Концепція нормативного праворозуміння

- справедливості - реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового забезпечення;

- законності реалізується у виданні законів, які відповідають праву, суворому виконанню приписів законів усіма громадянами і посадовими особами.

Зазначені принципи закріплені в міжнародних правових документах (наприклад, у Статуті ООН від 26.06.1945, у Заключному Акті наради з безпеки і співробітництва в Європі від 01.08.1975 та ін.). Вони широко впроваджуються у внутрішньодержавну практику багатьох країн світу.

- Національні (внутрішньодержавні) принципи діють у межах національної правової системи, визначають її якісні особливості. Їх «набір» має відмітні ознаки в різних правових системах, що залежить від правової традиції, на якій заснована правова система, і від рівня її демократичності. Способи їх появи:

1) закріплюються в законі, тобто легалізуються;

2) виводяться зі змісту і сенсу законодавства;

3) формулюються юридичною практикою.

За сферою дії національні принципи права поділяються на (за 6, с.261):

- Загальноправові (загальні, основні) – властиві всій національній правовій системі (верховенство права, законність, рівність перед законом, взаємозв’язок прав і обов’язків, взаємна відповідальність особи і держави, відповідальність за вину). Діють у всіх галузях права. До основних принципів права можна віднести правові презумпції і аксіоми.

- Міжгалузеві – властиві декільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду – в кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканості власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації – в підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи, як правило, знаходять однакове вираження в нормах декількох галузей права, більшість принципів права є міжгалузевими.

- Галузеві – властиві конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах – у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. – у міжнародному публічному праві; взаємності – у міжнародному приватному праві).

- Підгалузеві – властиві конкретній підгалузі права (принцип банківської таємниці – у банківському праві; принцип безперервності і невичерпності використання лісових ресурсів у лісовому праві).

- Інституційні - властиві конкретному інституту права (наприклад, принципи загальності і рівності виборів при таємному голосуванні - інституту виборчого права; принцип виконання судових і нотаріальних рішень державними виконавцями інституту виконавчого провадження).

О.Скакун виділяє також регіонально-континентальні принципи права, які діють у межах декількох національних правових систем, що створили міждержавні об’єднання на континентах світу (6, с.260). Вони, як правило, збігаються із загальнолюдськими принципами.

2.2. Функції права

Сутність права конкретизується і проявляється через його функції. Функції права - основні напрямки і система способів впливу права на суспільні відносини з метою їх упорядкування.

Функції права поділяються на загальносоціальні і юридичні.

До загальносоціальних функцій права належать зокрема:

- гуманістична - охорона і захист прав людини;

- організаторсько-управлінська - забезпечення можливості окремих соціальних суб’єктів розв’язувати певні соціальні проблеми, допомога в організації загальних зусиль людей для досягнення загальнолюдських цілей;

- інформаційна (комунікативна) - інформування громадян про напрямки регулювання суспільних відносин, їхні права, обов’язки та відповідальність;

- орієнтаційна - орієнтування громадян на позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права і готовність діяти відповідно до його норм;

- виховна - формування у людей певного світогляду, виховання зразків правомірної поведінки;

- гносеологічна - право саме виступає як джерело пізнання зафіксованих у ньому закономірностей розвитку суспільства, основних культурних надбань тощо.

До юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) і охоронну.

Регулятивна функція права - функція упорядкування суспільних відносин, визначена лінія поведінки людей, наділення їх певними правами і обов’язками.

Регулятивна статична функція права - функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, норми конституційного права про право на відпочинок, освіту та ін.). Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу.

Регулятивна динамічна функція права - функція забезпечення активної поведінки суб’єктів права (наприклад, покладання обов’язку платити податки, відбувати військову повинність). Здійснюється за допомогою зобов’язуючих норм, які спричиняють правовідносини активного типу.

Охоронна функція права - функція встановлення і гарантування державою заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядку їх покладання і виконання, що має на меті витіснення шкідливих для суспільства відносин і охорону позитивних.

Охоронна компенсаційна - функція відшкодування заподіяної шкоди (збитку) потерпілому.

Охоронна відбудовна - функція відновлення колишнього правового стану.

Охоронна обмежувальна - функція обмеження прав суб’єктів з метою зрівноваження протилежних інтересів.

Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб’єктивних прав і забезпечення соціальної справедливості. Він виражається у визначенні заборони на вчинення протиправних діянь, встановленні юридичних санкцій за вчинення таких діянь, застосуванні юридичних санкцій до осіб, що вчинили правопорушення.

2.3. Наукове обґрунтування цінності права

Під цінністю права розуміється його здатність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб і інтересів громадян та їх об’єднань.

