Людвіг Ерхард

Дивний життєвий шлях Людвіга Ерхарда. Економіст - теоретик, кабінетний вчений, волею доль став практиком, міністром фінансів. І де? У потерпілій поразку і зруйнованій Німеччині. У країні, яка після катастрофічної для неї війни зберегла лише залишки мілітаризованої промисловості. Як мало ми знали про цю людину!  
Людвіг Ерхард Вільгельм народився 4 лютого 1897 р. в невеликому місті Фюрст (Баварія) у сім'ї комерсанта. Його батько належав до середнього шару німецького суспільства. Юний Ерхард закінчив Реальну школу, отримавши середню комерційну освіту. Перша світова війна не обійшла його стороною: він воював, був важко поранений. Після виписки з госпіталю Ерхард продовжив свою освіту в університеті, закінчивши його в 1925 р. за спеціальністю "Управління та економіка". У 1923 р. він одружився на Луїзі Шустер.  
Професійна кар'єра Ерхарда почалася з управління сімейним підприємством - діяльність суто практична. А через кілька років він круто змінює своє життя: починає займатися теоретичними питаннями економіки. З 1928 по 1942 роки. Людвіг Ерхард - асистент, а потім керівник Інституту економічного аналізу при Нюренбергскому комерційному інституті.  
Вперше Ерхард привернув до себе увагу як учений в 1932 р., коли в розпал світової економічної кризи виступив за розширення виробництва товарів широкого споживання, йдучи врозріз з уявленнями, що панують в той час в економічній науці. Він виступає переконаним прихильником вільного ціноутворення і конкурентно орієнтованої економіки.  
Під час другої світової війни Ерхард організовує приватний НДІ з вивчення економіки індустріального суспільства. За дорученням державних органів Ерхард займається плануванням післявоєнного виробництва в країні. У 1943 - 1944 р.р. він підготував меморандум "Військове фінансування і консолідована заборгованість". Ця праця привернула до себе увагу антигітлерівської "Групи опору 20 червня 1944 р" У цій роботі знову обгрунтовується необхідність активізації попиту шляхом заохочення виробництва товарів широкого споживання. Робота при хімічному концерні «ІГ Фарбеніндустрі» зобов'язувала Ерхарда до політичної активності. Він не співпрацював з партійними нацистськими інстанціями. Ретельно вивчав централізовану економіку, порівнюючи її з іншими моделями.  
Після краху націонал - соціалізму Ерхард виступає з лекціями, в яких доводить переваги економічних механізмів в економіці. Незабаром він розробив і виступив зі стрункою теорією соціальної ринкової економіки. У ній соціальні аспекти, питання життєвого рівня населення зайняли пріоритетне місце. Вчений відштовхувався від того, що нацистська військова економіка паралізувала підприємництво, усунула конкуренцію і призвела до соціальних перекосів, тому необхідно відновити природні відносини між працею і його оплатою. Потрібно постійно підвищувати купівельну спроможність населення. Виробництво і життєвий рівень населення стоять в прямій залежності від наступних факторів: виробництво не може розвиватися, не маючи широкої бази для збуту; збільшення купівельної спроможності населення в свою чергу постійно стимулює виробництво, підвищення продуктивності праці.  
Ерхард виступав за створення так званого соціального ринкового господарства, заснованого на прагненні кожної людини до власного благополуччя чи благополуччю своєї сім'ї. Він виходив з того, що людина намагається приймати рішення, які підвищать рівень його життя. Чим вищий життєвий рівень населення, - укладав Ерхард, - тим краще умови для розвитку економіки. І все це має регулюватися виключно ринковими важелями.  
