Поняття і види форми правління. Форми державного устрою. Форми державно-правового режиму. Поняття і основні ознаки держави

    План 

1. Поняття і види форми правління.
2. Форми державного устрою.
3. Форми державно-правового режиму.
4. Поняття і основні ознаки держави.

Література

    Поняття і види форми правління. 

       Організація державної влади великою мірою  залежить від форм держави. Розрізняють  форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового  режиму.

       Форма правління - це організація верховної  державної влади, порядок її утворення  й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини  з населенням країни. Відомі дві  форми правління: монархія і республіка.

       Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або  частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.). 
Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.

       Республіка - форма правління, де верховна влада  в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У теорії права розглядають  аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне  право обирати та бути обраним  належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх  Афінах, Стародавньому Римі). У демократичних  республіках формальне право  брати участь у виборах органів  влади належить усьому населенню  країни, тобто всім громадянам, які  досягли певного віку, не визнані  судом недієздатними чи їхнє право  не обмежене на підставах, передбачених законом.  
Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

       У парламентських республіках:

    - президент обирається парламентом;

    - уряд формується з представників  партій, що мають більшість у  парламенті;

    - уряд підзвітний парламентові;

    - парламент може висловити урядові  недовіру, що тягне за собою  його відставку.  
У президентській республіці:

    - президент обирається всенародне  або за особливою процедурою;

    - президент є главою держави  і здійснює виконавчу владу;

    - законодавча влада належить представницькому  органові (парламентові);

    - президент має право відкладного  вето та інші права (скажімо,  право розпустити парламент). У  змішаній республіці є елементи  як президентської, так і парламентської  форм правління (скажімо, в  Україні). 

       Форми державного устрою. 

       Форма територіального устрою - національно-територіальна  та адміністративно-територіальна  організація державної влади. Територія  держави поділяється на окремі національно-політичні  чи адміністративні одиниці, які  характеризуються співвідношенням  частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад. Автономна Республіка Крим, Київська область. Залізничний район та ін. ).

       Теорія  права розрізняє просту й складну  форми державного устрою. 
Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо. Складна держава - формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів - і імперія.

       Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні  державні (суспільні) організації, систему  законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів  федерації. Федерація створюється  на добровільних засадах, здебільшого  згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація).

       Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних  держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або  подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом  або розпадається, або перетворюється на федерацію. 
Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади. 

       Форми державно-правового режиму. 

       Державно-правовий режим - сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і  недемократичних засад. Розрізняють  демократичний і недемократичний  режими.

       Основними ознаками демократичного режиму є:

   - проведення виборів державних  органів у центрі і на місцях  та органів місцевого самоврядування;

   - плюралізм у політичній, економічній,  ідеологічній та духовній сферах  життєдіяльності людей;

   - рівноправність людей, гарантії  здійснення ними своїх прав, виконання  своїх обов'язків;

   - демократизм правосуддя, пріоритет  методів переконання перед методами  примусу тощо.

       Отже, демократичний правовий режим - це здійснення державної влади на засадах чинного  права з використанням демократичних  форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої  діяльності, правосуддя, контролю і  нагляду, рівноправність населення, а  також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків. 
Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

       Тоталітарний  режим - це сукупність таких засобів  і способів реалізації державної  влади, за яких уся життєдіяльність  суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито  однією особою чи кількома людьми з  правлячої верхівки, не контролюється  населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства; існує однопартійна система, звичним  є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

       Авторитарний  режим - така сукупність засобів і  способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках  правлячої верхівки; допускаються деяке  розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але  якщо така поляризація політичних сил  стає антагоністичною, включається  механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

       За  іншими ознаками демократичні режими класифікуються як: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та ін. Серед недемократичних розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру  певної партії, класу іншої групи  чи прошарку в соціальне неоднорідному  суспільстві тощо.

       Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією  публічної влади, взаємозв'язком  держави з особою і громадянським  суспільством. 

       Поняття і основні ознаки держави. 

       При характеристиці правової держави необхідно  пам'ятати, що хоч вона і має специфічні ознаки, проте залишається власне державою, у якої є загально-родові ознаки.

