ДДУВС
Інститут права та
безпеки
Реферат на тему:
Норми та джерела кримінально –
виконавчого права
2012р.
План
Вступ
1. Джерела кримінального права
України.
2. Норми кримінально-виконавчого законодавства
Висновок
Використана література
Вступ
Кожна галузь права, у
тому числі і кримінально-виконавче
право, закріплює у своїх інститутах
і нормах цілі, принципи, стратегію,
напрямки, основні засоби і методи
політики держави в тій чи іншій
сфері. Відповідно і кримінально-виконавче
право закріплює у своїх нормах основні
положення політики держави у сфері виконання
покарань. Разом із тим кримінально-виконавче
право не є пасивним реєстратором державної
політики. Воно має свої власні непорушні
базові положення, на які не може і не повинна
впливати політика. Кримінально-виконавче
право є сукупністю забезпечених силою
державного примусу загальнообов'язкових
норм, що регламентують діяльність органів
та установ виконання покарань.
Норми кримінально-виконавчого права
містяться не тільки у кримінально-виконавчому
законодавстві, але й в інших галузях законодавства,
наприклад, у законах про вибори, у пенсійному
законодавстві і т. ін.
Кримінально-виконавче право являє собою
самостійну галузь права, що характеризується
власним предметом і методом правового
регулювання, а також системою норм. Разом
із тим норми кримінально-виконавчого
права є похідними від норм кримінального
права; визначаючи процедуру виконання-відбування
покарань, вони виконують допоміжну роль
у реалізації інституту покарання, визначену
матеріальними кримінально-правовими
нормами. Це означає що поняття покарання,
його цілі, види покарань, які визначені
у КК України, мають вирішальне значення
для визначення предмета правового регулювання
кримінально-виконавчого права.
Джерела кримінального права України.
Концептуальним джерелом, яке містить
норми
прямої дії, є Конституція України. Вона
має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові
норми повинні відповідати Конституції.
Якщо прийнята кримінально-правова норма
суперечить положенням Конституції, то
така норма втрачає юридичну силу автоматично
або ж не може її набути. Тоді, згідно ст.8
КУ, має застосовуватися норма Конституції
як норма прямої дії. На підставі ст.8 КУ
має застосовуватись конституційна норма
і тоді, коли певне положення кримінально-правового
характеру не врегульоване кримінальним
законом, але передбачене КУ. Згідно зі
ст.61 КУ, яка виключає повторну юридичну
відповідальність одного виду за одне
й те саме правопорушення, юридичну силу
втратила ч.3 ст.5 КК, що передбачає повторну
кримінальну відповідальність за злочин,
вчинений за кордоном, якщо винна особа
за цей злочин вже понесла покарання за
межами України, але з тексту КК формально
ще не вилучена.
Для неухильного дотримання положень
КУ Пленум ВС України у постанові “Про
застосування КУ при здійсненні правосуддя”
від 01.11.1996р. №9 зобов‘язує суди при розгляді
конкретних справ оцінювати зміст будь-якого
закону чи іншого нормативно-правового
акта з точки зору відповідності його
КУ (п.2).
Основним національним джерелом кримінального
законодавства є КК України, де сукупність
кримінально-правових норм об‘єднана
у відповідні глави та систематизована
у певній послідовності. Чинним є КК 1960р.
із численними доповненнями і змінами.
Джерелом кримінального законодавства
є й окремі некодифіковані кримінальні
закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття
ЗУ “Про дію міжнародних договорів на
території України” від 10.12.1991р. статусу
джерела кримінального права набули укладені
та належним чином ратифіковані Україною
міжнародні договори, які становлять невід‘ємну
частину національного законодавства
України і застосовуються у порядку, передбаченому
для норм національного законодавства.
Міжнародні кримінально-правові норми,
що стосуються Загальної частини кримінального
права, як норми-принципи безпосередньо,
не зазнаючи ніяких змін, імплементуються
у національне законодавство України.
Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій,
ратифікованих Україною 22.09.1995, які для
України набули чинності з 01.01.1996, а також
норми Конвенції країн СНД “Про правову
допомогу і правові відносини у цивільних,
сімейних і кримінальних відносинах”
1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності
для України 14.04.1995. Джерелами
кримінального права, згідно зі ст.52 КУ,
можуть бути і рішення Конституційного
Суду України про неконституційність
кримінальних законів чи їх окремих положень.
Такі закони чи їхні окремі положення
втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним
Судом рішення про їх неконституційність.