Двигуном громадського добробуту є соціальна ринкова економіка, в якій людина прагне підвищити умови свого життя, а одночасно і свою соціальну відповідальність. Ринкова економіка функціонує тільки за умови свободи - свободи споживання, вибору професії та робочого місця, свободи підприємницькоїдіяльності і розпорядження приватним майном, свободи укладення договорів. Але економічна свобода неможлива в умовах політичної несвободи. Ерхард припускав підняти країну, спираючись на вільну приватну ініціативу і конкуренцію в поєднанні з активною діяльністю держави у житті країни. Держава повинна була бути регулюючої, конституює і керуючої силою, здатною формувати суспільство.  
Настає новий етап в житті вченого. Ерхард, який ніколи не прагнув до політичної кар'єри і завжди залишався поза партіями, отримує визнання як талановитий економіст і висувається на провідні політико-економічні посади. Зарекомендував себе перед американською військовою адміністрацією як експерт високого рівня, він стає міністром економіки Баварії. У березні 1948 р. Ерхарда призначають керівником Господарської адміністрації двозональний території, так званої "Бізон".  
Тепер він має необхідні можливості для впровадження в країні ринкової економіки. Примітно, що заходи, спрямовані на вирішення цього завдання, втілюються в життя, не будучи узгодженими з військовою адміністрацією. На основі підготовленого Ерхардом закону від 21.06.48 була практично скасовано регламентація в області економіки і фінансів, що існувала, зокрема, у сфері ціноутворення. Те, що Ерхард пов'язав введення німецької марки з економічною реформою, з'явилося його історичною заслугою і принесло йому визнання і славу.  
У червні 1948 р. план відновлення і розвитку економіки був офіційно прийнятий Франкфуртською радою і схвалений окупаційною владою. До цього часу почав реалізовуватися план Маршалла. Ерхард побачив у ньому практично єдину можливість впоратися з післявоєнною розрухою. План Маршалла був прийнятий в США в якості законодавчого акту, за яким передбачалося направити до Європи 12 млрд. дол у вигляді готівкових грошей, продуктів харчування, готової промислової продукції і виділити для цих цілей 2% американського ВВП. Конгрес США не затвердив би план, якби в ньому не вказувалися стратегічні цілі, що відповідають американським інтересам: необхідно повернути Європі здатність платити за американські товари. Сполучені Штати потребували сильній Європі як в оплаті боротьби проти комунізму.  
Особлива увага приділялася відновленню німецької економіки. Вважалося, що оздоровлення Німеччини - вирішальний фактор підйому Європи. У перші два роки Західна Німеччина отримала за планом Маршалла 1,4 млрд. дол, з чотирьох млрд., асигнованих всім 16 учасникам. У наступні роки пріоритетне фінансування Західного сектору Німеччини тривало. Влітку 1948 р. у трьох Західних окупаційних зонах Німеччини почалася грошова реформа, що супроводжувалася прийняттям пакету соціальних законів, розроблених департаментом Людвіга Ерхарда.  
Конрад Аденауер - лідер Християнсько-демократичного союзу (ХДС) запросив баварця виступити на засіданні керівного органу ХДС. Ерхард розумів, що його плани можуть реалізуватися лише з партією Аденауера, так як інша велика політична сила – соціал - демократична партія наполегливо виступала за планову економіку, націоналізацію промисловості й жорстке державне регулювання. Слухали Ерхарда уважно. Виступ стенографувалися. Він переконливо довів, що планове господарство, встановлення твердих цін ведуть до руйнування балансу: "пропозиція - попит», виробництво йде в тіньові структури, товари - на чорний ринок; конкуренція вбивається.  
Згідно з прогнозами Л. Ерхарда, виконання його програм дозволить розвиватися і буде сприяти зниженню цін, доходи населення зростуть, що має забезпечувати високу купівельну спроможність. Лише коли ціни в силу тих чи інших причин почнуть невиправдано зростатиме, держава може втрутитися, але не шляхом адміністративного регулювання, а такими важелями, як мита, податки, кредитна політика. 

