Поняття і види кримінологічного прогнозування

  Прогнозування індивідуальної поведінки полягає  у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину або навпаки її виправлення й відмови від злочинної діяльності. З цього приводу заслуговує на увагу думка А. Зелінського, який піддає критиці позицію вчених-кримінологів, які заперечують взагалі можливість індивідуального кримінологічного прогнозування. 

  Свою  позицію А. Зелінський обґрунтовує  так. Людські стосунки завжди будуються  на передбачуванні вчинків, а характеристика особи в кінцевому підсумку полягає  в судженні про імовірну поведінку  в певних умовах. Аргументом, яким обґрунтовують  свою думку опоненти індивідуального кримінологічного прогнозування, є посилання на унікальність і неповторність індивіду, внаслідок чого до нього не можна застосовувати статистичні закономірності. Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки у більшості вчинків, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності і отримані на їх основі прогнози поширюються й на окремих людей, але достовірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної злочинної поведінки особи буде достовірніший. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й попередити злочин. 

  Імовірні  судження про майбутню поведінку  підсудного є підставою для прийняття  судових рішень при розгляді кримінальних справ, визначають необхідність застосування тих чи інших запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні попереднього розслідування. 

  Побудова  прогностичної моделі передбачає два  підходи: 

  • прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда; 

  • прогнозування на основі аналізу  внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів. 

  Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли  злочини й були засуджені, можна  отримати з офіційних документів (зокрема, вироків, довідок). Ці відомості створюють можливість для прогнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, у цьому разі ефективніше застосовувати метод моделювання або кібернетичний метод розпізнавання образу. 

  3. Значення кримінологічного  прогнозування 

  Завдання  підвищення ефективності боротьби зі злочинністю зумовлює необхідність обґрунтованого прогнозування злочинності. Прогноз злочинності є насамперед інформацією для потреб практики, причому такою інформацією, на підставі якої визначають і оцінюють можливості боротьби із злочинністю в майбутньому з урахуванням усіх наявних сил і засобів. 

  По  суті прогноз злочинності є основою  для організації боротьби зі злочинністю  взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями. Прогноз є важливим етапом планомірної боротьби зі злочинністю — тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, і умови, які їй сприяють. 

  Кримінологічний прогноз сприяє зміцненню і розвитку системи органів, що реалізують попереджувальні  та інші заходи боротьби зі злочинністю. Оцінюючи рівень, структуру, динаміку та інші характеристики злочинності  з позицій теперішнього й майбутнього, ці органи в разі потреби ставлять перед законодавцями питання про внесення змін і доповнень у чинне кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство. 

  Отже, кримінологічне прогнозування забезпечує визначення не тільки оптимального варіанта науково обґрунтованої стратегії й заходів підвищення організаційної діяльності державних і громадських органів у сфері боротьби зі злочинністю, а й тактики і методики цієї боротьби. 

  Прогнозування злочинності тісно взаємопов’язане з плануванням боротьби зі злочинністю, хоча вони різняться цілями і завданнями. Прогнозування має на меті виявити можливі варіанти зміни злочинності в майбутньому й обставини, які сприятимуть зниженню (збільшенню) рівня злочинності, а план встановлює, що для цього необхідно зробити, в який термін, які потрібні ресурси, засоби тощо. Прогнозування злочинності передує формуванню плану в часі й визначає його сутність і зміст. 

  Прогнозування є науковою основою для складання  планів боротьби зі злочинністю та її попередження. Між надійністю прогнозу й обґрунтованістю плану існує прямий зв’язок: що точніший прогноз, то більше підстав для забезпечення оптимальності плану. 

Використана література: 

1. Антонин Ю. М. Преступное поведение лиц с психическими аномалиями. — М., 1998.

2. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.

3. Виденеев И. А. Психология девиантного поведения. — Харьков, 1997.

4. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М., 1996.

5. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. — М., 1998.

6. Кримінологія. Підручник. – М., 1999.

7. Пирожков В. Криминальная психология: Кн. I, II. — М., 1998.

8. Ситковская О. Д. Психология уголовной ответственности. — М., 1998.