Основними виявами цінності права (за 6, с. 264) є соціальна, інструментальна і особистісна цінність.

Соціальна цінність права виражається в здатності:

- розвивати ті відносини, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому (ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система);

- вносити стабільність і порядок у суспільні відносини;

- забезпечувати надійність соціального захисту громадян;

- вирішувати проблеми в суспільстві за допомогою правових засобів.

У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, що змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні і моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкування свободи і активності, право служить чинником соціального прогресу.

Проголошення демократичної, соціальної, правової держави в Україні є показником визнання соціальної цінності права. Соціальну цінність має Конституція України, що наділена вищою юридичною силою в ієрархії нормативних актів і в системі джерел права, закріплює цінності та ідеали конституціоналізму, установлює межі втручання державної влади в особисті і суспільні відносини громадян.

Інструментальна (службова) цінність права - один з виявів його загальносоціальної цінності – полягає в тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різноманітних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ.

Його інструментальна цінність полягає у тому, що:

- право через його засоби (на макрорівні - правові норми, нормативні приписи, правовідносини, акти реалізації прав і обов’язків, акти застосування права, акти офіційного тлумачення права; на мікрорівні - дозволи, зобов’язання, заборони, заохочення, рекомендації, покарання та ін.) використовується різними суб’єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об’єднаннями, комерційними організаціями, громадянами;

- відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовують цінності і антицінності;

- право зберігає накопичені цінності - закріплює їх, інформує про них, створює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає.

Особливістю права як інструмента є володіння оптимальною нормативністю - обсяг правового регулювання повинен відповідати вимогам життя. Надмірність нормативного регулювання суспільних відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

У цивілізованому суспільстві саме право є одним з головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, згоду, зняття соціальної напруженості, дати орієнтири поведінки людини відповідно до цінностей правової культури суспільства, установити правопорядок.

Особистіста цінність права як соціального явища полягає в тому, що право має глибокий особистісний зміст, оскільки виражає справедливу міру свободи і виступає як рівна міра свободи. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного і безпечного життя. Соціальна свобода, не пов’язана правом, поза правом, може переростати у сваволю чиновників і несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню, відкрити особі доступ до благ, зняти суперечності між особистою свободою і соціальним добробутом, виступити діючим способом соціальної захищеності людини. У цьому проявляється гуманістичний характер права.

Отже, враховуючи викладене, є підстави для висновку про те, що сутність права полягає в тому, що воно є соціальним регулятором, особливою мірою свободи, ґрунтується на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури, виступає критерієм визначення суспільної корисності (правомірності) чи небезпечності (неправомірності) поведінки людей та їх об'єднань.

3. Теоретичні праворозуміння змісту права

Під змістом права розуміють "всю сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це визначені у праві юридичні права, обов'язки та заборони" (3, с. 25).

Приписи повинні закріплювати можливу (права), обов'язкову (обов'язки) поведінку суб'єктів, порядок здійснення цієї поведінки,  а також негативні наслідки, що наступають в разі невиконання або неналежного виконання встановлених правил.

"Правові приписи, якими встановлюються конкретні дії, що їх можуть або повинні вчиняти певні суб'єкти, утворюють матеріальну сторону (аспект) змісту права. Ті ж приписи норм права, які встановлюють порядок, процедуру здійснення конкретних прав і обов′язків або правові наслідки їх невиконання, становлять функціональну сторону (аспект) змісту права" (4, с. 124).

Розрізняють два види змісту права: соціально - політичний (економічна, політична, класова сутність та спрямованість права) та спеціально-юридичний (характеризує право як специфічне утворення, соціальний інститут, необхідний для належного функціонування суспільства).

Протягом сторіч у пошуках змісту права розроблялися різні теорії стосовно права та правових норм, які здебільшого передбачають дуалістичний підхід, тобто поділ права на парні категорії. Наприклад, такі:

1) Природне та позитивне право.

"Позитивне право - виходить від держави, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, актах виконавчої влади і місцевого самоврядування, судових і адміністративних прецедентах, нормативно-правових договорах, правових звичаях.

Природне право - має більш глибокий, ґрунтовний, вихідний для життя людей норматив поведінки, корениться в самій природі людини. Джерело прав людини - вона сама, її потреби і інтереси, її спосіб існування і розвитку. Вона ж виступає їх носієм. З цього погляду природне право як сукупність прав і обов′язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне є основою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), що існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні" (6, с.239).

В багатьох державах (в тому числі і в Україні) позитивне право ставиться вище природного, і у випадку непорозумінь, конфліктів проблеми вирішуються за правилами і нормами саме позитивного, державного права. Але так було не завжди і не всюди.