Прозвучали й інші аргументи  про переваги пропонованих напрямів відновлення економіки країни. Аденауер запропонував текст виступу Ерхарда видати і розіслати низовим організаціям як агітаційного матеріалу до майбутніх парламентських виборів. Так і вирішили. ХДС включили запропоновану Ерхардом програму соціально-ринкової економіки в програмний документ своєї партії - "Дюссельдорфських тези". У травні 1949 р. ХДС разом зі своїм баварським філією Християнсько-соціальним союзом виграли парламентські вибори. Аденауер став першим післявоєнним канцлером, а Ерхард - міністром економіки в його уряді. Почалася робота по втіленню в життя теорії соціального ринкового господарства.  
Господарська реформа, проведена Ерхардом в 1948 р., являла собою поєднання грошової реформи та реформи цін, причому ці реформи були проведені практично одночасно. Грошова реформа була спрямована на позбавлення від знецінених грошей і створення твердої валюти. 20 червня 1948 настав день "X". Опівночі директор окупаційної адміністрації оголосив рейхсмарки недійсними і ввів нові гроші - дойчмарки. Кожен громадянин Німеччини отримував по 40, потім до них додали ще 20, дойчмарок. Заробітна плата, пенсії, квартирна плата виплачувалися в нових дойчмарки у співвідношенні 1:1. Половину заощаджень дозволялося перевести в готівку у співвідношенні 1:10, а решта пізніше обмінювалося за курсом 1:20. Більшість грошових зобов'язань підприємств були перераховані 1:10. Промисловим підприємствам асигнували марки тільки під першу получку.  
Практично всі зобов'язання банків "старої" Німеччини були анульовані. В "нової" Німеччини було засновано Емісійний банк німецьких земель і затверджено його статут, що регулює його стосунки з приватними банками.  
Через три дні після грошової реформи була проведена реформа цін. Ціни були відпущені на свободу, скасовувалося адміністративний розподіл і багато нормативні документи, що регулюють в "старій" Німеччини економічні відносини.  
Перегляд цін і введення дойчмарок - було зручніше проводити в межах "великої" Німеччини. Але радянські окупаційні власті наполегливо відстоювали наявність двох емісійних центрів. Тому напередодні появи нової марки відносини колишніх союзників загострилися до межі. Спочатку грошова реформа відбулася лише в західних секторах. Дата її початку трималася в суворій секретності, і навіть її автор Ерхард дізнався про початок обміну грошей з газет. Зі Сходу не забарилися з відповідними заходами - інакше хлинув б з Заходу потік стали непотрібними старих марок поховав тут залишки економічного механізму. Чотири дні по тому в радянській окупаційній зоні була введена "своя" німецька марка. Східнонімецькі монети, хоча і виготовлялися з дешевого алюмінію, гордо несли позначення всього поки ще неподіленого держави - "Німеччина". "Східні" марки, були надруковані в Москві, на Держзнаку.  
Пізніше були прийняті закони про кредитної та податкової політики, антимонопольні укази. Періодично публікувалися каталоги "доречних цін". У розробці цих каталогів брали участь профспілки і торгово-промислові групи. Ці каталоги вказували "доречні ціни" для ряду товарів споживання. Спільними стараннями 11 вересня 1949 був випущений перший каталог. При правильних розрахунках ціна чоловічих полуботінок повинна була становити від 24,50 до 30,00 дойчмарок за пару. Для досягнення "доречних цін" через місяць був прийнятий закон про заборону довільного підвищення цін. Також була розроблена "програма широкого вжитку", за якою проводився товар із заздалегідь відомими, точно розрахованими цінами. Розвитку економіки Німеччини сприяла і тенденція зниження цін на світовому ринку, і допомога за планом Маршалла.  
Зруйнована країна являла собою величезний ринок збуту: після нацизму і хаосу післявоєнних років населення потребувало буквально у всьому. У країні були значні резерви робочої сили. Навіть у найважчі часи нацисти не призивали в армію кваліфікованих робітників. До них додалися мільйони переселенців зі східних областей колишнього німецького рейху, які готові були працювати буквально за бутерброд.  
Запропонований Ерхардом курс викликав запеклі суперечки. У зв'язку з дефіцитом товарів реформа 1948 призвела до низки негативних наслідків, зокрема, до підвищення цін, зниження купівельної спроможності населення і надлишкового виробництву продуктів споживання. Справа дійшла до загального страйку. Проте міністр Ерхард зумів вчасно відреагувати на виниклі труднощі і протягом 1950-1951 р.р. вніс необхідні тимчасові корективи в проведений ним курс. І тільки з намітився переходом до стабільного, зумовленого внутрішніми імперативами економічного зростання, курс Ерхарда отримав загальне визнання.  
Швидке зростання виробництва після грошової реформи 

