Організаційно-правові питання запобігання банкрутству

      Існуюча схема рейдерського захоплення виглядає таким чином. На підприємстві створюється штучна кредиторська заборгованість. Після цього кредитори ініціюють процедуру банкрутства такого підприємства, наслідками чого зазвичай стають відсторонення керівника від управління, перерозподіл активів підприємства та його ліквідація.

       Щоб  ініціювати справу про банкрутство,  необхідно дотриматися певних  умов: розмір заборгованості має  бути не менше 300 мінімальних  заробітних плат, а вимоги кредиторів мають бути безспірними, тобто підтвердженими відповідними виконавчими чи розрахунковими документами, на підставі яких списують грошові кошти. Крім того, безспірні вимоги мають існувати не менше трьох місяців з часу, встановленого для їх погашення.

     Статтею 3 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено два види позасудових процедур, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству: фінансова допомога і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація) [4, ст.3]

      Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бути надана власником майна державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами. Однак, треба ати на увазі, що надання фінансової допомоги кредиторами та іншими особами, на яких не покладається обов'язок із надання зазначеної допомоги боржнику, обов'язково потребує згоди останнього на прийняття такої допомоги [3, ст.211].

       Згідно п.4 ст. 3 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

      Цю процедуру можуть ініціюювати власник майна боржника, орган, уповноважений управляти майном, інвестор або інші особи, зацікавлені в відновленні платоспроможності боржника. Вони можуть запропонувати фінансову допомогу в розмірі, необхідному для виведення боржника зі стану неплатоспроможності. Але необхідно ініціювати цю процедуру до порушення справи про банкрутство та забезпечити прийняття відповідного рішення про це [5].

       Що стосується токого засобу запобігання банкрутству як залучення реального інвестора, треба зазначити, що для ефективного залучення інвесторів доцільно було б створити Єдиний реєстр підприємств, які потребують фінансової допомоги. Про оновлення цього реєстру сповіщати потенційних інвесторів, які виявили бажання співпрацювати з цим реєстром. Після того, як інвестор дізнається про декілька підприємств, що потребують фінансової допомоги, він може на конкурсній основі обрати найбільш вдалий варіант вкладення інвестицій та почати співпрацювати з підприємством-боржником. Це доцільно зробити, бо не завжди можна вчасно  та легко знайти інвестора, а через цей реєстр сам інвестор може звернути увагу на боржника, чим значно підвищуються шанси для його санації. До того ж, інвестор зможе діяти як заінтересована особа в оздоровленні підприємства, немов би система стримувань и противаг, якщо справа про банкрутство буде фікцією.

      Ще один спосіб перешкоджання процедурі банкрутства – оспорювання в судовому порядку угод, на підставі яких у підприємства виникла заборгованість перед кредиторами, що стала підставою для порушення справи про банкрутство. Доцільно клопотати перед судом про зупинення справи про банкрутство до вирішення інших справ, пов’язаних з нею, а саме щодо оскаржуваних угод [5].

       Зокрема, доцільно ініціювати порушення кримінальних справ за таким статтями Кримінального кодексу України, як ст. 218 «Фіктивне банкрутство», ст. 219 «Доведення до банкрутства», ст. 221 «Незаконні дії у разі банкрутства», ст. 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем». Не завадило б підсилити відповідальність за злочини, передбачені ст. 218, 219, 221 Кримінального кодексу України, адже максимальний строк, на який можуть бути засудженні особи за їх скоєння – три роки позбавлення волі[5].

    Ключовим моментом рейдерського захоплення із використанням інструментів банкрутства найчастіше є змова з представниками державних органів, у тому числі: працівниками правоохоронних органів, податкової служби, державними реєстраторами, державними виконавцями, суддями, а інколи навіть використання «незаконних» послуг нотаріусів, товарних бірж тощо. Об’єктами захоплення можуть бути: активи підприємства (нерухомість, ліцензії, патенти, винаходи, контракти), бізнес і головне підприємство в галузі, за допомогою якого можна диктувати умови та поглинати підприємства в тій самій або в іншій галузі.

     Щоб здійснити миттєвий та цілеспрямований напад на підприємство, рейдери збирають інформацію про нього: щодо історії створення, майна, власників, керівництва, юридичної підтримки, наявності внутрішніх та зовнішніх конфліктів тощо. А далі починають діяти.

     По-перше, нападники створюють для підприємства-жертви борги, а потім, користуючись прогалинами в законодавстві, не дають йому погасити заборгованість в обумовлений законодавством або угодою термін. Зазвичай у цьому їм допомагають судові рішення, прийняті на підставі підроблених документів. Поширена і практика скуповування боргів з метою їх подальшого використання для незаконного захоплення.

      По-друге, рейдери діють всередині компанії, схиляючи на свій бік трудовий колектив і керівництво. Навіть за один день недобросовісний керівник може забезпечити значну заборгованість підприємства.

      Створивши заборгованість, нападник ініціює процедуру банкрутства підприємства, яка особливо небезпечна через ризик призначення на посаду арбітражного керуючого з їхнього ж числа, який отримує доступ до документів і майна, а також інші права. Одночасно в засобах масової інформації формують негативний образ підприємства, що зменшує реалізацію виробленої ним продукції, а отже, погіршує його фінансовий стан.

      Останнім часом поширюється така схема рейдерського захоплення із використанням інструментів банкрутства. Нападник перераховує, наприклад, 1000 грн. на рахунок підприємства. Після цього він отримує довідку з державного реєстру про те, що юридична особа відсутня за своїм місцезнаходженням, і ініціює порушення справи про банкрутство на підставі ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (тобто використовує спрощену процедуру банкрутства відсутнього боржника). Відповідно до цієї статті, якщо керівні органи боржника – юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього; виготовляє дублікати установчих документів, документів про право власності, печатки тощо. У подальшому відбувається продаж майна підприємства [5]. На мою думку, доцільно було б за позовами з таких справ зобов’язати суд робити запит до ЄРДПОУ та перевіряти дійсність місцезнаходження підприємства, адже зазвичай, в таких  справах можуть фігурувати фальсифіковані документи. Але треба виробити зручний механізм реалізації цієї ідеї, адже це додаткова робота для суду.