Культура Украины в 40-50года

 

С 1897 по 1950 доля грамотных увеличилась с 28% до 98%.

 

Украина испытала литературное и художественное возрождение в 1920-х годах, но большинство  писателей и художников, связанных  с ним, либо погибли, либо прекратили творчество во время сталинского  террора 1930-х годов. После этого украинские писатели и художники могли создавать только произведения в стиле социалистического реализма. Национальные литература и искусство стали возрождаться благодаря хрущевской «оттепели» и появившегося в этот период «поколения шестидесятников».

 

 

«Наступ соціалізму по всьому фронту»  не обминув і українську культуру. Влада піклувалася про її розвиток лише в потрібних їй межах. Вона розуміла, що розв'язання завдань, пов'язаних з  промисловістю і сільським господарством, вимагало певної кількості освічених спеціалістів. Крім того, їй були потрібні кадри для роботи в партійно-державному апараті, органах управління. Відповідно до цього вживалися заходи, спрямовані на завершення ліквідації неписьменності. Наприкінці 1930-х рр. освіченість населення в УРСР у віці до 50 років становила близько 95 %. Запроваджувалась єдина система загальноосвітньої школи: початкова, неповна середня і середня. Понад 80 % учнів навчалися в українських школах. Але з 1938 р. почалося згортання мережі національних шкіл. Певні зміни відбулися у вищій школі. За перші дві п'ятирічки вузи за скороченою програмою підготували майже стільки спеціалістів, скільки їх було в дореволюційній Росії. 1933 р. були відновлені університети в Києві, Харкові й Одесі. Визначальною рисою освіти того часу стала тотальна ідеологізація. Усі студенти у вищих навчальних закладах мали вивчати «Короткий курс ВКП(б)».

Духовна сфера підлягала жорсткому  контролю. Критерієм її оцінки стало  сталінське визначення соціалістичної культури, яка мала бути пролетарською за змістом і національною за формою. Все, що не вписувалось у рамки цієї формули, проголошувалось ворожим. Для запровадження тотального контролю над творчістю митців в середині 1930-х рр. було утворено контрольовані радянським урядом спілки — письменників, художників, композиторів тощо.

Значних втрат зазнала українська культура від репресій, що були спрямованії  проти інтелігенції, яку постійно звинувачували у «буржуазному націоналізмі». В цей період загинули Л. Курбас, засновник школи монументального мистецтва М. Л. Бойчук, літератори М. Куліш, Г. Кононенко, М. Хвильовий (застрелився) та ін. У таборах опинився О. Вишня. Всього репресіям було піддано близько 500 письменників. Репресії широко застосовувались до видатних представників української науки. У сталінських катівнях загинули відомий історик М. Яворський, українські академіки Н. Світальський, генетик І. Агон, філософ С. Семківський.

Влада всіляко заважала вільній  творчості українських митців. їм у всіх галузях мистецтва був нав'язаний єдиний стиль — «соціалістичний реалізм», який мав прославляти радянську дійсність. Його мусили прийняти П. Тичина, М. Сосюра, М. Бажан та інші митці.

Терор налякав і деморалізував  інтелігенцію, що виросла за часів  радянської влади, позбавивши її незалежності думок та ініціативності.

Таким чином, досягши значних успіхів  у 1920-х рр., українська культура потрапила  під жорсткий прес тоталітарного  режиму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська культура періоду ІІ світової війни

 

Буремний воєнний час був  для композиторів, художників, працівників  театру і кіно, культоосвітніх закладів характерний надзвичайним творчим  напруженням, сміливими дерзаннями і пошуками. Радянські митці у  своїх творах оспівували масовий  героїзм, стійкість, ратні подвиги радянських воїнів, їх безмежну відданість Комуністичній партії, беззавітну любов до Батьківщини. У період Великої Вітчизняної війни з усією силою проявилась видатна роль мистецтва в ідейній мобілізації трудящих. На заклик партії «Все – для фронту! Все – для перемоги!» відгукнулись радянські композитори, художники, артисти.

 

З початком війни багато представників  творчої радянської інтелегенції пішли  на фронт, поставивши свій талоант і  майстерність на службу Червоної Армії. Інші, переважно представники старшого покоління, працювали у складі творчих спілок та різних установ й організацій у радянському тилу, присвятивши свою творчу і Громадську гідність справі оборони країни від ворога.

 

Нові теми, образи і явища, народженні священною війною радянських людей проти фашизму, утвердилися в радянській музиці, образотворчому мистецтві.

