Поняття та види науково-технічних засобів які використовуються в процесі доказування у кримінальному процесі

Реферат на тему:

Поняття та види науково-технічних засобів які використовуються в процесі доказування у кримінальному процесі

Із зростанням злочинності, яка може загрожувати самому існуванню суспільства та державності, постає необхідність удосконалення діяльності, пов’язаної з процесом доказування у кримінальному судочинстві [1, с.119]. Це зумовлене тим, що доказування виступає основним змістом кримінального процесу, головним завданням якого є швидке і повне розкриття злочинів [2, с.118]. Тому вдосконалення сфери нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальних відносин взагалі та доказування зокрема посідає важливе місце в системі різноманітних заходів, спрямованих на зупинення і подолання злочинності.

Провідну роль у розслідуванні кримінальної справи відіграють різноманітні науково-технічні засоби фіксації інформації, які широко використовують у процесі провадження слідчих дій. Крім того, матеріали використання науково-технічних засобів фіксації можуть бути подані у кримінальний процес його учасниками або одержані в результаті оперативно-розшукових заходів.

А проте у науці кримінально-процесуального права немає комплексних теоретичних досліджень у цій сфері суспільних відносин. У зв’язку з цим видається доцільним навести визначення понять науково-технічного засобу та даних, одержаних у результаті їх застосування у науці кримінального-процесуального права.

Враховуючи правовий, науковий та технічний аспекти, під науково-технічними засобами, які використовуються у кримінальному процесі, розуміється вся сукупність приладів, пристроїв, апаратури, інструментів та матеріалів, що застосовуються відповідно до закону спеціально уповноваженими особами для досягнення наукового результату, який би сприяв захисту прав та законних інтересів громадян, повному та швидкому розкриттю злочинів і викриттю осіб винних у їх вчиненні.

Таке визначення науково-технічних засобів, які використовуються у кримінальному процесі, дає змогу визначити й поняття даних. Отже, дані, одержані в результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, – це перенесені на технічний засіб фіксації відомості про факти, які відображаються у різноманітних матеріальних носіях, характеризуються інформаційною цінністю та сенсом, на основі яких у визначеному законом порядку спеціально уповноважені органи держави встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Зауважимо, що ці дані виступають результатом застосування не будь-яких, а саме науково-технічних засобів фіксації інформації, матеріальним втіленням яких відведено особливе місце у процесі доказування.

З огляду на практичні потреби удосконалення правового регулювання використання в процесі доказування даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, виділимо практичні пропозиції розв’язання проблемних питань:

1. Кримінально-процесуальний кодекс України в ст.851, ст.852, ч.4 ст.85 встановлює правовий режим застосування різноманітних засобів фіксації інформації: звукозапис, кінозйомка, відеозапис, фотографування. Зазначимо, що з урахуванням бурхливого розвитку науки і техніки та з метою уникнення необхідності внесення постійних доповнень у законодавство, більш виправдано замінити у чинному кримінально-процесуальному кодексі зазначений перелік єдиним поняттям – науково-технічний засіб фіксації.

2. У нормах кримінально-процесуального кодексу України, який регламентує порядок проведення слідчих дій, внести відповідні зміни. Зокрема, в ч.5 ст.174 КПК України викласти в такій редакції: “У випадку необхідності впізнання можна проводити за даними, одержаними в результаті використання науково-технічних засобів фіксації, відповідно до умов, викладених у цій статті”. Отже, редакція ч.5 ст.175 КПК України також може бути змінена і набути такого вигляду: “Пред’явлені предмети підлягають фіксації науково-технічними засобами”. Щодо ст.194 КПК України, яка регламентує порядок провадження відтворення обстановки і обставин події, то також доцільно внести зміни до ч.3, що, з урахуванням пропонованих змін, можна було б викласти в такій редакції: “У необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення, а також застосовує науково-технічні засоби фіксації”.

