Речове право та його відношення із зобов’язальним правом

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

На тему: « Речове право  та його відношення із зобов’язальним правом »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання про співвідношення речових і зобов'язальних правовідносин  в цивілістичній літературі не є новим. Його суть зводиться до строгого обмеження речового правовідношення від зобов'язального, а також до виявлення їх взаємодії один з одним.[6, c.8]

Речове право – (в об’єктивному розумінні) це сукупність правових норм які регулюють відносини між управомоченою особою та всіма іншими суб’єктами з приводу речей та закріплюють можливість управленої особи безпосередньо впливати на річ з усуненням впливу на неї всіх 3-іх осіб.

У суб’єктивному розумінні – це юридично забезпечена можливість управомоченою особою задовольняти свої потреби та інтереси шляхом безпосереднього впливу наріч яка знаходиться в сфері її господарського панування [1].

Взагалі,сутністю будь-якого  речового права є панування над  річчу. В праві власності це панування  досягає найбільш абсолютної межі, а тому за своїм змістом воно не може бути порівняно з будь яким іншим речовим правом. Усі інші речові права мають вторинний стосовно права власності характер, оскільки закріплюють за певно. Особою лише певну частку правомочностей самого власника. Скажімо, таке право як право користування знаходить свій вияв в інституті сервітуту, право розпоряджання – у праві застави. Хоча, сьогодні поки що не всі країни схильні розглядати заставу в системі речових прав: в Німеччині цей факт визнається, в Україні – ні.

Право власності, по суті, є  єдиним правом, речово-правова природа  якого не заперечується. Чого важко  сказати про так звані речові права на чуже майно. В цивілістичній  літературі нині можна зустріти думку, що емфітезіс є нічим іншим як довгостроковою або безстроковою орендою землі, а тому ці відносини повинні підпадати під правове регулювання зобов’язального права. З іншого боку, нерідкі випадки, коли деякі правознавці намагаються знайти речово-правові елементи у тих правах, які за чинним законодавством нібито віднесені до зобов’язального права.

Отож, наявність полеміки щодо правової природи певної групи  прав деякої мірою створює підґрунтя  для думки, що протиставлення речових  та зобов’язальних прав цілком можливо замінити протиставленням права власності й зобов’язань. Приблизно в цьому ж контексті висловлюється й український правознавець З.Ромовська, яка фактично обожнює усі речові правовідносини з відносинами власності, розглядаючи їх як правовідносини між власником і необережним колом осіб, які зобов’язані утримуватися від порушення права власності певного суб’єкта.

В англосаксонській системі  права, навпаки, поділ прав на речові та зобов’язальні взагалі не передбачається. Проте саме право власності тут має значно ширше трактування ніж ми звикли бачити це через призму континентального права.

Серед найбільш відомих ознак  речових прав, як часто згадується в юридичній літературі, є абсолютний характер їх захисту, тобто речові права захищаються від їх порушення з боку будь-якої особи. На практиці це проявляється в можливості захисту речових прав шляхом подолання як «речові права» та «речові правовідносини», адже речові права у особи щодо певного майна можуть виникати не лише за наслідками участі в речових, а й в зобов’язальнихправовідносинах.

За зобов’язальним договором кожна із сторін має право вимагати від іншої відповідної поведінки щодо передачі певного речового права на річ, проте саме речове право за цим договором не переходить, оскільки договір лише обґрунтовує можливість вимагання передачі такого права.

Позови як похідні від  прав не визначають природи правовідносин  в цілому як вважає український правознавець М.Слюсаренко. Незалежно від того, до складу речового чи зобов’язального права входять повноваження користування і володіння, вони всюди захищатимуться відповідно позовом про усунення перешкод у користуванні позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.[2,c.23].

Іншою ознакою речових  прав є їх публічність, яка проявляється, зокрема, в державній реєстрації речових прав нс нерухоме майно та відкритому володінні, якщо йдеться про рухому річ.

В.Цюра, характеризуючи речові права на чуже майно, взагалі наполягає  на неможливості застосування поняття  «майно» в контексті прав та обов’язків, оскільки, на його думку, речові права виникають на конкретні речі та не можуть виникати безпредметно на чужі права та обов’язки.[3, c.78]

Зобов’язання є основним елементом механізму приватно – правового регулювання відносин, покликане забезпечувати пропорційність і стабільність відносин цивільного обороту за допомогою інструментарію, відмінного  від суміжних із зобов’язанням правових конструкцій.