Кровно зв’язані з народом, митці  постійно відгукувалися на найважливіші події на фронтах Великої Вітчизняної  війни. Музика (1942-1943)

 

Музичними засобами радянські  композитори відтворювали найяскравіші картини героїчного минулого радянського народу. У 1942-1943 рр. одночасно з музичними творами малих форм з’являються великі музичні твори. Визначним явищем музичної культури була патріотична контата-симфонія «Україно моя», написана в 1943 році А.Я. Штогаренком на слова А.С. Малишка і М.Т. Рильського. Основний зміст симфонії – боротьба трудящих республіки у співдружності з братніми народами проти окупантів, братерська допомога, подана українсьткому народові у цій священній боротьбі всіма радянськими людьми. Симфонія складається з чотирьох частин: перша, героїко-драматична – «Вставай, моя рідна» - передає наростаючий народний гнів, закликає до боротьби і перемоги; друга – «Колискова» - відображає переживання радянських жінок-матерів, їх тривогу за долю рідних і близьких; третя – динамічна і мужня – «Партизанська». Кантата закінчується фіналом, лейтмотивом якого є упевненість у перемозі над ворогами Вітчизни.

 

Значними творами цього періоду  була опера «Наймичка» та вокально-симфонічна поема «Чернець» на тексти Т.Г. Шевченка, кантата «Гнів слов’ян» М.І. Веріківського, присвячена братерському єднанню слов’янських народів у їх боротьбі проти спільного ворога. Кантата «Клятва» на слова М.П. Бажана, та четверта сюїта для симфонічного аркестру Ю.С. Мейтуса, присвячена 25-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Героїчній темі подвигу народу присвячені «Шевченківська сюїта» для фортепіано й «Українськй квінтет» написані Б.М. Лятошинським у 1942 році. Значним вкладом у музичну культуру була опера Г.П. Таранова «Льодове побоїще» про розг ром німецьких хрестоносців на Чудському озері.

 

Композитори внесли значний вклад  у дальший розвиток такого жанру  музично-вокального мистецтва,як масова пісня. Патріотизм радянських людей, бойові подвиги воїнів Червоної Армії і партизанів- такою була тематика пісень.

 

Композитори Української РСР написали значну кількість творів різних жанрів у співдружності з місцевими  поетами і драматургами. П.О.Козицький  разом з башкирським драматургом  Х.К.Ібрагімовим і поетом С.Кудашем створили оперу «За Батьківщину»,побудовану на українських і башкірських мелодіях. Вона була поставлена на сцені Башкирського оперного театру. Образотворче мистецтво (1942)

 

Цінними здобутками характеризувалась  діяльність художників УРСР, які працювали в евакуації. Цикл портретів знатних людей країни-воїнів, колгоспників, робітників, письменників, учених-створив відомий живописець О.О. Шовкуненко. У творах К.Д. Трохименка відображено суворе життя країни в напружені воєнні роки. Темою трудового героїзму робітничого класу країни пройнята творчість М.Г. Дерегуса, який, пербуваючи на Уралі, створив серію офортів і малюнків «Тагільський завод». Жвавий відгук громадськості дістали твори М.П.Глущенка, присвячені обороні Москви, та картини «По слідах ворога», «Здобуття Клина», «Смерть генерала Доватора».

 

Не припиняли художники інтенсивної  роботи і в галузі графіки. Кілька серій малюнків та акварелей на теми Великої Вітчизняної війни виконав  В.І.Касіян. Перша з цих серій  – «У фашистській неволі» /1942/ передає страждання радянської жінки, яка стала жертвою фашистів. У другій – «Україна бореться» - показано всенародну боротьбу в тилу ворога. Третя серія – «Відомсти!» - викриває звірства фашистів на окупованій радянській землі, кличе до помсти. Плідно працювали художники О.С. Пащенко, С.Ф. Бесєдін, Ю.В. Балановський та ін. Ряд значних творів створили у цей час скульптори.

 

Серед інших видів образотворчого мистецтва провідне місце посів  плакат. Працюючи в галузі плакатного жанру, В.І. Касіян створив твір великої виразності і переконливості «На бій, слов яни!» /1942/ та оригінальну за задумом серію «Гнів Шевченка-зброя перемоги» /1942/. На тексти Великого Кобзаря серію плакатів «Вражою злою кров’ю волю окропіте!» створив у 1942 р. О.М. Довгаль. Успішно працювали над створенням патріотичних плакатів І.М. Кружков, В.Г. Литвиненко, І.М. Літинський, Р.Ф. Мельничук, С.А. Уманський та ін. Театральне мистецтво (1942 - 1943)

 

Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом  мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Евакуація театрів і розгортання їх діяльності на нових місцях набагато ускладнювались тим, що ряд сценічних колективів напередодні війни перебував на гастролях у різних місцях Радянського Союзу. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах.

 

Київський театр опери і балету ім. Т.Г. Шевченка, працюючи в Уфі  і в Іркутську,не тільки поновив  основні спектаклі (»Запорожець  за Дунаєм», «Наталка Полтавка» та ін.), а й створив наві оригінальні: оперу М.І.Веріківського «Наймичка», балети Л. Деліба «Коппелія», М.А. Римського-Корсакова «Шехерезада», Б.В. Асаф’єва «Бахчисарайський фонтан». За період з липня 1942 р. по травень 1944 р. театр відвідало 230 тис. глядачів.

