Михайло Глінка

Народився Михайло Глінка півтора століття тому назад в селі, Смоленської області в поміщицькій родині. Він провів дитинство у селі, де в маєтку організували невеликий оркестр і часто розігрували рзноманітні музичні п'єси. Інструментальна музика, яку почув Михайло в дитинстві, сформувала його смак. Велике враження справили на нього і селянські пісні, танці, оркестрові інструменти. Пізніше Глінка жив у Петербурзі, навчався в Благородному пансіоні при Головному педагогічному училищі. Брав уроки гри на фортепіано,на скрипці – у видатних майстрах співу. З 11 років Глінка навчався гри на фортепіано, він виявив великі здібності і палку любов до музики. Складати музику почав у вісімнадцять років «Музика — це душа моя», говорив він. Пройшов деякий час                                (1804—1857 pp.)                              викладач музики відмовився давати Глінці уроки. Він сказав одного разу: «Ви дуже талановиті, щоб брати у мене уроки. Приходьте до мене запросто щодня, і разом музичитимемо...». Як згадує сам Михайло Іванович: «Вечорами і в сутінки любив я мріяти за фортепіано. Взагалі, в молодості я був хлопцем романтичним і любив поплакати солодкими сльозами розчулення...». Глінка весь жив у музиці та творчості. Реальне життя проходило перед ним нереальними тінями, поза музикою нічого його глибоко не захоплювало.Михайло Іванович часто подорожував різними країнами. Мандрівки стали невід'ємною умовою творчості композитора. Вони відбивалися в його творах. Подорожі ставали пошуком істини, набором знань, які потім знадобилися в творчості. Життя й доля Михайла Івановича тісно переплелися й з Україною. Він обожнював яскраві, сонячні дні та говорив, що цей клімат йому корисний. Саме тут були створені і прекрасні пісні, що стали народними, - «Гуде вітер вельми в полі» і «Не щебечи, соловейку» . Іменем Глінки названа вулиці міст та альтанки.Миную деякий час і батьки привозять Михайла в Петербург і оселяють у пансіонаті при Головному педагогічному інституті. Тут Михайло Глінка бере уроки у найбільших музикантів.У пансіоні Глінка знайомиться з А. С. Пушкіним, який приходив туди до свого молодшого брата, однокласника Михайла. Після закінчення пансіону Михайло Глінка посилено займається музикою: вивчає західноєвропейську музичну класику, бере участь в домашньому музикуванні в дворянських салонах, іноді керує оркестром дядька. В цей же час Глінка пробує себе в якості композитора, пишучи варіації для арфи або фортепіано на тему з опери австрійського композитора. З цього моменту Глінка все більше уваги приділяє композиції і незабаром вже складає надзвичайно багато, пробуючи свої сили в самих різних жанрах. В останні роки життя Глінка зблизився з групою молодих музикантів.Спілкування з молодими, натхненими ідеєю розвитку музичного мистецтва, вселяло Глінці віру в майбутнє російської музики. На 52-му році життя Михайло Глінка помер у Берліні.

Глінка, Михайло Іванович (20 травня (1 червня) 1804 - 3 лютого (15 лютого) 1857, Берлін) - російський композитор, основоположник російської композиторської школи. Створив опери «Життя за царя» («Іван Сусанін», 1836), «Руслан і Людмила» (1842), симфонічні тв. («Вальс-фантазія», «Іспанські увертюри» – «Арагонська хота» та «Ніч у Мадриді», «Камаринська»), якими визначив осн. напрямок розвитку рос. муз. мист-ва. Автор бл. 80 вокальних тв. – романсів (на слова О.Пушкіна, Є.Баратинського, В.Жуковського та ін.), ансамблів, хорів тощо. Знав і любив Україну, її мистецтво, в одному з листів написав: «Малоросія – обітована земля мого серця». Побував тут двічі – 1823 у Харкові по дорозі на Кавказ і 1838 – для набору співаків до Придворної співацької капели у Санкт-Петербурзі. Відвідав тоді Київ, Новгород-Сіверський, Чернігів, Ніжин, Переяслав (нині м. Переяслав-Хмельницький), Фастів, Ромни, Полтаву, Харків, Охтирку. Помер у Берліні (Німеччина), похований у С.-Петербурзі.