Європейський Союз

 

  

Європейський Союз (ЄС)

 

Європейська Спільнота (організація-попередник Європейського Союзу) була створена на основі Римського договору, підписаного 25 березня 1957 року Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною та Францією. У 1973 році до цих країн приєдналися Данія, Ірландія та Великобританія, у 1981 році - Греція, у 1986 році - Іспанія та Португалія, а у 1995 році - Австрія, Фінляндія та Швеція. Переговори про приєднання до ЄС успішно завершила Норвегія, проте під час загальнонаціонального референдуму 27-28 листопада 1994 року 52,5% норвежців з тих, що взяли участь у референдумі, проголосували проти членства в Європейському Союзі. У 2004 році до ЄС приєдналися Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Мальта, Кіпр. Заяви про членство в ЄС були подані Туреччиною, Болгарією, Румунією та Хорватією.

 

На засіданні Європейської Ради, що відбулося 9-10 грудня 1991 року в Маастрихті, глави держав і урядів ЄС уклали угоду про політичний союз і угоду  про економічний та монетарний союз, які разом становлять Договір про Європейський Союз. Договір набув чинності 1 листопада 1993 р. після його ратифікації усіма сторонами.

 

15-16 червня 1997 року глави держав  та урядів країн - членів ЄС  ухвалили ряд змін до Маастрихтського договору, які стосувалися майбутньої спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Зокрема було вирішено, що:

Генеральний секретар Європейської ради отримує повноваження Верховного представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки;

під його керівництвом створюється  Відділ політичного планування та раннього попередження;

протягом одного року з моменту  набуття чинності Амстердамського  договору ЄС спільно з ЗЄС розробляє  систему вдосконаленої співпраці  між двома організаціями;

гуманітарні, рятувальні та миротворчі завдання, а також ті, що передбачають використання збройних сил для врегулювання кризових ситуацій, включаючи операції з підтримки миру, вносяться в  нову редакцію Договору (Ст. J. 7).

 

Питання щодо обумовленого голосування кваліфікованою більшістю знайшло подальший розвиток в контексті Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відповідно до нової структури Договору Європейська рада визначає спільну стратегію, що втілюється Європейським Союзом у питаннях, які становлять спільний інтерес для країн-членів. Європейська рада реалізує її, зокрема, через спільну діяльність та вироблення спільних позицій. Ці рішення приймаються кваліфікованою більшістю, проте існує положення, згідно з яким країна-член може займати позицію "конструктивного утримання від голосування". Це відбувається у тих випадках, коли та чи інша країна не бажає брати участь у прийнятті рішення, але й не перешкоджає його прийняттю іншими державами. З іншого боку, якщо рішення торкається важливих аспектів національної політики певної країни, вона має вибір блокувати голосування кваліфікованою більшістю, залишаючи за іншими державами-членами можливість оскаржити таку свою дію перед Європейською радою.

 

Роль Європейського Союзу в  міжнародних відносинах виходить далеко за межі позицій та дій щодо Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. ЄС - це ще й найбільший суб'єкт світової торгівлі. Він також є найбільшим фінансовим донором для країн, що розвиваються, та одним з найбільших - для Близького Сходу. Крім того, Європейський Союз надає найбільше коштів для фінансування міжнародних зусиль, спрямованих на створення умов для тривалого миру в колишній Югославії. Багато інших галузей політики, яку проводить Європейський Союз, такі як сільське господарство та рибальство, також мають важливий зовнішній вимір. Роль ЄС у зовнішніх відносинах ще більше посилиться після створення Європейського економічного і монетарного союзу та введення єдиної валюти.

 

Європейський Союз приділяє велику увагу забезпеченню відповідності Спільної зовнішньої політики та політики безпеки усім іншим аспектам політики ЄС, що мають зовнішній характер. Як Рада міністрів, так і Європейська комісія в межах своїх повноважень відповідають за сумісність загальної зовнішньої діяльності Союзу з цілями зовнішніх відносин, безпеки, економічної політики та політики розвитку.

