Поняття та система римського приватного права

Початок рецепції відноситься  до ХІ-ХІ І ст. Проте вже відомо, що дія римського права не припинялася. Отже, зрозуміло, не припинялося і його вивчення, принаймні елементарне. Відомо також, що ще задовго до XI ст. під покровом церкви створюються загальноосвітні школи, в яких у процесі викладання риторики вводили деякий юридичний елемент, зокрема судове красномовство, для якого необхідні були хоча б початкові знання права. Ґрунтовні знання права потрібні були для професії нотаріусів, для відправлення судових функцій тощо. У зв'язку з цим у деяких містах з'являються юридичні школи.

У кінці XI ст. у Болоньї засновано  університет, - який незабаром стає всесвітньо відомим центром відроджуваної юриспруденції. Юридична діяльність Болонської школи виявилася насамперед у викладанні римського права. Викладання полягало в читанні і коментуванні джерел, коментарі тлумачились викладачами і тлумачення під диктовку записувались слухачами. Такі тлумачення називаються глосами, тому звідси і сама і школа називається школою глосаторів. Систематичний виклад усього цивільного права не був властивий школі.

У другій половині ХIIІ ст. в юриспруденції помітні зміни - на зміну глосаторам приходять так звані коментатори, або постглосатори, які внесли у вивчення римського права певні середньовічні схоластичні риси. Працюючи над джерелами римського права, постглбсатори оперують уже не стільки самими джерелами, скільки тлумаченням глосаторів, тому їх і називають коментаторами.

Подальше вивчення римського права  припадає на початок XVI ст. У цей період коментаторська юриспруденція починає  викликати загальне незадоволення. В юриспруденції зароджується прагнення  відмежуватися від усяких глосів і тлумачень, повернутися безпосередньо до самих джерел, вивчати їх у зв'язку з тією дійсністю, в якій вони створювались, зіставляючи з античною літературою, історією і мистецтвом. Криза була вирішена з виникненням гуманістичного напряму, який дав юриспруденції відчути, що для належного виконання покладених на неї завдань потрібно всесторонньо вивчати юридичний матеріал, підходити до його обробки з різних поглядів, зрозуміти, що право є живий механізм, тісно пов'язаний з життям того історичного середовища, яким він створений.

Однак філологічна та історична  розробка джерел римського права, їх засвоєння не могли задовольнити всі запити, які пред'являлися до юриспруденції життям. І тому водночас з теоретичною розробкою римського  права відбувається процес його рецепції практикою. Це не було продуктом якоїсь забаганки правознавців - потреба в цьому викликалася самим життям.

Шляхом рецепції римське право  увійшло спочатку до системи права  і практику середньовічних держав, а потім буржуазних. Найбільшого  обсягу рецепція досягла в Німеччині. У Швабському зерцалі 1275 року налічується близько 150 запозичень з кодифікацій Юстиніана. Зазнали впливу і такі пам'ятки німецького права, як Саксонське зерцало, Кароліна та ін. До кінця XIX ст. в Німеччині римське право було невичерпним джерелом і класичним зразком для створення норм німецького права. Зокрема, вплив римського права позначився на структурі німецького цивільного Уложення 1900 року. Його фундамент становило те німецьке право, в якому асимілювались досягнення римської правової форми.

Та чи не найширше використали римське  право укладачі класичного буржуазного  кодексу Наполеона 1804 р. Кодекс, як і  римське класичне право, містить  чіткі, лаконічні формулювання, написаний  простою мовою. Вирішуючи окремі питання права, зокрема права власності, договору, позовів, кодекс прямо повторює римське класичне право. Під час завойовницьких воєн у фургонах наполеонівської армії кодекси розвозили по всій Європі, він став частиною законодавства Рейнських провінцій, а також Польщі, Італії, Болгарії, Швейцарії, Румунії, Греції та інших держав. Найважливіші його положення були відтворені правом багатьох латиноамериканських держав і навіть Японії.

Рецепційоване римське приватне право  протягом тривалого часу було чинним у багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило глибокий слід у правосвідомості, цивільному законодавстві, в науці і практиці цивільного права.

Початок рецепції римського права  пов'язаний з активізацією у ХІІ-ХШ ст. міст, насамперед. Італії, а згодом і всієї Європи. Саме в цей час спостерігається економічне піднесення, швидко розвиваються товарно-грошові відносини. Місцеве національне право ґрунтувалося не на зовсім ясних звичаях і було вкрай роздрібнене: не тільки кожна місцевість, але й кожна соціальна група жила за своїм особливим правом. Майнові права, які склалися на ґрунті феодального ладу, були обтяжені різними обмеженнями, та й людська особистість у цілому підлягала різним формам залежності - феодальній, родовій, сімейній.

