Нормативно-правова база місцевих фінансів України та їх розвиток

                    Йдеться про необхідність приведення  низки норм Конституції України  (зокрема, розділів IX, XI) до вимог  Хартії з урахуванням об’єктивних  обставин (зокрема, політичної реформи)  на базі комплексного бачення реформування місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою та регіонального розвитку.

                    На другому етапі, як логічному  продовженні першого етапу, необхідним  є приведення законів України  у відповідність до конституційних основ організації та діяльності інституту місцевого самоврядування. Розв’язання цього завдання проходить шляхом прийняття нових та / або внесення змін до чинних законодавчих актів.

                    Як вбачається, основними орієнтирами  законодавчого унормування (на рівні закону) на цьому етапі виступають:

                    - концептуальні основи державної  регіональної політики, адміністративно-територіального  устрою та реформи місцевого  самоврядування;

                 - місцеве самоврядування громади / району / області;

                 -  основи надання адміністративних  послуг;

         -  статус центрального органу  виконавчої влади;

                 - бюджетна та податкова основи  для створення стабільних і  достатніх джерел фінансового  задоволення потреб органів місцевого самоврядування;

                 - розширення прав та повноважень  органів місцевого самоврядування  у сфері міжнародного економічного  співробітництва;

                 - низка питань соціо-культурної  сфери (зокрема, комунальної власності  та господарства, землекористування, містобудування тощо).

                    Найбільш актуальними з точки  зору забезпечення реального  народовладдя є проблеми законодавчого  врегулювання питань, що безпосередньо  пов’язані з правовим статусом  територіальних громад:

                    - визначення їх статусу та процедурних питань щодо порядку внутрішньої діяльності цих основ місцевого самоврядування;

                    - унормування компетенційних повноважень  (зокрема, законодавче обмеження  кола питань, що виносяться на  розгляд місцевого референдуму, лише компетенцією органів місцевого самоврядування) та питань належного контролю з боку органів державної влади;

                    - розмежування повноважень територіальних  громад, органів місцевого самоврядування  та місцевих органів виконавчої  влади;

                    - розширення прав територіальних  громад у використанні механізмів  прямої демократії, унормування  питання нормотворчої ініціативи  територіальної громади;

                    - зміцнення гарантій місцевого  самоврядування, зокрема вдосконалення  порядку судового захисту прав та інтересів місцевого самоврядування і територіальної громади.

     Третім  етапом забезпечення дієвого і ефективного  нормативно-правового забезпечення місцевого самоврядування є вирішення  практичних питань, що перебуває у  віданні Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади і передбачає локальну нормотворчість цих органів у межах їх компетенції. Основна проблема у цьому напрямі: відсутність визначеності на рівні закону правового статуса центрального органу виконавчої влади, що створює ситуацію невизначеності, перш за все, у питаннях компетенційних повноважень і, як наслідок, відсутності у правовому полі держави основ контрольних функцій цих органів, якими вони мають бути наділені відповідно до вимог Хартії (ст. 8). 

     Слід  відзначити, що на недосконалість стану  нормативно-правового забезпечення питань, пов’язаних з місцевим самоврядуванням, вказує і Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Український  прорив: для людей, а не політиків" від 16 січня 2008 р. № 14. Цей документ у 25 пунктах прямо зачіпає інтереси інституту місцевого самоврядування і його законодавчого унормування, а також визначає низку питань, на розв’язання яких буде спрямовуватися діяльність центральних органів виконавчої влади.

                    Четвертий етап є складним за своєю структурою, оскільки він виступає водночас:

                    - показником якості попередніх  трьох напрямів;

                    - об’єднує здобутків суб’єктів,  що реалізують перші три напрями;

                    - фільтром, за допомогою якого громадськість (на рівні мешканців – членів територіальних громад) визначає потреби у відповідних змінах нормативно-правового поля.

                    На цьому рівні предметом нормативно-правового  врегулювання можуть бути, наприклад,  регламентні процедури щодо організації роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування, процедура проведення зборів громадян за місцем проживання, місцевих референдумів тощо.

                    У загальному ж плані з метою  підвищення якості нормативно-правового  забезпечення місцевого самоуправління, на нашу думку, доцільним є реалізувати наступні пропозиції:

     1. Законодавчо унормувати основи  місцевого самоврядування шляхом:

     - закріплення у Конституції України  чіткої відповідності визначення  поняття  "місцеве самоврядування" положенням Хартії;

     - врегулювання та узгодженість  на рівні Конституції України  основних складових елементів  адміністративно-територіального устрою  і територіальних громад;

     - надання правової визначеності  з відповідною законодавчою регламентацією:

     системи, основних принципів, повноважень та гарантій суб’єктів місцевого самоврядування, основ правового статусу їх органів  та посадових осіб;

     основ господарювання у системі місцевого  самоврядування, стабільного і достатнього  фінансового забезпечення потреб місцевого самоврядування, взаємодії з громадськими організаціями;

     засад комунальної власності, землекористування, містобудування, охорони та використання природних ресурсів, довкілля, соціальних гарантій, проведення експериментів  щодо розвитку місцевого самоврядування; удосконалення системи підготовки і перепідготовки кадрів (особливо у сільській місцевості).

     2. Чітко унормувати (на рівні закону) питання:

                    - відкритості і прозорості діяльності  органів державної влади та  органів місцевого самоврядування (розбудова інституту транспарентності),

                    - громадського контролю за діяльністю  органів державної влади та  органів місцевого самоврядування, що провадиться у режимі реального  часу і є наріжною вимогою  для діяльності вказаних органів;

                    - обмеження впливу органів державної  влади і органів місцевого  самоврядування на засоби масової  інформації (у тому числі –  шляхом ратифікації Європейської  конвенції про транскордонне  телебачення);

       -   роботи органів місцевого  самоврядування зі зверненнями громадян, яке надало б можливість громадянину отримати необхідну йому допомогу на місцевому рівні;

        - уточнення підстав та меж  відповідальності посадових осіб  органів місцевого самоврядування;

        - розширення використання територіальними громадами механізмів прямої демократії.