 

Такий підхід визначав також розробку політики розширення Європейського  Союзу, його стратегію стосовно країн-кандидатів з Центральної Європи на етапі  підготовки до членства, відносини ЄС - Росія та відносини між Європейським Союзом і країнами Середземномор'я. Основу майбутнього європейсько-середземноморського партнерства, що охоплює як політичні, так і економічні відносини, було закладено на Барселонській конференції в листопаді 1995 року.

 

Політичні та економічні аспекти бралися  до уваги і на саміті глав держав та урядів 15 європейських і 10 азіатських держав у Бангкоку в березні 1996 pоку, де було започатковано діалог ЄС - Азія. Під час останнього середньотермінового  перегляду Конвенції Ломе між Європейським Союзом та країнами Африки, Карибського й Тихоокеанського басейнів, було зроблено більший наголос на політичних аспектах конвенції. ЄС також активно співпрацює з країнами Південної Америки (наприклад, в рамках Групи ЄС - Ріо та з країнами Mercosur. До того ж зі Сполученими Штатами Америки ЄС підтримує постійний діалог з політичних і економічних проблем, що стосуються спільних інтересів, та прямі переговори з питань торгівлі та інвестицій у контексті Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та Плану дій ЄС - США.

 

Від початку конфлікту в колишній Югославії та розпаду Югославської Федерації Європейський Союз відіграє важливу роль у спробах відновити  мир у цьому регіоні та спрямувати гуманітарну допомогу до громад, що постраждали від воєнного конфлікту. Лондонська конференція з питань Югославії, що відбулась у серпні 1992 року під співголовуванням Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй та прем'єр-міністра Великобританії (на той час Голови Європейської ради), була для ЄС новою формою зовнішньополітичної діяльності. Це був перший приклад міжнародної акції, здійсненої спільно Європейським Союзом та Організацією Об'єднаних Націй.

 

У 2003 році Європейським Союзом було зпочатковано ініціативу "Ширша Європа", яка пізніше трансформувалась в Європейську політику сусідства, що охоплює країни Східної Європи, Північного Середземномор'я та Близького Сходу та (з 2004 року) Південного Кавказу. Україна належить до сфери застосування цієї політики. В рамках ЄПС у лютому 2005 року було підписанo План дій ЄС-Україна на 2005-2007 роки (доступний на сайті МЗС України http://www.mfa.gov.ua/data/upload/publication/mfa/ua/2820/plan.doc)

 

Члени ЄС :

 

Засновники – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція

 

з 1973 – Велика Британія, Данія, Ірландія

 

з 1981 – Греція

 

з 1986 – Іспанія, Португалія

 

з 1995 – Австрія, Фінляндія, Швеція

 

з 2004 – Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта , Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. 

 

 

 

 

  

   Інституції ЄС  

 

 

 

 

  

Інституції ЄС

 

В Європейському Союзі наразі п’ять  інституцій:

 

     1. Європейський Парламент  (обирається народами держав-членів)

 

     2. Рада Європейського  Союзу (представляє уряди держав-членів)

 

     3. Європейська Комісія (рушійна  сила та виконавчий орган)

 

     4. Суд ЄС (забезпечує законність)

 

     5. Європейський Суд аудиторів  (контролює управління фінансами)

 

Детальна  інформація українською мовою про  роль і повноваження цих органів  міститься на веб-сайті "Євроглосарій"  http://www.europa.dovidka.com.ua

 

