Засоби індивідуалізації товарів (послуг) та учасників цивільних відносин як об’єкт правової охорон

Тема 4. «Засоби  індивідуалізації товарів (послуг) та учасників цивільних відносин як об’єкт правової охорони»

1. Правова охорона комерційного (фірмового) найменування
2. Правова охорона торговельної марки
3. Право інтелектуальної власності (ПІВ) на географічне зазначення

 

1. Для того, щоб відрізнити один товар або учасника господарського обігу від іншого, існують засоби індивідуалізації товарів (послуг) та учасників цивільних відносин, до яких належать:

• Комерційні найменування;

• Торговельні марки;
• Географічні зазначення походження товарів.

Комерційне (фірмове) найменування (КН) – найменування, під  яким особа здійснює свою діяльність у цивільному обороті і яке  індивідуалізує цю особу серед його учасників (його найменування можуть мати юридичні особи підприємницькі товариства – п. 2 ст. 90 ЦК; ФОП – можуть іменуватися власними іменами – ст. 159 ГКУ).

Не можуть виступати в  цивільному обороті під своїм  КН – філії, представництва юридичних  осіб, відособлені підрозділи.

Отже, юридична особа може мати декілька торговельних марок, зареєстрованих для різних видів товарів та послуг, але лише одне комерційне найменування.

Вимоги до КН згідно законодавства України:

1. Істинність КН – КН не повинно вводити споживачів в оману щодо справжньої діяльності особи (КН має містити правдиві вказівки на організаційно-правову форму підприємства (ТОВ, ПАТ), його тип (державне, приватне), профіль діяльності (виробниче, наукове тощо), особу власника.
2. Оригінальність КН – КН має відрізнятися від уже існуючих КН інших осіб;
3. Стабільність – КН може забезпечувати належний ступінь індивідуалізації учасників обороту, якщо залишається постійним протягом усього часу, поки підприємець, що користується ним, зберігає свій організаційно-правовий статус.

Функції Комерційного найменування:

1. Юридична – КН є необхідною передумовою цивільної правосуб’єктності суб’єкта господарюваня (сукупність майнових і особистих немайнових прав, виконання обов’язків);
2. Економічна – КН не просто забезпечує саму участь суб’єкта підприємницької діяльності (СПД) у господарському обороті, а й сприяє одержанню нею більшого прибутку внаслідок популярності найменування серед споживачів.

Право інтелектуальної власності (ПІВ) на КН чинне з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкого подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є КН частиною торговельної марки. Але КН може мати правову охорону за умови державної реєстрації особи як СПД.

Структура КН – згідно ст. 23 ЗУ «Про державну реєстрацію осіб та фізичних осіб-підприємців» - кожна юридична особа повинна мати найменування, яке складається з двох частин:

1. Організаційно-правова форма – визначає характер її діяльності;
2. Назва суб’єкта господарювання.

Забороняється використання найменувань органів державної  влади, місцевого самоврядування, історичних державних найменувань. Не може використовуватися  в КН слово «національний» не інакше, як на законних для цього підставах. ФОП – як правило, виступають під  власними іменами.

2 частини КН:

• Основна – дані про організаційно-правову форму підприємства, тип і предмет діяльності.
• Допоміжна – спеціальне найменування підприємства, його номер, скорочене найменування.

Майнові права  ІВ на КН:

1. Право на використання КН;
2. Право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати КН, в тому числі забороняти.

Майнові права ІВ на КН передаються  іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи – отже, мають невідчужуваний характер. Але існують випадки, коли відбувається передача дозволу на використання КН – за договором комерційної концесії.

Якщо змінюється організаційно-правова  форма юридичної особи (наприклад, у процесі реорганізації), то обов’язково вносяться зміни і до КН.

Підстави припинення чинності прав на КН:

1. Ліквідація;
2. При переході юридичної особи до нового власника, якщо умови передачі не передбачають збереження за особою КН;
3. При реорганізації, якщо в її ході юридична особа зобов’язана змінити своє КН;
4. За рішенням суб’єкта права на КН;
5. За рішенням суду через невідповідність КН вимогам законодавства.

 

2. Торговельна марка (далі ТМ), ст. 492 ЦК України – будь-яке позначення чи будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такі позначення: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінація кольорів.

Нормативно-правове регулювання: ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 р.), Договір про закони з товарних знаків (1994 р.).

Знак – це позначення, за яким товари іпослуги одних осіб від товарів і послуг інших осіб (торговельна марка і товарний знак – слова-синоніми).

Функції ТМ:

1. Вирізнення товару чи послуг з-поміж інших подібних, що перебувають у цивільному обороті;
2. Вказівка на походження товару або послуг;
3. Вказівка на певну якість товарів та послуг;
4. Рекламування даного товару та послуг.