 

Напружену творчу роботу провадили Сумський драматичний театр ім. М.С. Щепкіна, Дніпропетровський драматичний театр ім. О.М. Горького, Запорізький музично-драматичний театр ім. М.О. Щорса, Полтавський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка, заслужена капела «Трембіта», Державний симфонічний оркестр УРСР та інші мистецькі колективи. Всьгого за час евакуації театри Української РСР поставили 176 п’єс, які подивилися 15 млн. чоловік.

 

Засобами сценічного мистецтва  артисти України провадили дійову наочну агітаційно-масову работу серед глядачів. Репертуар відображав глибокі патріотичні почуття радянських людей, показував безмежний героїзм народу, його відданість Радянській Батьківщині. Центральне місце посіли п’єси: «Нашестя» Л.М. Леонова, «Фронт» О.Є. Корнійчука, «Російські люди» К.М. Симонова.

 

На фронтах побували десятки  театральних колективів, ансамблів  і акторських бригад, що доносили своє мистецтво до мільйонів радянських воїнів, надихаючи їх на звитяжні подвиги  у боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини. Усього театри України, що працювали в евакуації, створили і послали на фронт 106 фронтових концертних бригад. Значну роботу провадили артисти в тилових гарнізонах та госпіталях.

 

Кіномистецтво (1941- 1943)

 

Велике й відповідальне завдання – створення художніх кінострічок, які б надихали трудящих на героїчні ратні й трудові подвиги в ім’я любимої Батьківщини, постало перед радянським кіномистецтвом. Завдяки своєчасній і швидкій евакуації основних кадрів і техніки в кінці 1941р. відновили роботу Київська студія художніх фільмів в Ашхабаді й Одеська кіностудія – у Ташкенті. Працівники Української студії хронікального фільму працювали в Куйбишеві і Москві на базі Центральної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія «Київтехфільм». Частина діячів українського кіно працювала у Центральній об’єднаній кіностудії СРСР в Алма-Аті.

 

Кіномитці України в 1942-1943 рр. створили кілька художніх фільмів про Велику Вітчизняну війну радянського народу або ж співзвучні цій темі. Одним  з перших кінофільмів, поставлених у 1942р. працівниками Київської кіностудії разом з Ашхабадською і Ташкентською студіями, були «Олександр Пархоменко» /сценарій В.В. Іванова, режисер Л.Д. Луков/ і «Як гартувалася сталь» /сценарист і режисер М.С. Донськой/. Серйозною спробою відтворення на екрані подій Великої Вітчизняної війни став фільм «Партизани в степах України», поставлений Київською студією в 1942 р. /режисер І.С. Савченко,сценарій О.Є. Корнійчука/. Новим досягненням радянського кіномитецтва в умовах війни був кінофільм «Райдуга», створений у 1943 р. на Київській студії в Ашхабаді режисером М.С. Донським за сценарієм В.Л. Василевької. Він був відзначений радянською громадськістю як один з кращих творів кіномистецтва періоду Вітчизняної війни.

 

Широкого розвитку набуло хронікально-документальне кіно. Завдяки роботі фронтових кінооператорів, яка почалась з першого дня війни, всі відображені на плівці факти і події перетворювалися у неповторний літопис Великої Вітчизняної війни. Незабаром при штабах фронтів було створено спеціальні кіногрупи. Одна з таких груп у складі 15 працівників Української студії кінохроніки діяла протягом 1942-1943 рр. на Південно-Західному і Брянському фронтах. Кінодокументалісти УРСР працювали й на інших фронтах. Вони внесли великий вклад у створення 500 номерів різних кіножурналів і близько сотні короткометражних та повнометражних воєнних фільмів, у тому числі таких, як «День війни», «Народні месники», «Чорноморці», «Битва за Кавказ» та ін.

 

Видатною подією в документальній кінематографії воєнних років був  випуск Українською і Центральною студіями кінохроніки в листопаді 1943 р. фільму «Битва за нашу Радянську Україну», створеного О.П. Довженком у співдружності з Я. Авдєєнком і Ю.І. Солнцевою. Фільм, що охоплював події з 1941 р. до початку 1943 р., відзначався майстерним монтажем, хвилюючим і пристрасним дикторським текстом, створеним О.П. Довженком, емоціональною музикою, написаною А.Я. Штогаренком і Д.Л. Клебановим.

 

Велику  роботу виконала науково-популярна  кінематографія. За час роботи в  Ташкенті студія «Київтехфільм» випустила близько 60 фільмів на оборонну тематику. У воєнні роки кінопрацівники зазнавали чималих труднощів, викликаних, зокрема, браком виробничої бази. Але почуття обов’язку, їх організованість і згуртованість забезпечували успіх.

 

У завершальний період Великої Вітчизняної війни посилилась роль мистецтва в ідейно-політичному й естетичному вихованні народу. Твори митців проймав пафос видатних перемог Червоної Армії на фронтах, у визволенні радянської землі від фашистських загарбників. Значне місце посідають твори митців, присвячені відбудові зруйнованого господарства та трудовому подвигу народу, який приступив до відродження міст і сіл, економіки і культури. Мотиви мирної праці і відбудованих робіт дедалі більше втілення знаходили у творах музичного, образотворчого й театрального митецтва.