Позовна давність

 

2.3. Обчислення  позовної давності

Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила  ст.ст.253-255 ЦК. При цьому правило  про обчислення позовної давності сформульоване в ч.2 ст.260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються правила щодо обчислення строків роками (ч.І ст.254 ЦК). Отже, позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви, тощо) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 ЦК).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається  від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, Що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний День після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.

Крім того, для окремих  випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності.

Зокрема, в чч.2-6 ст.261 ЦК зазначені такі випадки:

1) перебіг позовної  давності за вимогами про визнання  недійсним правочину, вчиненого  під впливом насильства, починається  від дня припинення насильства;

2)  перебіг позовної  давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

3)  у разі порушення  цивільного права або інтересу  неповнолітньої особи позовна  давність починається від дня  досягнення нею повноліття;

4)  за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

5)  за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений  або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається  від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;

6)  за регресними  зобов'язаннями перебіг позовної  давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Законом можуть бути встановлені  винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.

Слід звернути увагу  на те, що згідно зі ст.262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

 

 

2.4. Підстави  для зупинення перебігу позовної  давності

Зазвичай перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають  поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або відновлення перебігу позовної давності.

Зупинення перебігу позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення перебігу позовної давності.

Згідно зі ст.263 ЦК перебіг  позовної давності зупиняється:

1)  якщо пред'явленню  позову перешкоджала надзвичайна  або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Такою подією може бути стихійне лихо (наприклад, землетрус) або соціальні явища (наприклад, страйки);

2)  у разі відстрочення  виконання зобов'язання (мораторій)  на підставах, встановлених законом.  Мораторій може бути оголошений стосовно якогось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;

3)  у разі зупинення  дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. В цьому разі позовна давність зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого нормативного акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або  відповідач перебуває у складі  Збройних Сил України та інших  створених відповідно до закону  військових формуваннях, переведених  на воєнний стан (наприклад, у  складі миротворчих сил ООН). Проте  проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебігу строку позовної давності.

Слід зазначити, що вказана  обставина є підставою зупинення  позовної давності лише у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є  фізична особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення позовної давності можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону або іншого нормативного акта.

У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення  перебігу позовної давності, перебіг  позовної давності продовжується з  урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Слід звернути увагу  на те, що на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що обставини, які спричиняють зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні шість місяців її перебігу, ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто зазначені в ст.263 ЦК обставини можуть виникнути в будь-який момент перебігу позовної давності і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.

Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з  якою закон пов'язує переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.

Згідно зі ст.264 ЦК перебіг  строку позовної давності переривається:

1)  вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо);

2)  у разі пред'явлення  особою позову до одного із  кількох боржників;

3)  у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позов має бути поданий  з дотриманням встановлених вимог  до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається  судом до розгляду або залишається без розгляду і не Перериває позовну давність (ст.265 ЦК).

Проте якщо суд залишив  без розгляду позов, пред'явлений  у кримінальному процесі, час  від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без Розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч.2 ст.265 ЦК).

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися  з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.

Водночас ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих  на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1)  особа, яка виконала  зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;

2)  заява про захист  цивільного права або інтересу  має бути прийнята судом до  розгляду незалежно від спливу  позовної давності;

3) позовна давність  застосовується судом лише за  заявою сторони у спорі, зробленою  до винесення ним рішення;

4)  сплив позовної  давності про застосування якої  стороною в спорі є підставою  для відмови у позові;

5)  якщо суд визнає  поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, фактично сплив  позовної давності є підставою для  відмови у позові лише коли про  її застосування заявлено стороною у  спорі і суд не визнає поважними  причини пропущення позовної давності.

Оскільки позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися  так, що на основну вимогу позовна  давність не пропущена, тоді як додаткова  вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).

Додатковою гарантією  для осіб, цивільне право чи інтерес  яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

1)  на вимогу, що  випливає із порушення особистих  немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2)  на вимогу вкладника  до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);

3)  на вимогу про  відшкодування шкоди, завданої  каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров'я або смертю (наприклад,  ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);

4)  на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким   порушено   його   право   власності   або   інше  речове   право (ст.393 ЦК);

5)  на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) — ст.990 ЦК.

Наведений перелік згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені  законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.

Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих  та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

 

 

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Позовна давність — це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються  на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує спори, зобов'язаний застосувати позовну давність незалежно від бажання сторін.

Розробники проекту  нового ЦК пропонують, щоб позовна давність застосовувалася судом тільки за заявою сторони у спорі. Чи треба віддавати перевагу такій редакції норми? На нашу думку — ні. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач, незважаючи на це, згоден задовольнити його вимоги, то він має можливість задовольнити їх у порядку доарбітражного врегулювання, а не доводити справу до суду, щоб мати відтак додаткові збитки у вигляді сплати державного мита та інших судових витрат.

При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні  право на позов — це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні — це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежується. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.