11-111 ступеня, колагенози, органічні захворювання НС, кахексія, кровотечі, тиреотоксикоз, підвищена чутливість до УФ-опромінення.
Ускладнення: сонячний опік - поява почервоніння і хворобливості, слід припинити на 2-3 дні прийом сонячних ванн, а шкіру протерти спиртом, одеколоном; сонячний - з'являється раптова слабкість, відчуття розбитості, головний біль, нудота, необхідно перенести постраж-далого в тінь, звільнити від одягу, покласти холодні компреси з льодом на голову і серце або просто облити холодною водою; сонячна алергія - при підвищеній чутли¬вості до Сонця перебувати на пляжі краще тільки рано вранці. Показано застосування спеціальних сонцеза¬хисних засобів.
ТАЛАСОТЕРАПІЯ - лікувальне використання клімату морського узбережжя і морських купань. 3а інтенсивністю діі послідовно розрізняють наступні види таласотерапіі: обтирання морською водою, обливання водою заданої температури, занурення (перебування у воді менше 1 хвилини), морські купання і плавання в морі.
Лікувальні купання проводять в прохолодній морський воді, а також - річок, озер, лиманів, відкритих і закритих штучних водойм при різній температурі води і ЕЕТ повітря. За температурним режимом купання діляться на дуже холодні (температура води < 140С), холодні (14-1 60С), прохо¬лодні (17-190С), теплуваті (20-220С), теплі (23-250С) і дуже теплі (>250С). Залежно від хвилювання морські купання розділяються: при штилі і хвилюванні 1 бал - гідростатичні, 2-3 бали - слабкодинамічні, більше 3 балів - динамічні (не рекомендуються, оскільки висота хвиль більше 1,25 М). Чорне море відноситься до морів середньої солоності з мінералізацією води 17,6 г/л, Азовське море -12 г/л (Серед¬земне - 34 г/л). Завдяки цьому тіло людини підтримується на поверхні під час плавання. Дія методу обумовлена комплексним впливом термічних, механічних і хімічних чинників морської води, а також морського повітря (див. аеротерапія) і УФ-променів сонця, які проникають в товщу води на глибину до 1 м (див. геліотерапія). Механічна дія полягає в природному гідромасажі тіла під дією хвиль зі стимуляцією шкірного кровотоку гідростатичним тиском води. Підвищується м'язовий тонус при інтенсивних рухах, для підтримки рівноваги і подолання опору рухомих мас води. Хімічний вплив відбувається під дією осмотичного тиску - в організм через сальні і потові залози з морської води селективно проникають іони Са, Mg, Na, К, СІ, Вг, J ("внутрішньошкірні ін'єкціі морських солей"), морські солі після купань також осідають на шкірі, створюючи"сольовий плащ'; в результаті підвищуючи тонус і еластичність шкіри. Фізичне роздратування рецепторного поля тіла, а також термічний ефект охолоджування як результат низької температури морської води і їі великої теплопровідності викликає збільшення тепловіддачі організму і значне підвищення основного обміну. Чергування фаз звуження і розширення судин при кожному купанні - це своєрідна гімнастика для кровоносних судин, важливий засіб профі-лактики і лікування захворювань.
У першу нейро-рефлекторну фазу (первинного охоло-джування) короткочасно через раптове охолоджування тіла виникає спазм судин шкіри і розширення глибоких судин з депонуванням крові у внутрішніх органах. Рефлекторне збудження переважно парасимпатичної нервової системи призводить до брадикардіі і брадипное, підвищенню АТ. У другу (реактивну) фазу, за рахунок активації різних видів обміну в організмі, зростає рівень хімічної терморегуляціі, підвищується питома вага метаболічної теплопродукціі. Настає гіперемія шкіри, частішає і заглиблюється дихання, в 2-3 рази збільшується ступінь утилізаціі кисню і підви¬щується інтенсивність клітинного дихання. Характерне приємне відчуття тепла. Патологічна ІІІ фаза (вторинного охолоджування) є наслідком виснаження механізмів термо-регуляціі. Вона настає при тривалому перебуванні у воді і характеризується постійним ознобом, тремтінням, симпа¬тичним пиломоторним рефлексом ("гусяча шкіра'? Настає парез судин шкіри із застійною венозною гіперемією (ціанозом), що може призвести до переохолодження хворого і загострення хвороби. Дозиметрія морських купань направлена на попередження цієї патологічної фази.