Усе це створювало надзвичайні труднощі для економічного розвитку і для просування вперед. Європі конче було потрібно радикально перебудовуватись. І саме римське право стало в той час у пригоді прогресивним течіям. Замість неясних і суперечливих звичаїв постає досить чітке, писане право: замість роздрібнених правових систем пропонується право, єдине для всіх місць і станових груп. Це право несе форми, здатні регулювати складні відносини торгового обороту, воно проголошує звільнення особи і свободу власності, розв'язує особисту енергію, необхідну для більш інтенсивної економічної діяльності. І не дивно, що найпалкішими прихильниками рецепції римського права були ті соціальні елементи, які прагнули економічного і політичного прогресу - королівська влада, освічені прошарки населення міст, молода буржуазія, яка щойно зароджувалася. Саме її інтереси потребували, щоб на всій території держави діяли чіткі, ясні норми, які б за єдиним принципом вирішували правові питання. Саме в римському праві молода буржуазія знайшла готовий інструмент для регулювання різних правочинів і зміцнення відносин власності, вільної від феодальних обмежень.

Рецепції сприяли й католицька церква, хоч іноді вона виявляла відкриту ворожість римському праву. Церква була найбільш раннім провідником  знання римського права у феодальному світі, її релігійне право складалося під безпосередньою дією римської правової культури. Християнством запозичено з Риму деякі правові погляди та правові інститути. Проте разом зі зміцненням своїх позицій церква встановлює контроль над світськими університетами. У світській освіті церква починає вбачати небезпеку своєму пануванню. У 1220 і 1259 pp. видаються папські булли, спрямовані проти викладання римського права в світських університетах. Римське право викладається головно на богословських відділеннях університетів. Однак уже після Реформації воно знову стає головним предметом на юридичних факультетах.

Сприяння рецепції виявляла й феодальна  держава, оскільки римська правова  концепція була міцно поєднана з  ідеєю сильної державної влади, яка стоїть над індивідами й соціальними групами. Тому ті правителі, які виступали за зміцнення центральної влади, знайшли собі опору в приписах римського державного права періоду імперії.

У період Відродження швидкими темпами  розвиваються товарно-грошові відносини, зміцнюється економічна й політична сила міст. Потреба у відродженні римського права ще більше зростає. Держава вже не тільки завзято захищає інтереси буржуазії, але й сприяє розвитку права на основі римського права, заохочуючи його вивчення, що зумовило відкриття нових університетів. Юристи, які володіли римським правом, призначалися на вищі державні посади.

Крім етнічних і політичних причин і джерел, на їх основі діяли ідеологічні  та юридичні передумови рецепції. Відомо, що вже в період раннього середньовіччя формальну основу рецепції деякі монархи вбачали в спадкоємності від римських імператорів. Зокрема, німецькі імператори ще в XII ст., прагнучи підвищити авторитет своєї влади, стали розвивати теорію про її спадкоємність від римських монархів, а німецьку державу, яка виникла на території Північної Італії, веліли іменувати "Священна римська імперія німецької нації".

Треба також пам'ятати, що в ранньому середньовіччі ще не склалися нації  і, відповідно, національні почуття  та традиції. А отже, в римському  праві бачили не стільки чуже, скільки загальне, вище, наукове право.

У потребі рецепції були й суто юридичні причини - це, з одного боку, високий рівень римського права, з іншого - архаїчність, партикуляризм, численні прогалини, неясність і  суперечливість звичаєвого права, яке не забезпечувало регулювання нових відносин. А практика обмеження і заборони в судах Німеччини дії норм звичаєвого права, природно, сприяла рецепції.

Зрозуміло, що рецепція римського  права мала не тільки прихильників. Цей процес відбувався в гострих суперечностях. Адже у ранньофеодальному суспільстві, де переважало натуральне господарство і панувала політична роздрібненість, для застосування римського права не було відповідного ґрунту, а якщо його й доводилось застосовувати на практиці, то у зміненому до невпізнанності вигляді. Церква також часто характеризувала юристів як недобросовісних християн, а іноді підтримувала виступи проти світської юриспруденції. Вищі стани феодального суспільства у застосуванні римського права вбачали загрозу своїм економічним правам. Зокрема, польська шляхта не сприймала римського права тому, що воно могло посилити королівську владу і тим самим обмежити їх привілеї.