Витребуваність наукових досліджень з достатньою мірою абстракції та конкретикою і широтою висновків  не сприяє вирішенню існуючих проблем  судової практики в контексті відмежування зобов’язання від суміжних правових понять.

Зобов’язання та абсолютні правовідносини (речові та виключні). Зобов’язання відрізняються від інших цивільних правовідносин – речових і виключних. Ці цивільні правовідносини оформлюють належність матеріальних і нематеріальних благ і за своєю юридичною природою є абсолютними, оскільки в них конкретним уповноваженим особам протистоїть невизначене коло осіб, які повинні утримуватися від неправомірних посягань на чуже майно і не перешкоджати уповноваженим особам здійснювати їхні права.

Зобов’язанняє відносними правовідносинами, оскільки характеризується чітким суб’єктивним складом. Тому зобов’язання юридично пов’язує лише конкретну зобов’язану особу. Якщо, наприклад, боржник у порушення свого обов’язку провів виконання неналежній особі, то сам уповноважений зазвичай не має права вимагати будь-чого від цієї третьої особи, оскільки зобов’язання не можестворитиобов’язку для тих, хто в ньому не брав участі. Але він зможе стягнути збитки із свого контрагента.

Тому предмет зобов’язань – це цілком визначені дії з передання майна, провадження робіт, надання послуг або утримання від конкретних дій, а не загальний обов’язок не перешкоджати будь-кому у здійсненнійого права, як в абсолютних правовідносинах.

Крім того, предметом речових  правовідносин можуть бути лише речі, причому індивідуально – визначені, а предметом відносин інтелектуальної  власності є виражені в об’єктивній формі конкретні нематеріальні об’єкти; предметом зобов’язання є поведінка зобов’язаних осіб, пов’язана з переданням відповідних об’єктів цивільного обороту, з приводу яких не може виникнути речових чи виключених прав.

Разом із тим зобов’язання тісно пов’язані з речовими та виключними (абсолютними) правовідносинами. Останні закріплюють передумови і результату товарообміну, тобто зобов’язаних правовідносин, що свідчить про їх взаємозв’язок, а іноді навіть про похідність зобов’язальних прав від речових і виключних.[4,c. 3]

Виконання зобов’язання здійснюється під впливом дії принципів трьох груп: а) загальноцивілістичних принципів; б)принципів зобов’язального права; та в) принципів виконання зобов’язань.[5, с.39]

Загальна характеристик  РП у порівняння з зобов’язальними  правами[1]:

Речове право		Зобов’язальні права
За об’єктом
Річ як предмет матеріального  світу.	Діяння
За змістом
Безпосередньо панування  та вплив на річ	Вплив на річ опосередковано тобто через дії іншої особи
За характером обов’язку пасивного суб’єкта
Обов’язок має негативний характер (утримання від дій що порушують чужі речові права)	Обов’язок як право має  позитивний характер (вчинення певних дій)
За характером
Абсолютний	Відносний
За строком
Як правило без строкові довічні (виключення ст.. 403 ЦК)		Строкові
За умовами  виникнення
Встановлюються незалежно  від волі пасивних суб’єктів		Встановлюється за волею  всіх учасників
За способом регулювання
Види та зміст встановлені  законом вичерпним чином		Види та зміст врегульовані законом приблизно
За характером захисту
Абсолютний захист		Відносний захист

 

Неможна не визнавати невід’ємнийзв’язок між речовим та зобов’язальким правом, та, мабуть, буде справедливо також визнати існування змішаних правовідносин які будуть включати характеристики речового та зобов’язального права.[6, c.12]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Баранова Л.М. Тема № 13 право власності // Конспект лекцій. – 2011рік
2. Смирницький Ю. Довірче управління майном в праві України: «Матеріали круглого столу» // Право України. – 1998 рік. - №4. – с.23;
3. Харченко Г. Специфіка та правова природа речових прав // Право України. – 2007 рік. - №9. – с.75-78;
4. Майданик Р. Місце зобов’язання в праві України //  Підприємництво, господарство, право. – 2006 рік. - №4. – с. 3-6:
5. Бондар Т. Добросовісність, розумність та справедливість як принципи виконання договірного зобов’язання // Юридична Україна. – 2005 рік. - №3. – с. 39-44;
6. Кораев К. Соотношение вещных и обязательственных правоотношений // Гражданское право. – 2006 рік. - №3. – с. 8-12.