Морські купання сприятливо впливають на всі органи і системи організму. Забезпечується тренування термо-регуляціі, стимуляція ЦНС, симпато-адреналової системи, обміну речовин, окислювальних процесів, підвищення життєвого тонусу організму, його адаптаційних можли¬востей, виражена гартуюча дія. Краса моря і прибережний ландшафт разом з плескотом хвиль (0-1 бал - седативна дія) або шумом прибою (2-З бали - тонізуюча дія) мають позитивну психоемоційну дію.
Методики таласотерапіі сумісні з багатьма фізичними лікувальними чинниками, в першу чергу з іншими методами кліматотерапіі і лфк Слід уникати морських купань в дні призначення бальнеологічних процедур, загальних грязьових аплікацій і чергувати їх по днях в курсовому лікуванні. Дозовані морські купання признача-ються з 1-2 років і не мають вікових обмежень. За даними В.Г. Бокши (1983), поліпшення дихання при кліматоліку-ванні без застосування спеціальних процедур відмічене в 43,4%, при включенні сну на повітрі - у 56,1, при морській аеротерапіі - 68,5%, при морській аеротерапіі з купаннями -у 70%. Поєднання таласотерапіі з іншими методами кліма¬толікування, а також всіма чинниками моря (пандиіафто¬терапія, вживання морепродуктів, катання на човнах і катерах) сприяє зростанню ефективності даного виду лікування.
Лікувальні ефекти: тонізуючий, адаптогенний, загар-тування, метаболічний, трофічний, актопротекторний, вазоактивний.
Показання: хронічні запальні захворювання поза загостренням (бронхіт, пневмонія, гастрити); бронхі¬альна астма, ІХС, стенокардія напруги 1-11 ФК, постаін¬фарктний кардіосклероз (1 рік); артеріальна гіпертензія 1-11 стадіі; наслідки травм і захворювань опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи.
Протипоказання: гострі і хронічні запальні захворю-вання у фазі загострення, серцево-судинна і легенево-серцева недостатність 11-111 ступеня, гіпертонічна хвороба ІІІ стадіі, органічні захворювання НС, атеросклероз судин нижніх кінцівок з трофічними розладами, епілепсія.
МІКРОКЛІМАТОТЕРАПІЯ - застосування з лікувальною метю особливих кліматичних чинників, характерних тільки для даної місцевості. Разом із вищезазначеними загальними видами кліматотерапіі, в окремих регіонах України існують особливі унікальні мікрокліматичні умови для проведення ряду методик лікування. До подібних напрямів відносять наступні:
Аероіонотерапія - вдихання повітря, що містить електричні негативно заряджені газові молекули (аероіони). Природна гідроаероіонізація забезпечується тривалим перебуванням в місцевостях з чистим іонізо-ваним повітрям (у горах, поблизу водопадів. на березі моря вранці і під час прибоїв). При розбризкуванні води, розриві водних крапель утворюються позитивно і негативно заряджені гідроаероіони (баллоелектричний ефект). Використовуються також штучні водопади, над якими розташовуються майданчики для відпочинку, розбриз-кувачі води в парках, на пляжах.
Аерофітотерапія - вдихання повітря, насиченого летючими ароматичними речовинами (фітонциди, терпени, ефірні масла), що виділяються рослинами. Рослини знезаражують повітря, іонізують його, очищують від пилу, нейтралізують хімічно агресивні речовини і так далі. Аерофітотерапію проводять в паркових зонах, засаджених представниками певної флори (наприклад, лавр благородний, сосна - для отримання бактерицидного ефекту; розмарин - тонізуючого; лаванда - седативного і т. д.), де можна зробити пішу прогулянку, відпочити на лавці, зробити дихальну гімнастику. Наявні науково¬обгрунтовані рекомендаціі по формуванню паркових зон, як лікувальних, дозволяють створювати алеї, пішохідні доріжки, куртини, куточки для перебування хворих з конкретними захворюваннями органів дихання, серцево¬судинної системи. При цьому важливу роль грає емоційна дія природної або цілодобової аеротерапіі, істотним елементом якої є продумана організація рекреаційного процесу: супровід груп хворих медичним персоналом з метою забезпечення вимог до проведення процедур (дотримання темпу ходьби, ритму дихання, тривалості перебування в зоні специфічної аеротерапії і ін), присут¬ність культпрацівника або екскурсовода, здатного профе¬сійно донести цікаву інформацію про дерева, трави, квіти, їх роль У формуванні повітряного середовища. Хаотична забудова рекреаційних паркових зон, що проводиться останніми роками, робить все більш проблематичним проведення подібних медичних заходів. Тим часом, раціональне використання садово-паркових зон спияє їх збереженню і розширенню як найважливішу складову оздоровчо-курортних комплексів.