Певну опозицію римському праву  почали створювати дедалі зростаючі  в народі національні настрої, зокрема у XIII ст. англійська знать не погодилася змінювати англійські звичаї "на догоду іноземним поглядам". Римське право було чуже і незрозуміле відсталим масам селянства. Воно погіршувало їх правове становище, сприяло розкладу общин і вилученню у них земель. До того ж монополія на знання римського права в руках вузького кола юристів поверталася численними зловживаннями.

Усе це викликало незадоволення  народних мас і до римського права  й до тих, хто його запроваджував  у життя.

Проте пагінці рецепції все ж пробивалися крізь усі перешкоди і римське право разом з економічним та культурним розвитком країн набувало дедалі ширшого визнання.

4. Джерела римського  приватного права

Вивчення інститутів римського  приватного права передбачає чітке  уявлення про джерела римського права та значення кожного з них в окремі періоди розвитку Римської держави.

Термін джерело означає  першооснову усього того, що відбувається - умови, місце, причини, які зумовлюють ту чи іншу подію або явище. В юридичній  літературі з римського права, яка нагромадилася за дві тисячі років у різних народів поняття джерела права вживається: 1) у значенні матеріальних умов, з яких народжується право; 2) у значенні політичних, іделогічних, релігійних, моральних та інших умов, які впливають на зміст права; 3) у значенні форм правоутворення; 4) у розумінні джерела пізнання права. римське право рецепція

Правові відносини будь-якого  суспільства, в тому числі й рабовласницького, кореняться в матеріальних відносинах і є юридичним виразом виробничих відносин. Інакше кажучи, джерело норм римського права треба шукати в матеріальних умовах життя римського рабовласницького суспільства, у пануючому в ньому способі виробництва, в характері пануючих відносин власності. За своєю суттю право є лише піднесена до закону воля певної соціальної групи, класу або всього народу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя суспільства.

У наведеному визначенні відображена  єдність форми і змісту. Проте  зміст може об'єктуватися в різних формах. У римському праві упродовж його історії формами правоутворення були: 1) звичаєве право; 2) закон (у період республіки - акти народних зборів, в період принципату - сенатусконсульти, в період абсолютної монархії - імператорські конституції); 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів.

Разом з тим необхідно  зазначити, що необгрунтованим є  механічне зведення юридичних норм до економіки, матеріальних умов життя  того чи іншого суспільства. Право не можна розглядати як сукупність лише економічних відносин - на його зміст  суттєво впливають політика, релігія, особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни, рівень культури тощо. В юридичній науці існує поняття джерело прав у розумінні явищ і фактів, які спеціально мають служити джерелом пізнання правових приписів. До найвідоміших і важливих джерел пізнання римського приватного права відносяться Закони XII таблиць, кодифікація імператора Юстиніана, яка завершила розвиток римського права. У середньовіччя акти кодифікації Юстиніана дістали назву Corpus juris civilis - "Звід цивільного права".

Висновки

Класичне розмежування публічного і приватного права дав  відомий римський юрист Ульпіан (кінець II - поч. III ст. н.е.), яке перейшло у наступні століття. Він зазначає: "Публічне право є те, яке торкається положень держави; приватне - стосується користі окремих осіб".

Отже, критерієм розмежування публічного і приватного права, на думку  Ульпіана, є характер інтересів. Право, яке захшцає інтереси держави, є  публічне право, а якщо воно захищає  інтереси приватних осіб, то це право  приватне.

Треба зазначити, що, по-перше, критерій цього розподілу досить умовний, чітко невизначений; по-друге, лінія поділу на приватне і публічне право, не є постійною на різних етапах розвитку суспільно-державної організації. На ранніх етапах державної організації сфера приватноправових відносин була ширшою і охоплювала більшу частину тих відносин, які з часом незаперечно стали частиною публічноправових.

Римське приватне право  було правом високоорганізованого рабовласницького суспільства, яке у своєму розвитку пройшло такі етапи - царський, період республіки, принципат і період абсолютної монархії. Розглянемо розвиток римського приватного права за цими періодами.

Винятковість долі римського  приватного права полягає в тому, що воно зберегло своє значення протягом століть після того, як рабовласницький лад' поступився наступним суспільно-економічним формаціям. Пояснити це можна тим, що воно є класичним юридичним виразом життєвих умов та конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність і наступне законодавство не могло внести в нього істотних поліпшень. Римське право є найбільш досконала форма права, яка базується на приватній власності.