Поняття усиновлення

Відповідно до ст. 212 СК України  не можуть бути усиновлювачами особи, які:

1) обмежені у дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) позбавлені батьківських  прав, якщо ці права не можуть  бути поновлені;

4) були усиновлювачами  іншої дитини, але усиновлення  було скасоване або визнане  недійсним з їхньої вини;

5) перебувають на обліку  або на лікуванні у психоневрологічному  чи наркологічному диспансері;

6) зловживають спиртними  напоями або наркотичними засобами;

7) не мають постійного  місця проживання та постійного  заробітку (доходу);

8) страждають на хворобу,  перелік яких затверджений Міністерством  охорони здоров'я України.

Окрім зазначених, не можуть бути усиновлювачами інші особи, якщо буде встановлено, що їх інтереси суперечать інтересам дитини, яку вони усиновлюють.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд  постановляє рішення. Постановляючи  рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають  істотне значення, зокрема:

а) стан здоров'я та матеріальне  становище особи, яка бажає усиновити  дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

б) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву  про усиновлення;

г) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;

д) особу дитини та стан її здоров'я;

е) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених СК України (бажання  усиновлювача);

Постановляючи рішення про  усиновлення повнолітньої особи, суд  враховує мотиви, на підставі яких особи  бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ст. 224 СК України).

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої  дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення  дітей іноземними громадянами - також  до Центру по усиновленню дітей при  Міністерстві освіти України.

За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів  цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.

 

ВИСНОВОК

 

У наш час поступово відбувається все більше зближення родини, заснованої на спорідненні, і родини, заснованої на всиновленні. Раніше це зближення в основному відбувалося за рахунок наближення правового регулювання відносин між усиновленими й усиновителями до правового регулювання відносин між батьками й дітьми, а саме всиновлення конструювалося по моделі кровно-родинної родини. У цей час правові підстави відносин між батьками й дітьми усе більше наближаються до правових підстав усиновлення. Якщо раніше кровно-родинна родина завжди ґрунтувалася на біологічному походженні, то в цей час, як ми вже відзначали раніше, у випадках, установлених законом, батьками дитини вважаються особи, що не мають із нею генетичного зв'язку. Наприклад, при застосуванні технології штучного запліднення, сурогатного материнства, при визнанні батьківства особою, що знає, що в дійсності він не є батьком дитини. Таким чином, соціальне батьківство й материнство одержує таке ж право на існування, як біологічне. З погляду соціології всиновлення також є однієї їхній різновидів соціального батьківства або материнства. Однак, якщо права й обов'язки усиновителів практично ідентичні батьківським, то фактичні відносини, що виникають у процесі всиновлення, не завжди нагадують батьківські. У тих випадках, коли дитина вважає усиновителів своїми батьками, їхні відносини нічим не відрізняються від родинних. Якщо ж дитина знає про те, що усиновителі не його батьки, фактичні відносини між ними можуть бути трохи іншими.

Безумовно, знання про відсутність  біологічного зі здобуває в цей час все менше значення. Якщо усиновителі виховували дитину протягом всього його життя, саме по собі виявлення факту відсутності кровного споріднення, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними й дитиною. Однак, якщо дитина всиновлена вже в підлітковому віці, природно, що вона не може вважати таких усиновителів своїми батьками.

Тому законодавство повинне, з одного боку, шляхом збереження таємниці всиновлення забезпечити можливість там, де це можливо, створення видимості кровної-спорідненої родини. З іншого боку, там, де відсутність родинного зв'язку очевидна, законодавство не повинне штучно співвідносити всиновлення по образу й подобі кровної родини.

У зв'язку з вищесказаним не всі зміни, внесені новим Сімейним кодексом в інститут усиновлення, однаково вдалі. Заслуговує підтримки збереження правових гарантій, що забезпечують таємницю всиновлення. Складності з таємницею всиновлення виникли тому, що у відповідності зі статтею 7 Конвенції про права дитини, дитина має право, "наскільки це можливо, знати своїх батьків". Це положення Конвенції сформульоване досить м'яко, воно не накладає на держави-учасники безумовного обов'язку надати дитині з одержати інформацію про своїх біологічних батьків. Проте Конвенція формулює таке право й призиває держави забезпечувати його здійснення. У результаті збереження таємниці всиновлення виявилося проблематичним. Однак доводи за її збереження як і раніше переважують аргументи на користь її скасування. Збереження таємниці всиновлення в переважній більшості випадків відповідає інтересам й усиновителів, і дитини. Усиновляючи дитини, усиновителі нерідко зацікавлені в тім, щоб у дитини й у всіх навколишніх не виникало сумнівів у тім, що вони його батьки. Розкриття цих відомостей мимо їхньої волі може заподіяти непоправної шкоди їхнім відносинам з дитиною й заподіяти їм і дитині важку травму.

Але незважаючи ні на що, усиновлення  є найкращим видом сімейного  виховання дітей, оскільки тоді діти виявляються в умовах, найбільш близьких до тих, які складаються в родині, заснованої на спорідненні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Гопанчук В.С. Сімейне право України. Навч. посібн. 2-е вид., переробл. та доп. – К.: МАУП, 2001. – 120 с.

2. Індиченко С. П., Гопанчук В. С. Сімейне право України. – Київ, 1997. – 314с.

3. Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобер, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.

4. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с.

5. Сімейне право України: Підручн. / Бірюков І.А., Гопанчук В.С., Заіка Ю.О. та інш. /За ред. В.С.Гопанчука К: Істина. 2002.- 356 с