Вимоги до ТМ:

• Вона не повинна суперечити публічному порядку, принципам гуманності і моралі;
• Вона повинна мати об’єктивне вираження, яке дає змогу ним маркувати випущені вироби й упаковку, використовувати у технічній та супровідній документації без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним;
• ТМ повинна відповідати вимогам промислової естетики та ергономіки, до якої належить благозвучність, в тому числі милозвучним і легкомовним.

Стаття 6 вищезазначеного  закону перечислює позначення, які не можуть бути визнаними знаками для товарів та послуг:

• Група символів, позначень, відзнаки, що мають офіційно визнане значення для держави чи суспільства (державні герби, прапори, символи тощо);
• Позначення, які не відповідають вимогам законодавства (загальновживані як позначення для товарів та послуг);
• Такі позначення, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати (з іншими товарними знаками, фірмовими найменуваннями);
• Позначення, які не реєструються як знаки, оскільки відтворюють промислові зразки, назви відомих творів науки, літератури і мистецтва без згоди власників авторського права, прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них без відповідної згоди.

Суб’єкти ПІВ на ТМ – фізичні та юридичні особи. Право ІВ на ТМ може належати одночасно кільком фізичним та юридичним особам.

За законодавством заявник  – особа, яка має право на подання  заявки щодо отримання охоронного свідоцтва. Автор має право бути заявником на знак для товарі та послуг. А до осіб, які виступають суб. ПІВ на ТМ, належать виробники товарів чи послуг або СПД.

Види ТМ:

1. Словесні – ТМ зі словесних елементів, словосполучень, слів, літер, цифр.
2. Зображувальні – композиції ліній, фігур, голограм, логотипів;
3. Об’ємні – тривимірний об’єкт (форма виробу чи упаковки), в дечому наближені до промислових зразків.
4. Комбіновані – поєднання словесного та зображувального знаків.

ТМ повинна пройти обов’язкову процедуру державної реєстрації, яка посвідчується свідоцтвом.

Етапи проходження  процедури реєстрації:

1. Подача заявки до Укрпатенту (заява, зображення знака, перелік товарів і послуг, які вироблятимуться, особисті дані заявника);
2. Експертиза заявки на реєстрацію ТМ:

• Експертиза за формальними ознаками – перевірка заявки на відповідність встановленим вимогам оформлення;

• Кваліфікаційна експертиза – встановлення відповідності заявленого позначення умовам надання правової охорони;

3. Реєстрація ТМ, якщо заявлене позначення відповідає умовам надання правової охорони (інакше – така заявка вважається відхиленою). На підставі рішення про реєстрацію знака та за наявності документів про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору публікацію про видачу свідоцтва – здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про видачу свідоцтва.

Державна служба ІВ вносить  даний знак до Реєстру.

4. Видача свідоцтва на ТМ – у місячний строк після реєстрації.

Майнові права  на ТМ:

• Право на використання ТМ;
• Виключне право дозволяти використання ТМ;
• Виключне право перешкоджати неправомірному використанню ТМ, в тому числі забороняти.

Строк чинності майнових прав на ТМ – 10 років від дати подання заявки і продовжується за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років за умови сплати збору.

Підстави  визнання недійсним свідоцтва про  ПІВ на ТМ:

• Невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;
• Наявність у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;
• Видача свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Підстави припинення ПІВ на ТМ:

• У разі добровільної відмови від свідоцтва;
• У разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва;
• Дострокове примусове припинення у разі не використання ТМ повністю чи частково протягом 3-ох років.

 

3. Нормативне забезпечення: ЗУ «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про захист прав споживачів», «Про охорону від недобросовісної конкуренції» тощо.

ЗУ «Про охорону прав на зазначення походження товарів» вказує, що зазначення походження товару –  термін, що охоплює поняття:

• Просте зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.
• Кваліфіковане зазначення – складається з двох понять:

1. Назва місця походження товару – назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного місця та має особливі властивості, зумовлені характеристиками для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих природних умов з характерним для цього місця людським фактором.
2. Географічне зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару, який має певні якості, репутацію, інші характеристики, зумовлені характерними для цього місця природними умовами і людським фактором.

Різниця між простим і  кваліфікованим зазначенням – першому  надається правова охорона на підставі його використання і воно не підлягає реєстрації; кваліфіковане  має пройти процедуру державної  реєстрації та діє безстроково.

Умови надання  правової охорони географічному  зазначенню походження товарів:

а) воно є назвою географічного  місця, з якого даний товар  походить;

б) вживається як назва даного товару чи як її складова;

в) у вказаному назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей;

г) позначуваний назвою товар  має певні якості, репутацію, характеристики, зумовлені природними умовами чи людським фактором;

ґ) хоча б основна складова виробляється (переробляється) в межах  зазначеного географічного місця.