Давання хабара

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розділ 1. Загальна характеристика хабарництва як кримінального злочину

1.1.Матеріальний склад та кримінальна відповідальність за скоєння злочинів, які відносяться до хабарництва

1.2 Хабарництво  - як особливий вид службових злочинів.

Розділ 2. Особливі ознаки суб’єктів посадових злочинів

2.1.Коло посадових осіб відповідно до законодавства України

2.2.Особливості суб’єктів хабарництва

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Правова держава і громадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Досягнення цього потребує, щоб існуючий в державі і суспільстві правопорядок ґрунтувався на певних принципах, передбачених Конституцією і законами країни, зокрема на принципах демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, конституційності, законності тощо.

Одним із пріоритетних має бути принцип, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто  держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а й неприпустимості  не передбачених Конституцією і законами втручання в життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від свавілля, беззаконня, самоуправства, зловживання та вольових рішень органів державної влади  і місцевого самоврядування, їх посадових  осіб. Разом з тим органи державної  влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти  виключно в межах, визначених відповідними видами правових норм.

Їхня діяльність має бути максимально повно і  точно визначена, врегульована, регламентована з тим, щоб упередити можливість з будь-яких причин завдати шкоди  особі, суспільству чи державі.

Органи державної  влади та органи місцевого самоврядування, як зазначається у цій статті, зобов’язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов’язки підпорядковані, зрештою, служінню особі, суспільству і державі.

Отже, актуальність дослідження проблеми «Посадові злочини» визначається високою суспільною небезпекою відповідних посягань, нинішнім станом законодавства, практичною значимістю питань відповідальності за злочини посадових осіб. Вивчення цієї теми сприятиме глибшому розумінню вже вивчених проблем як Загальної, так і Особливої частини кримінального права, зокрема, пов’язаних з поняттям і особливостями кримінальної відповідальності спеціального суб’єкта злочину, і питаннями застосування норм інших глав КК про злочини, суб’єктом яких є посадова особа.

Мета та завдання дослідження. Виходячи з цього метою даної роботи є комплексне вивчення, наукове осмислення та теоретичне обґрунтування особливостей посадових злочинів та відповідальності за скоєння матеріальних посадових злочинів. Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

-проаналізувати поняття посадового злочину у кримінальному законодавстві України;

-визначити види та особливості посадових злочинів;

-дослідити особливі ознаки суб’єктів посадових злочинів;

-висвітлити і визначити матеріальний склад посадових злочинів та відповідальність за їх скоєння.

Об’єкт дослідження складають кримінально-правові норми, які регулюють відносини, що виникають в зв’язку із скоєнням особою злочинів у сфері службової діяльності.

Предметом дослідження є кримінальне законодавство України.

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика хабарництва як кримінального злочину

1.1.Матеріальний склад та кримінальна відповідальність за скоєння злочинів, які відносяться до взятки або давання хабара

 

Даванням  хабара називається підкуп посадової  особи засобом передачі (вручення) їй у власність грошей, майна або  надання послуги майнового характеру  за вчинення або невчинення посадовою  особою дій в інтересах того, хто  дає хабар. Посадова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за дачу хабара, а  за наявності до того підстав і  за інший злочин (зловживання службовим  становищем, розкрадання тощо) [50].

Давання хабара – це передача посадовій особі  грошей чи майнової цінності за рахунок  коштів особи, яка дає хабар, або  за рахунок коштів державної, громадської, приватної організації. Якщо хабар  дається за рахунок коштів державної  чи громадської організації, то діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 191 і ст. 369 КК.

Злочин може кваліфікуватися за ст. 369 КК як дача хабара лише у тому випадку, коли певна  сума грошей або цінність (коштовність) передається посадовій особі  за вчинення або невчинення нею в  інтересах того, хто дає хабар, конкретних дій. Передача посадовій  особі грошей або матеріальних цінностей  за вчинення певних дій, якщо особа, яка  їх передає, вважає, що посадова особа  має право на їх отримання, а також  передача частки спільно незаконно (злочином) здобутого майна чи грошей, не може визнаватися дачею хабара.

Дача хабара вважається закінченим злочином з моменту  прийняття посадовою особою хоча б частини хабара: грошової суми, майнових цінностей, а також із моменту  початку надання послуг майнового  характеру [19].

У тих випадках, коли запропонований хабар не прийнятий  посадовою особою (відхилений) або не отриманий, дії особи, що намагалася дати хабара, кваліфікуються як замах на дачу хабара за ст. 15 і ст. 369 КК.

Якщо особа  отримує від хабародавця гроші (цінності) нібито для передачі посадовій  особі, а насправді, не маючи наміру цього робити, привласнює їх, то вчинене  кваліфікується за ст. 190 КК як шахрайство, оскільки у винного не було наміру передавати посадовій особі хабар. Дії хабародавця у такому випадку  кваліфікуються як замах на дачу хабара за ст. 15 і ст. 369 КК.

Рівним чином  і дії посадової особи, яка, одержуючи  гроші чи інші цінності начебто для  передачі іншій посадовій особі  в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, кваліфікуються за відповідними частинами статей 190 і 364 КК як шахрайство і зловживання  владою чи посадовими повноваженнями, а за наявності до того підстав  – і за відповідними частинами  статей 26 і 369 КК (підмовництво до замаху на дачу хабара). Дії особи, яка передавала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає хабар, кваліфікуються як замах  на дачу хабара (п. 10 постанови Пленуму  Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р.).