Окремі  джерела (напр., Словник-довідник "Європейський Союз", Київ, 2001 р.) відносять до інституцій ЄС і такі установи як: Європейський інвестиційний банк (фінансова установа ЄС, створена з метою фінансування проектів, що сприяють європейській інтеграції, збалансованому розвитку, економічному й соціальному вирівнюванню та розвитку інноваційної економіки); Європейський соціально-економічний комітет (дорадчий орган ЄС, створений щоб забезпечити представництво інтересів різних економічних і соціальних груп); Європейський центральний банк (для єдиної європейської валюти - євро, головним завданням ЄЦБ є цінова стабільність у зоні євро); Європейська Рада (регулярні зустрічі глав держав та урядів країн ЄС, формально не належить до інституцій ЄС, однак лишається “останньою інстанцією” ухвалення багатьох рішень і уособлює міждержавну складову ЄС) та Комітет регіонів (консультативний орган ЄС, що висловлює думку місцевих і регіональних органів влади).

 

Інтернет-сайт представництва Європейської Комісії в Україні (http://www.delukr.cec.eu.int/site/page6649.html) до установ ЄС відносить також: Європейський омбудсмен (посада, запроваджена Угодою про ЄС, уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, резидентів країн-членів щодо незадовільної діяльності інституцій або установ Співтовариства) та Агенції Європейського Союзу (установи ЄС, які керуються європейським публічним правом; відрізняються від інституцій Співтовариства (Рада, Парламент, Комісія тощо) і мають власний юридичний статус).

 

При підготовці цього розділу було використано інформаційні ресурси  Представництва Європейської Комісії  в Україні, Представництва України  при ЄС, Урядового порталу України, Словника-довідника ЄС, Довідника НАТО: Європейський Союз, порталу “Громадський простір”, “Збірки навчальних посібників з права ЄС” та Словника-довідника Європейського Союзу 

 

 

 

 

 

ЄС є одним з трьох основних і найрозвиненіших угрупувань світу, на нього приходиться майже чверть всієї світової торгівлі. Також ЄС є найбільшим нетто-імпортером сільськогосподарської сировини і продуктів. На ЄС доводиться і основна частина допомоги країнам, що розвиваються.

 

Відповідно до Люмейської конвенції, ЄС має угоди з 69 країнами Африки, Карибського моря і Тихоокеанського басейну (АСР) до числа яких належить і більшість бідних країн світу. Двосторонні договори різного типу в даній сфері ЄС почали укладати з 60-х років. У цілому ЄС підтримує відношення з 130 країнами світу, бере участь в роботі ОЕСР і має власного спостерігача в ООН. ЄС бере участь в щорічних зустрічах на вищому рівні семи провідних держав Заходу в особі чотирьох найбільших своїх членів - Франції, Німеччини, Великої Британії, Італії, а також президента Комісії ЄС, що безпосередньо представляє ЄС.

 

Європейський Союз став одним з  світових лідерів в економічній  та фінансовій сферах і в змозі  робити значний вплив на світові  організації (ООН, СОТ, МВФ та інші). Існує переконання, що ЄС - економічний  гігант, але "політичний карлик". Країнам-членам ЄС належить внесок у розвиток дипломатії й політики в світі. Країни Євросоюзу зберігають національний суверенітет своїх збройних сил. Їх захисні системи цілком знаходяться в руках урядів і лише деякі з них пов'язані зобов'язаннями з НАТО. Основною задачею ЄС в будь-якому регіоні є захист цінностей країн Європи. Це визначено в Маастріхтській і Амстердамській угодах, в деклараціях про загальну міжнародну політику і політику безпеки, європейській спільній політиці безпеки і оборони. На основі цих угод в ЄС домінує управління, коли практично всі дії визначаються міждержавними угодами, а роль Європейської Комісії і Європарламенту зводиться до мінімуму.