3. Остаточне розв’язання проблеми визначення місця і ролі даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації у системі джерел доказів у кримінальному процесі. В ч.4 ст.85 КПК України йдеться про те, що такі матеріали можуть бути додані, до відповідних протоколів. Стосовно того, яке доказове значення мають і у якому співвідношенні перебувають матеріали застосування науково-технічних засобів фіксації та протоколи слідчих або судових дій, під час провадження яких використовувались ці засоби, у науці кримінального процесу відомі взаємозаперечні погляди. На думку одних авторів ці матеріали самостійного доказового значення не мають і відіграють лише роль наглядної ілюстрації протоколів [3, с.455]. Інші стверджують, що у даному співвідношенні головне доказове значення належить саме даним, одержаним у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації, а письмовий протокол є лише документом, який реєструє умови і методи застосування цих засобів [4, с.11]. А проте видається, що більш виправданим розглядати такі матеріали у вигляді даних, а також відповідні протоколи як взаємодоповнюючі засоби доказування. Тому з метою усунення можливих суперечностей доцільно внести зміни до ч.4 ст.85 КПК України, визначивши її у такій редакції: “Протоколи можуть бути доповнені результатами застосування науково-технічних засобів фіксації”.

4. Видається виправданим і доцільним з метою створення додаткових гарантій захисту прав осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, встановити таке законодавче правило: “Учасники кримінального процесу мають право застосовувати науково-технічні засоби в процесі при провадження тих слідчих дій, в яких вони беруть участь, а також під час ознайомлення з матеріалами справи з дозволу особи, яка проводить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні – з дозволу судді чи суду. Отримані в результаті застосування науково-технічних засобів дані можуть бути подані учасниками кримінального процесу для приєднання до матеріалів справи”.

5. Закріплення за матеріалами застосування науково-технічних засобів фіксації місця самостійного джерела доказової інформації. Як видається, ці дані у кримінальному процесі виступають саме як документи [1, с.116; 5, с.134; 6, с.190;]. Тому важливо доповнити ст.83 КПК України ч.2 у такому варіанті: “До документів відносяться результати застосування науково-технічних засобів фіксації, які містять відомості, що мають значення для справи, подані учасниками кримінального процесу, встановлені в ході оперативно-розшукових заходів, слідчих та судових дій”.

Окремо зауважимо, що одержання даних у ході застосування науково-технічних засобів фіксації в процесі проведення оперативно-розшукової діяльності посідає одне з найвизначніших місць у процесі розслідування злочинів [7, с.162; 8, с.81-112; 9, с.57]. Аналіз науково-теоретичних розробок у структурі кримінально-процесуальної науки та визначених законодавчих положень, які торкаються цієї проблеми, дає підставу, не розглядаючи проблему співвідношення доказування та оперативно-розшукової діяльності взагалі, дійти певних висновків:

1. Застосування науково-технічних засобів у кримінально-процесуальній та у оперативно-розшуковій діяльності сприяє швидкому, повному і об’єктивному розслідуванню кримінальних справ та встановленню винних у їх вчиненні осіб.

2. У діяльності органів, які розслідують кримінальні справи, та оперативних підрозділів, що використовують науково-технічні засоби в оперативно-розшукових заходах простежується “спадковість” здобутих даних.

3. Отримані результати застосування науково-технічних засобів в оперативно-розшуковій діяльності у подальшому можуть бути використані для доказування у кримінальному процесі.

4. Дані, здобуті за допомогою використання науково-технічних засобів в оперативно-розшуковій діяльності, можна вводити в кримінальний процес у вигляді документів.

5. Процедура введення цих даних у кримінальне судочинство має складатися з двох основних етапів: подання і прийняття, кожен з яких повинен бути оформлений спеціальним відомчим та процесуальним актами.

6. Дані, які є результатом застосування науково-технічних засобів, під час здійснення гласних оперативних заходів повинні допускатися в кримінальний процес на загальних підставах.

7. Дані, отримані в результаті використання науково-технічних засобів під час проведення негласних оперативно-розшукових заходів, можуть визнаватись допустимими і вводитись у кримінальне судочинство у випадках:

а) якщо неможливо надати інформацію стосовно технічних характеристик і параметрів дії науково-технічних засобів – шляхом посилання на визначену в законодавстві правову категорію “спеціального науково-технічного засобу”;

б) якщо неможливо дістати інформацію стосовно умов, способів та суб’єкта зйомки і якщо такі обставини не мають значення для оцінки достовірності змісту таких даних;

в) якщо неможливо дістати інформацію тільки стосовно суб’єкта отримання даних – посиланням на те, що застосування науково-технічних засобів здійснювалось працівником оперативно-розшукового підрозділу, який виступає як правоспроможний суб’єкт застосування таких засобів.