Норми кримінально-виконавчого
законодавства
Норми кримінально-виконавчого
права - це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять
своє відображення у нормативно-правових
актах і регулюють суспільні відносини,
що виникають в процесі виконання (відбування)
кримінальних покарань. Механізм правового
регулювання працює наступним чином. Норми
права як правила поведінки безпосередньо
впливають на поведінку людей, визначаючи,
яким чином людина повинна себе поводити,
і тим самим впливають на фактичні суспільні
відносини.
Норма являє собою основний елемент галузі
права. Норми, які регулюють однорідні
суспільні відносини в межах однієї галузі,
об'єднуються в інститути. Наприклад, у
межах галузі кримінально-виконавчого
права можемо виділити такі інститути,
як інститут виконання покарання у виді
позбавлення волі (ст. 43-81 КВК України),
інститут звільнення від відбування покарання
(ст. 152-155 КВК України) та цілу низку інших.
Сукупність інститутів утворює третій,
вищий рівень — саму галузь права. Отже,
система кримінально-виконавчого права,
тобто його внутрішня побудова, може бути
представлена у вигляді схеми: норма —
інститут -галузь.
Норми кримінально-виконавчого права
- це встановлені державою загальнообов'язкові
правила поведінки, які регулюють суспільні
відносини, що виникають в процесі виконання
(відбування) кримінальних покарань.
Регулюючи суспільні відносини, що виникають
при виконанні (відбуванні) кримінальних
покарань, норми права регламентують права
і обов'язки суб'єктів, що виконують та
відбувають покарання.
Залежно від характеру правила, що встановлюється
тією чи іншою нормою, правові норми можна
розподілити на забороняючи, уповноважуючі
та зобов'язуючі. Різновидом уповноважуючої
норми для засуджених є заохочувальна
норма. Норма кримінально-виконавчого
права, як і будь-яка інша правова норма,
складається з гіпотези, диспозиції та
санкції.
Гіпотеза встановлює умови, за яких діє
норма, диспозиція визначає правило поведінки
або припис, санкція передбачає несприятливі
правові наслідки, які наступають за порушення
вимог диспозиції норми. Особливістю норм
кримінально-виконавчого права є те, що
передбачені його нормами санкції викладені,
як правило, в окремій нормі. Як і норми
будь-якої галузі права, норми кримінально-виконавчого
права закріплені у відповідних джерелах.
Юридичною базою для кримінально-виконавчого
права є Конституція України. Безпосередньо
норм кримінально-виконавчого права Конституція
України не містить, проте в ній визначаються
загальні засади суспільного ладу та політики
нашої держави, закріплюється принцип
верховенства права та закону, визначаються
основні конституційні засади державного
управління, права, свободи і обов'язки
людини та громадянина. В Конституції
закріплені загальноправові (конституційні)
принципи, які діють у всіх галузях права.
У ч. 1 ст. 62 Конституції міститься норма,
яка передбачає, що ніхто не може бути
підданий кримінальному покаранню, поки
його вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено вироком суду. Крім
того, п. 14 ст. 92 Конституції визначає, що
виключно законами України визначаються
організація і діяльність органів і установ
виконання покарань. Взагалі норми Конституції
є нормами прямої дії, а всі закони України,
в тому числі й норми кримінально-виконавчого
законодавства, повинні відповідати її
вимогам.
Норми кримінально-виконавчого права
можуть міститися у комплексних законах,
тобто таких, що містять норми кількох
галузей права, в тому числі й кримінально-виконавчого.
Так, наприклад, Закон України "Про прокуратуру"
визначає завдання, напрямки діяльності
прокуратури, її структуру та інше. Але
поряд із цим, вказаним законом визначається
і порядок здійснення прокурорського
нагляду за виконанням кримінальних покарань.
Крім того, до таких законів України можна
віднести наступні: "Про міліцію",
" Про адвокатуру", "Про адміністративний
нагляд за особами, звільненими з місць
позбавлення волі", "Про застосування
амністії в Україні", "Про зайнятість
населення", "Про соціальну адаптацію
осіб, які відбули покарання у виді обмеження
волі або позбавлення волі на певний строк",
"Про службу у справах неповнолітніх
та спеціальні установи для неповнолітніх",
"Про державну виконавчу службу"
і деякі інші.
Норми кримінально-виконавчого права
можуть міститися також в Указах та інших
актах Президента України. Так, наприклад,
Указом Президента України від 22 квітня
1998 р. утворено Державний департамент
України з питань виконання покарань,
Указом Президента від 31 липня 1998 р. затверджено
Положення про Державний департамент
України з питань виконання покарань.