       Політична влада в будь-якій державі в  цілому організується і функціонує у правовій формі, що, однак, не виключає можливості її порушення владою на окремих етапах розвитку. Це дає підстави стверджувати, що конкретні держави неоднаково обмежені правом. Започаткування правової держави означало прагнення до розбудови державності, в якій влада була б максимально обмежена правом і правами людини. Таким чином, правова держава певною мірою є поняттям ідеологічним з історично змінюваним змістом (від ліберальної до соціальної моделі). З цього випливає: те, що вважалося ідеалом на момент започаткування теорії, на початку XXI століття не повністю відповідає сучасним уявленням про роль і місце держави в житті суспільства.

       Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави.

       Правова держава незалежно від специфіки  країни характеризується наявністю ознак, ступінь реалізації яких є показником успішного просування суспільства на шляху наближення до ідеалу, що містить теорія правової держави. Це такі ознаки.

       Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невід'ємних прав і свобод людини. Цей принцип передбачає визнання кожної людини вищою соціальною цінністю. Завдяки інтегруючій функції права особистості на життя, свободу та гідність всі категорії прав людини перебувають у єдності, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені. Ці права створюють своєрідне ядро незмінних і непорушних прав, навколо якого формуються похідні від них категорії прав (політичні, соціально-економічні, культурні тощо). Кожна з категорій прав конкретизує певний аспект змісту цього ядра, сприяє його захисту. Зворотний зв'язок полягає в тому, що саме завдяки визнанню державою непорушності життя, свободи та гідності людини розцінюється як недоторканні і невідчужувані всі інші права й свободи.

       Соціальна природа правової держави означає  законодавче закріплення рівних прав і рівних шансів їх реалізації представниками різних соціальних верств, а отже — досягнення соціального плюралізму. Це створює можливість різним соціальним групам рівною мірою брати участь у формуванні органів влади, впливати на політику, а також нести відповідальність за стан справ у суспільстві. Цей вплив здійснюється індивідами і їх об'єднаннями за допомогою конституційно-правових інститутів. Постійний контроль з боку громадськості за діяльністю державних органів, доповнений демократичною процедурою формування цих органів, унеможливлює використання влади в егоїстичних інтересах певних соціальних верств і груп населення.

       Принцип верховенства (панування) права. Право, по відношенню до держави, є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридично завершені формулювання, в яких закріплюються уявлення про справедливість, що об'єктивно склалися в суспільстві і потребують державного захисту. Отже, за допомогою законів, судових прецедентів тощо держава лише надає праву формальної визначеності. У реальній діяльності вона повинна втілювати право в життя.

       Принцип верховенства права вимагає, щоб  як мета діяльності держави, так і  сама ця діяльність визначалися правовими  рішеннями законодавців. Його реалізація забезпечує незалежність державного апарату від зміни правлячих політичних сил, а також відносну безперервність розвитку держави в умовах постійних змін, що відбуваються в житті суспільства і навіть стають передумовою таких змін.

       За  допомогою права відбувається відтворення  існуючої соціальної системи, оскільки в ньому конкретизується правова державність. Право утворює ту ланку, завдяки якій досягається узгодження і взаємодія між правовою і соціальною державністю, між соціальною державою і ринковою економікою.

       Панування права в житті суспільства  забезпечує створення демократичних державних структур, воно гарантує верховенство конституції як найвищого за юридичною силою нормативно-правового акта, а також правових законів, підвищення їх якості, здійснення принципу поділу влади і т. ін. Конституція, яка завжди має правовий характер, таким чином визначає межі втручання державної влади у сферу саморегуляції громадянського суспільства, яке набуває субсидіарного (додаткового) характеру і не може зашкодити інститутам і механізмам саморегуляції.

       У цілому верховенство права означає, що не тільки громадяни, але й передусім сама держава, її органи та державні службовці повинні діяти виключно в межах права. За допомогою права і через правові закони правова держава самообмежує себе. У правовій державі повинні управляти не окремі особи, а правовий закон. У ній не припустиме адміністративне свавілля, а тому доти, доки держава не буде реально обмежена правом, правовим законом, вона не може вважатися правовою. Пов'язаність усіх суб'єктів правовідносин правом протистоїть будь-яким формам свавілля, анархії, правопорушень.