 

До кінця 2003 р. політичний і стратегічний ландшафт Євросоюзу виглядав таким  чином:

 

·  Із Західними країнами та Росією підтримувались доброзичливі відносини. Європейський континент перетворюється на мирне об'єднання; європейські країни співпрацюють та разом борються з міжнародною злочинністю. ЄС сформував добре організовані партнерські відносини з "великими сусідами" - Росією та Україною; ·

 

·  ЄС прагне дотримувати поставлені умови. Так, за вимогами Гельсінської Ради до 2003 року ЄС повинен був у змозі за 60 днів мобілізувати 60-тисячну армію  і утримувати її протягом року. Це не буде армією Європи - вона складатиметься з контингентів внутрішніх сил усіх країн, але буде підлегла Комітету політики і безпеки (PSC) і Військовому Комітету (EUMC). Контингент Євросоюзу покликаний стати не тільки військовим, але й політичним знаряддям для досягнення специфічних цілей, забезпечувати гуманітарну допомогу і проведення рятувальних операцій за межами Європи, брати участь в миротворчих операціях і врегулювання конфліктів;

 

·  Що стосується ядерної зброї, яку мають Франція  і Велика Британія, вона залишається  під внутрішньою юрисдикцією цих країн;

 

·  Конвенція  майбутньої Європи пропонує зміни, які  б дозволили Європі чіткіше визначитися  з її метою;

 

·  Багато країн підтримують ідею розширення повноважень Президента Євросоюзу, надавши йому можливість виступати  на міжнародній арені від імені Союзу. Президент повинен бути діючим або колишнім членом Європарламенту, а термін його перебування на посту Президента повинен бути продовжений. Це дало б відповідь на питання Генрі Киссинджера: "Кому мені дзвонити, якщо я захочу поговорити з Європою?".

 

Але і до сьогодні залишаються відкритими питання. Ким призначатиметься Президент  ЄС? Якою реальною владою він володітиме? Чи буде він керувати озброєними силами? Які важелі зможе використовувати  для підтримки демократії? Чи йому потрібна згода всіх членів Ради для ухвалення рішень?

 

Створення єдиного ринку відобразилося  на торговій політиці ЄС. Був введений ряд обмежень на імпорт "чутливий" товарів (текстилю, сталі, машин та електроніки). Але навіть після втручання СОТ  відсоток товарів, що імпортуються в ЄС, складає менше 5%. Євросоюз схвалив нові правила торгівлі сільськогосподарською продукцією. Дискусії з питань реформування сільськогосподарської політики підтвердили дивергентність поглядів трансатлантичних виробників. ЄС вдалося ефективно захистити свій внутрішній ринок, тільки виступивши з єдиною точкою зору від всіх членів союзу.

 

ЄС є  єдиним торговим блоком і будинком півмільярда людей, водночас забезпечуючи їм високий середній рівень доходів. Також він є привабливим ринком для експортерів з інших країн. Використовуючи цей вплив для того, щоб примусити їх дотримуватися правил гри, ЄС забезпечує чисту конкуренцію і рівні права доступу на ринки країн-членів.

 

Для США  сучасна Європа представляється  союзником, який ставить перед собою схожі цілі. Але після завершення реконструкції Європи, угрупування значно підсилить свої конкурентні позиції в торгівлі і технологіях. НАТО, що об'єднує США і країни Євросоюзу, також сприяє трансатлантичній торгівлі і розв'язанню суперечок відносно сільськогосподарської продукції, сталі і аерокосмічної промисловості.

 

Після холодної війни виникла необхідність визначення нових цілей євроамериканського партнерства. Союзникам необхідно  разом боротися з міжнародним  тероризмом, злочинністю, наркобізнесом, ядерною загрозою. В рамках торгівлі і інвестування ЄС є головним партнером США і єдиним, з ким вже тривалий час відбуваються стабільні відносини.

 

З Середземноморськими  країнами ЄС пов'язаний історично. Між  цими регіонами дотепер продовжуються  міграційні процеси, що створює сприятливі умови для партнерства. По відношенню до цих країн ЄС вибрав політику регіональної інтеграції. Країни Середземномор'я одними з перших встановили спеціальні економічні і торгові взаємовідносинами з країнами союзу. Основою євросередземноморського партнерства стала Барселонська конференція 1995 р., що визначила такі напрями взаємодії між регіонами: ·