Вартість життя (1950 = 100) 

ГФР - Німецька Федеративна Республіка  
Західна Німеччина, всупереч розхожій думці, не раптом і не відразу підключилася до "плану Маршалла". Реформатори, заручившись повною підтримкою американського командувача в Європі Клея, з величезною працею зробили зміни неминучими. Про всяк випадок Клею були надані повноваження скасовувати будь-які постанови німецької адміністрації, що суперечать "курсом реформ". Щоб стати повноправним учасником "плану Маршалла", Людвігу Ерхарду довелося наполягти на знищенні тисяч інструкцій, що заважають ринковим перетворенням. Під контролем держави залишилися лише основні продукти харчування, житло і комунальний транспорт. У найбільш загальних рисах відновлення Західної Німеччини було закінчено через 10 років після війни.  
Ерхард бачив у своєму реформі сприятливі фактори. Треба було найбільш ефективно використовувати їх. Міністерство економіки, застосовуючи економічні методи, вміло спрямовувало інвестиції, розвивалися основні галузі промисловості: хімічні підприємства, металургійні, машинобудівні, електротехнічні заводи.  
На їх основі заробили легка і переробна промисловість, створювалися умови для середніх і малих підприємств. Система податкових привілеїв давала можливість значну частину прибутків використовувати для технічного оновлення, для впровадження у виробництво новітніх наукових досягнень. Особливо заохочувалися підприємства, що працювали на експорт. Міністерство Ерхарда прийняло і здійснив декілька спеціальних програм сприяння цим виробництвам. Уряд брав на себе частину ризику за торговельними операціями; йшло на пряме фінансування великих експортних заходів; надавало податкові пільги.  
Експорт став одним з базисних факторів економічного розвитку, сприяв зростанню золотих і валютних запасів країни. 

 
Запаси золота і валюти в Банку німецьких земель (у млрд. н. М.) 

Баварський колега Ерхарда, міністр фінансів Фріц Шефер виявляв граничну ощадливість і скупість. Кажуть, що бесіду з відвідувачами в своєму кабінеті, хто б не прийшов, він починав словами: грошей немає і не передбачається. Вибити в нього зайві асигнування вважалося неможливим. Сам канцлер часом пасував перед його рішучістю захистити затверджений бюджет. Ф. Шефер за підтримки Ерхарда не допускав емісій, що виходять за рамки бюджету.  
Німецька марка поступово перетворилася в одну з найміцніших світових валют на яку стали дорівнювати валюти інших країн. Почала складатися ефективна антимонопольна система. Монопольні об'єднання не заборонялися, але вони суворо каралися за обмеження конкуренції та необгрунтоване завищення цін. Добре продумана економічна політика виключила можливість створення кримінального капіталу і, в цілому, догляду капіталу в тіньові структури і «втеча» за кордон. Вміле маневрування податками робило привабливими інвестиції у виробництво. Пізніше податки різко зростуть, але стали сильними підприємства будуть акуратно виплачувати їх без шкоди для подальшого розвитку.  
Використання національної продукції у відсотках 

У мільйонах марок 

Вивіз у мільйонах  марок (середня місячна) 

Вивіз у%% світового вивезення 

У промисловому виробництві йшло оновлення. Відмирали старі галузі, зароджувалися  нові. Була потрібна професійна перекваліфікація. Уряд вживав заходів до того, щоб процес проходив без шкоди для людей. Виділялися субсидії на навчання робітників, на їх переселення, якщо того вимагали обставини. Склалася сприятлива ситуація для швидкого розвитку промисловості. З початку 1949 р. на німецькі підприємства стали стрімко надходити сировина і машини, що не могло не позначитися на промисловості Німеччини. Разом з промисловістю піднімалось і сільське господарство. Воно швидко досягло довоєнного рівня, а до 1953 р. і значно перевершило його.  
Індекс промислового виробництва Основа: 1936 рік = 100