Давання хабара повторно кваліфікується за ч. 2 ст. 369 КК. Дача хабара визнається вчиненою повторно тобто вдруге, двічі, якщо хабар було передано двом або більше посадовим  особам за вчинення різних, окремих  дій в інтересах хабародавця, або хоча й одній посадовій  особі, але за вчинення нею (чи невчинення) окремих, різних дій.

Дача хабара визнається вчиненою повторно і в  тих випадках, коли:

а) дачі хабара передувало одержання хабара (ст. 368 КК), чи дача хабара (ст. 369 КК);

б) попередній злочин, передбачений однією зі статей 368-369 КК, був закінченим чи лише готуванням або замахом на вчинення такого злочину;

в) у вчиненні будь-якого із цих злочинів, що передбачають відповідальність, особа була виконавцем чи іншим співучасником.

Не утворює  повторності дача хабара посадовій  особі однієї обумовленої суми за декілька разів (прийомів). Повторна дача хабара відрізняється від дачі хабара в декілька прийомів тим, що кожна передача грошей чи цінностей обумовлена вчиненням або невчиненням посадовою особою в інтересах хабародавця (хабародавців) окремих, різних дій.

Не утворює  повторності дача хабара кількома особами  одній посадовій особі, а також  підмова декількох осіб дати хабара одній посадовій особі за вчинення (чи невчинення) однієї обумовленої  дії.

Давання хабара не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 369 КК як вчинена повторно, якщо:

-стосовно попереднього. злочину, витекли строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК);

-якщо судимість за попередній злочин знята чи погашена (ст. 91 КК);

-якщо за попередній злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48 та ч. 3 ст. 369 КК.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 369 – штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до п’яти років;

за ч. 2 ст. 369 – позбавлення волі на строк  від трьох до восьми років з  конфіскацією майна або без такої.

У частині 3 ст. 369 сформульовані умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар.

Закон називає  дві таких умови:

1) якщо стосовно  особи, яка дала хабар, мало  місце його вимагання (див.  п. 4 примітки до ст. 368);

2) якщо мала  місце добровільна заява особи  про давання нею хабара.

Щодо цієї ознаки в ч. 3 ст. 369 зазначено, що особа  звільняється від кримінальної відповідальності, якщо після давання хабара вона добровільно  заявила про те, що сталося, до порушення  кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Таким чином, для звільнення особи від кримінальної відповідальності тут необхідно, щоб:

а) заява  була зроблена до органу, наділеному правом на порушення кримінальної справи. Закон не вимагає, щоб особа, яка  дала хабар, особисто з’явилася до цього органу, тому вона може зробити заяву шляхом надсилання листа поштою, по телефону, через родичів, начальника тощо;

б) заява  повинна бути зроблена до порушення  кримінальної справи саме щодо особи, яка дала хабар;

в) заява  повинна бути зроблена до моменту  порушення кримінальної справи.

Однак, уявляється, що законодавець мав на увазі не сам по собі факт (момент) порушення  справи, а обізнаність про це того, хто дав хабар;

г) заява  повинна бути добровільною і може бути зроблена з будь-яких мотивів, але не в зв’язку з тим, т відповідним органам стало відомо про факт давання хабара;

д) звільненню від відповідальності підлягає тільки той, хто дав хабар (виконавець давання  хабара). Інші співучасники підлягають відповідальності на загальних підставах.

З моменту (з  дня) порушення справи про притягнення  цієї особи до кримінальної відповідальності за дачу хабара, ця підстава звільнення від відповідальності анулюється.

Звільнення  особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 369 КК, не означає, що у її діях немає складу злочину. В зв’язку з цим вона не може визнаватися потерпілою і претендувати на повернення їй предмета хабара.

Гроші та інші цінності, які були визнані предметом  хабара, на підставі пункту 4 статті 81 КПК  передаються в доход держави.

Відповідальною  за давання хабара може бути посадова і приватна особа, якій виповнилося  шістнадцять років.

1.2.Хабарництво – як особливий вид службових злочинів

 

Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара, давання хабара і провокацію хабара [16].

Одержання хабара (ст. 368 КК) – це одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Хабар як предмет  цього злочину – це незаконна  винагорода матеріа-льного характеру, яка може являти собою майно, в тому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають право на одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо).

Послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального  змісту, не можуть визнаватися предметом  одержання хабара. Не може розглядатися як хабар і надання службовій  особі таких матеріальних послуг, які нею повніс-тю оплачуються. Одержання як хабар майна, збут, придбання або зберігання якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброї, наркотичних засобів), тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів.

Під інтересами особи, яка дає хабар, або інтересами третіх осіб розуміють різні інтереси (підвищення по службі, одержання нагороди, майна тощо) як того, хто сам дає  хабар, так і будь-яких інших фізичних або юридичних осіб [17].

Одержання хабара визнається закінченим з моменту  прийняття службовою особою хоча б частини хабара. При цьому  не має значення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто або для близьких їй осіб і як фактично був використаний предмет  хабара. Якщо службова особа лише створювала умови (підшуковувала співучасників, обговорювала суму і місце вручення хабара тощо) або виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не отримала його з причин, що від її волі не залежали, вчинене слід кваліфікувати як готування до одержання хабара або замах на цей злочин.

Давання хабара (ст. 369) – нерозривно пов’язано з його одержанням і полягає в передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища.

Предмет давання  і одержання хабара повністю співпадає. Хабар може передаватися в будь-якій формі – відкритій або завуальованій.