Для відтворення ефектів аерофітотерапіі останніми роками набули поширення кабінети ароматерапіі (див. "фітоароматерапія" в розділі "Альтернативні традиційні і нетрадиційні методи лікування").
Морська цілодобова аеротерапія - проводиться на чорноморських і азовських приморських курортах у вигляді денного перебування і нічного сну в безпосе¬редній близькості від моря на прибережній пляжній смузі в кліматопавільйонах або у відкритому морі на відповідних плавзасобах (човнах, плотах, парусних яхтах). На організм пацієнта впливає морське повітря, насичене негативно зарядженими іонами, озоном (вміст в 2-3 рази вищий, ніж в материковому повітрі), фітонцидами морських водоростей, частинками солей Na, Са, Mg ("іонні рефлекси із слизистих" верхніх дихальних шляхів), J і Вг (зміст в 72 разів більший, ніж в материковому повітрі!). Берег моря ¬унікальний природний інгаляторій.
Цілодобова спелеотерапія - лікування захворювань бронхо-легеневої системи в природних умовах соляних копалень і підземних шахт (Солотвин Ужгородськоїобл. та АртемівськДонецькоїобл.), а також ряду карстових печер. У них утворюються мілкодисперсні аерозолі солей Na, Са, Mg й інших необхідних для організму хімічних елементів. Бактерійна флора і алергени в подібних печерах відсутні. Повітря з тонкодисперсними частинками солі проникає до рівня дрібних бронхів, викликаючи збільшення амплітуди рухів вій миготливого епітелію, активуючи тим самим виділення слизу і секрету, що знаходяться в дихальних шляхах. Істотно змінюється функція зовнішнього дихання -збільшується максимальна вентиляція легенів і ЇХ життєва ємкість. Дихання стає вільнішим, зникають хрипи і кашель. Крім того, "сольовий плащ'; що утворюється на поверхні тіла, позитивно впливає на процеси шкірного дихання, забезпечуючи загальнорегулюючу дію на багато функцій організму. Незвичайна обстановка підземної лікарні сприяє активізації психоемоційної сфери. В результаті курсу спеле-отерапії значно знижується ступінь алергізаціі організму і підвищується імунітет до вірусних бактерійних інфекцій, діі токсинів і інших екологічно шкідливих речовин.
В даний час відтворення оптимального повітряного середовища для мікрокліматотерапіі зазвичай здійсню¬ється за допомогою відповідної апаратури - кондиціо¬нерів або т.з. сплит-систем, тобто пристроїв, в яких Відбу¬вається обробка повітря і його переміщення. В залежності від розташування, системи кондиціонування діляться на центральні та місцеві. Як правило, в сучасних умовах засто¬совують комбінацію систем. Наприклад, в лікарнях в кожну окрему палату подається свіже повітря від центральної системи в об'ємі санітарної норми, а далі температура підтримується і регулюється за допомогою індивіду¬ального кондиціонеру. У санаторних умовах, разом з подібним кондиціонуванням повітря, можливе створення відповідного штучного лікувального середовища (див. "лікування штучно зміненим повітрям" в розділі "апаратна Фізіотерапія"). Найбільш методично відпрацьованою і ефективною є штучна спелеотерапія, запропонована вперше проф. М.д. Торохтіним (1977).
Відповідно до різних типів клімату було обгрунтовано лікувальні ефекти і розроблено показання та протипока-зання, щодо санаторно-курортного лікування.
Континентальний клімат степів:
• Лікувальні ефекти: мікоцидний секреторний, гіпотен-зивний, нейро-регуляторний, актопротекторний.
Показання: захворювання дихальної системи (хронічний трахеїт, бронхіт з рясним виділенням секрету, сухий nлеврит, осередковий, інфільтра¬тивний і диссемінований туберкульоз легенів У фазі розсмоктування інфільтрату, ущільнення і рубцю¬вання вогнищ туберкульоз периферичних лімфа¬тичних вузлів У фазі ремісІЇ), захворювання шлунково¬кишкового тракту (функціональні розлади шлунку, хронічний гастрит, дуоденіт, коліт, хронічний гепатит), гіпертрофічний і вазомоторний риніт, хронічний тонзиліт, фарингіт і ларингіт.
Протипоказання: захворювання серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу 11-111 стадіі, хронічна пневмонія, емфізема легенів, кавернозний туберкульоз легенів, бронхіальна астма з нападами, що часто повторюються.