Українське барокко

четвертий — коринфського Звідси видно, що для будівництва  дзвіниці була використана класична схема ордерної архітектоніки, відома ще з споруди римського Колізею. У будівлі спостерігаються лише деякі елементи барокового стилю: спарені колони, розкріплені карнизи, обриси завершення глави. У будівництві дзвіниці застосовані нова для того часу техніка, зокрема, були спеціально виготовлені цільні керамічні коринфські капітелі, що були 154 см заввишки і 140 см завширшки. Сам Шедель сказав, що «ця дзвіниця» єдина й у Європі, і в Росії, іншої такої немає. Крім зведення дзвіниці, Шедель займається будівництвом Брами — західних воріт Софійського монастиря. Це замовлення він одержав (1745 р.) від київського митрополита Рафаїла Забаровського. Брама ε одним із найкращих. І найбільш характерних пам'ятників українського бароко XVIII ст. Над проїзною аркою, оформленою колонами коринфського ордера, підносяться високий, криволінійного обрису бароковий фронтон, вкритий ніжним орнаментом, виконаним українськими майстрами. З робіт Шеделя слід також відзначити Софійську дзвіницю, що стала, як і Лаврська, однією з головних домінант Києва. Дзвіниця будувалася досить довго: на початку XVIII ст. був зведений перший поверх, у середині XVIII ст. були добудовані другий і третій яруси, увінчані високою барочною главою, і вже в XIX ст. був добудований четвертий ярус. Чотирикутні, зменшувані догори яруси дзвіниці вкриті вишуканою ліпною орнаментикою. У і 847 р. у Києві починається будівництво Андріївської церкви — архітектурного шедевра світового значення. Місце для зведення церкви було обране не випадково. На пагорбі, що височіє над Подолом, ще на початку ХЇІІ ст. була побудована церква, яка завершувала перспективу головної вулиці Києва. Центрична, об'ємна композиція нової будівлі визначена із самого початку. Проект церкви виконаний великим Растреллі, який, розробляючи проект будівлі, вперше глибоко вивчив і використав характерні композиційні особливості давньоруського зодчества. Андріївська церква вписана у порівняно невеликий простір і спроектована так, щоб з усіх боків на тлі неба викінчено і легко сприймалася бездоганна легкість і цілісність архітектоніки її майстра. Загальний силует церкви стрункий, спрямований угору, увінчаний високою банею, що вінчається витонченою бароковою голівкою. Уздовж діагоналі підкупольного квадрата розміщені чотири башточки. Разом із центральною банею вони складають традиційну для російських церков п'ятиглаву структуру. Біло-бірюзова, улюблена Растреллі гама стін і колон багато і святково поєднується із золотом декору. Загалом будинок виглядає неймовірно святковим, радісним, а його розміщення на вершині пагорба, що завершує крутий Андріївський узвіз, створює своєрідну «напрямну» для погляду, так що глядач, який піднімається вулицею, мимоволі спрямовує очі до храму, і той символізує точку устремління, світлу і благу мету для  

мандрівника. Одночасно з Андріївською церквою за проектом Растреллі в Києві будується будинок Імператорського (Маріїнського) палацу. Архітектурним зразком для нього служить підмосковний палац Розумовського, розроблений знову ж таки Растреллі. Київський палац, на жаль, згорів у 1819 р., тому сьогодні можна побачити знову відбудований (1870 р.) архітектором К. Я. Маєвським будинок, витриманий у стилі растреллівської архітектури, прикрашений бароковою пластикою. Андріївську церкву й палац будував архітектор І. Ф. Мічурін, що був головним архітектором Москви. Мічурін працював у Києві зі своєю групою архітекторів та учнів, що допомагали йому в будівництві. Учні самостійно побудували кілька об'єктів у Києві. Так, заслуговує на увагу великий будинок Софійської бурси, зведений Ф. Пайовим і М. Юрасовим. Він виконаний у стилі українського бароко, вираженого в архітектурній пластиці й високому із заломом даху. Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована С. Д. Ковніром у 1754—1761 pp. Композиційний ефект двох'ярусної дзвіниці базується на контрасті горизонтальних і вертикальних елементів. Фасади насичені пластикою, спареними колонами, орнаментним ліпленням, що вкриває всі площини фасадів. Дзвіниця завершується високою бароковою багатоярусною банею і чотирма конусоподібними башточками. Вся архітектура дзвіниці вирізняється високим професіоналізмом. У 1768 рр. Ковнір будує дзвіницю Ближніх печер, за характером архітектури схожу на дзвіницю Дальніх печер, але без бічних башточок на кутах. Значний внесок в українську архітектуру зробив видатний російський архітектор О.В. Квасов. Він належав до тих майстрів, що намагалися продовжити традиції петровського бароко в часи розквіту пишного й химерного растреллівського стилю О.В.Квасов приїжджає в Україну будувати за замовленням Розумовських собор Богородиці в Козельці (1752-1763 рр ) За типом це поставлений на підкліть дев'ятикамерний храм, що завершується п'ятьма верхами Бічні г пави поставлену на кутові комірки по діагоналі (як в Андріївській церкві. Але завершення став на відміну від Андріївської церкви, є типовим для української архітектури У роботі російського архітектора показовим t те. що збережено традиції українського зодчества, можливо, не без впливу замовників – Розумовських. Окремо слід сказати про просторову організацію барокових ансамблів. Особливо яскраво представлених у монастирських комплексах Такі ансамблі, як Києво-Печерська лавра, Видубицький монастир у Києві, Троїцький монастир у Чернігові, вражають своєю незвичайною композиційною впорядкованістю асиметричною постановкою будівель, пластикою форм, багатим ліпленням фасадного декору й органічною єдністю і навколишньою природою.

   Бароко - це стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів київським монастирів склалася ще в давньоруський період, але остаточне їхнє формування припало на епоху розквіту бароко. Насамперед зведені будинки ансамблів штукатурять і білять, а давні будинки реставрують, їх «вдягають у бароковий одяг». У композиції домінантами ансамблів стають дзвіниці, монастирі оточуються стінами й вежами, які вже не використовуються у військово-оборонних цілях, але є органічними компонентами ансамблів такі архітектурні ансамблі створюються в Києві, Чернігові. Переяславі, Наддніпрянщині й інших областях України. Розглядаючи архітектуру України періоду XVII-XVIII «л , можна помітити що широке впровадження досягнень західної й російської архітектури в українську не вплинуло на самобутність і традиції останньої елементи бароко гільзи вигідно підкреслили й особливості, національний колорит неперевершену красу історично склалося так, що при сприянні російських західних майстрів в Україні з'явився новий стиль — українське бароко.