Отже, вирішення цієї проблеми пов’язано з вимогами чіткого окреслення у кримінально-процесуальному законі визначених положень та встановлення правової регламентації зазначених процедур. Це, в свою чергу, дасть змогу за умови суворого дотримання принципів кримінального судочинства та теорії доказування більш точно використовувати дані, одержані в результаті використання науково-технічних засобів під час проведення оперативно-розшукових заходів для доказування у кримінальному процесі.

З метою найповнішого відображення системи правових положень, які можна запропонувати для досягнення ефективного рівня регулювання відносин у цій сфері, видається доцільним сформулювати деякі правові норми, що могли б знайти своє відображення у відомчих нормативно-процесуальних актах або у вигляді норми закону.

По-перше, стосовно розв’язання питання, пов’язаного з введенням у кримінальний процес даних застосування науково-технічних засобів фіксації інформації, одержаних в результаті проведення негласних оперативно-розшукових заходів. Формулювання правової норми, яка була б спрямована на регулювання цього проблемного питання, можна запропонувати у такому варіанті: “Введення у кримінальний процес даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації інформації під час проведення негласних оперативно-розшукових заходів.

Якщо неможливо дістати інформацію стосовно технічних характеристик, використаних у процесі проведення негласних оперативно-розшукових заходів науково-технічних засобів фіксації або інформації стосовно умов, способів та суб’єктів використання науково-технічних засобів фіксації, введення цих матеріалів у кримінальне судочинство здійснюється у випадках:

1. Коли ці обставини не мають значення для оцінки достовірності змісту матеріалів застосування науково-технічних засобів фіксації;

2. Коли було використано спеціальний науково-технічний засіб фіксації інформації, технічні характеристики якого з метою захисту державної таємниці не можуть бути піддані розголошенню. Перевірка інформації може бути здійснена шляхом призначення експертиз, провадження слідчих та судових дій”.

По-друге, визначення у законодавчому акті положень, які б регулювали відносини, пов’язані з використанням результатів застосування науково-технічних засобів фіксації інформації у доказуванні. Можлива така редакція цієї правової норми: “Використання результатів застосування науково-технічних засобів у доказуванні в кримінальному судочинстві.

У випадках оперативно-розшукового застосування науково-технічних засобів здобуті дані використовують у доказуванні в кримінальній справі відповідно до положень кримінально-процесуального законодавства України, регламентуючими збір, перевірку і оцінку доказів.

Подання результатів застосування науково-технічних засобів фіксації органу дізнання, слідчому або суду здійснюється на підставі постанови керівника органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, у порядку, передбаченому відомчими нормативними актами.”

Як зазначалося, наведені пропозиції побудови правових норм відносяться до сфери правового регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням оперативно-розшукової діяльності. Однак їх формулювання необхідне для обґрунтування визначення місця даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації під час проведення оперативно-розшукових заходів для доказування у кримінальному процесі і, як наслідок, для встановлення досить повною мірою місця цих даних застосування науково-технічних засобів фіксації у доказуванні.

Додатково зазначимо, що результати застосування науково-технічних засобів у процесі проведення оперативно-розшукових заходів з погляду теорії втілюються у вигляді похідних речових доказів та документів, однак у наведених вище правових нормах пропонується залишити за ними місце лише документів. Це пояснюється оптимізацією побудови положень правових норм.

Як висновок зазначимо, що дані, одержані в результаті застосування науково-технічних засобів фіксації інформації під час проведення оперативно-розшукових заходів виступають органічним елементом поняття засобів доказування. Їх треба віднести до джерел доказової інформації і разом з даними такого характеру, поданими учасниками процесу та отриманими в результаті слідчих або судових дій, втілюючись у вигляді документів у кримінальному судочинстві, впливають на реалізацію завдань кримінально-процесуальної діяльності, спрямованої на повне, об’єктивне, всебічне дослідження обставин справи та розкриття злочинів.