Указом Президента України від 19 липня
2005 р. № 1118/2005 було затверджено Положення
про здійснення помилування, яке визначає
умови і порядок подання клопотань про
помилування засудженими, а також порядок
їх розгляду уповноваженим органом.
Постанови та розпорядження Кабінету
Міністрів України можуть містити норми,
які регулюють окремі питання, що виникають
під час виконання покарань: наприклад,
порядок оплати праці осіб, засуджених
до позбавлення волі, організацію харчування
і матеріально-побутового забезпечення
цих осіб, а також цілу низку інших питань.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів
України від 17 травня 2006 р. № 683 "Про
внесення змін до переліку центральних
органів виконавчої влади, діяльність
яких спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України через відповідних
міністрів " функції спрямування та
координації діяльності Державного департаменту
України з питань виконання покарань були
покладені на Міністерство юстиції України.
Міжвідомчі та відомчі нормативні акти
видаються у вигляді наказів, правил, положень,
інструкцій відповідних міністерств та
відомств з питань виконання та відбування
кримінальних покарань. Найбільша кількість
відомчих нормативних актів з питань виконання
(відбування) кримінальних покарань видається
Державним департаментом України з питань
виконання покарань. Основним відомчим
нормативним актом в цій сфері можна вважати
Правила внутрішнього розпорядку установ
виконання покарань (далі - Правила), введені
в дію наказом Департаменту № 275 від 25
грудня 2003 р., які конкретизують норми
КВК України з окремих питань виконання
і відбування кримінальних покарань у
виді арешту, позбавлення та обмеження
волі. Наказом Департаменту від 16 лютого
2005 р. № 27 була затверджена Інструкція
з організації порядку і умов відбування
покарання у виді обмеження волі.
Прикладом міжвідомчого нормативного
акту є спільний наказ Департаменту, МВС
України та Міністерства праці та соціальної
політики № 250/1562/342 від 12 грудня 2003 р. "Про
порядок взаємодії органів і установ виконання
покарань, територіальних органів внутрішніх
справ та центрів зайнятості населення
щодо надання особам, які звільнені від
відбування покарання, допомоги в трудовому
і побутовому влаштуванні, соціальній
адаптації". Спільним наказом Департаменту
та МВС України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560
затверджено Інструкцію про порядок виконання
покарань, не пов'язаних з позбавленням
волі, та здійснення контролю щодо осіб,
засуджених до таких покарань.
Висновки
Як і право взагалі,
кримінально-виконавче право є
втіленою у законі волею українського
народу, зміст якої визначається економічними
засадами нашого суспільства. Нормами
кримінально-виконавчого права є
юридичні акти у вигляді загальнообов'язкових правил
поведінки, що відображуються у законах
та підзаконних актах і регулюють суспільні
відносини, які складаються у процесі
та з приводу виконання і відбування кримінальних
покарань. Механізм правового регулювання
такий. Норми права як правила поведінки
безпосередньо впливають на поведінку
людей, визначаючи, як людина повинна поводитись,
і врешті-решт впливають на фактичні суспільні
відносини. Таким чином, норми кримінально-виконавчого
права — це встановлені державою загальнообов'язкові
правила поведінки, які регулюють суспільні
відносини, що виникають у процесі та з
приводу виконання і відбування кримінальних
покарань. Нормами кримінально-виконавчого
права найширше визначаються порядок
і умови виконання кримінального покарання
у вигляді позбавлення волі — режим відбування
покарання, праця засуджених, їх навчання
та основні форми виховної роботи з ними.
Нормами кримінально-виконавчого права
регулюються побут та життя засуджених
у місцях позбавлення волі.
Залежно від характеру правила, які встановлюються
нормою, поділяються на такі, що забороняють,
уповноважують та зобов'язують.
Як зазначалося раніше, джерелами кримінально-виконавчого
права є також Постанови та інші акти Верховної
Ради України, де містяться норми кримінально-виконавчого
права. Так, виконання кримінальних покарань,
не пов'язаних із застосуванням до засуджених
заходів виправно-трудового впливу, регламентується
Положенням про порядок і умови виконання
в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних
із заходами виправно-трудового впливу
на засуджених, яке було затверджено Указом
Президії Верховної Ради .
Використана література:
1. Кримінально-виконавчий кодекс України;
2. Кримінальний кодекс України;
3. В.М.Трубников Кримінально-виконавче
право, „Право”, -Х: 2001;
4.А.Х.Степанюк Кримінально-виконавче право,
„Право”, -Х: 2005;
5.О.М.Джужа Кримінально-виконавче право,
„Юрінком-Інтер”, -Х: 2001.
6. Кримінально-виконавче право України:
Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ,
2000