Тирпи та форми професійного спілкування

      Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

                3. ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

      Етапи професійного спілкування:

      1. Ретельна підготовка до спілкування. Цей етап передбачає:

      - складання плану майбутнього акту спілкування;

      - збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація;

      - умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони;

      - обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

      2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування. На цьому етапі важливо:

      - дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові);

      - не протиставляти себе співрозмовникові;

      - демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт);

      - уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

      3. Обговорення питання (проблеми). На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил.

      - лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію;

      - уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватносприймати те, про що він говорить;

      - пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер;

      - аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обгрунтованих логічних доказів.

      4. Прийняття рішення. Щоби прийняти правильне рішення, варто:

      - запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

      - уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;

      - визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

      - не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

      5. Вихід із контакту.

      Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

4.КУЛЬТУРА МОВИ УСНОГО І ПИСЕМНОГО ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

4.1.ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВИ УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

      Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція.      Типи доповіді:

      1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

      2. звітна доповідь – містить об’єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

      Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови:

      1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю, полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

      2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

      3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення в життя.

      4. лекція – це одна із форм розв’язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

      5. бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум ( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

      Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має три типи:

      1) момент встановлення зв’язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання);

      2) виклад справи;

      3) заключні слова.   

4.2ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВИ ПИСЕМНОГО ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

     До форм писемного професійного спілкування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різниї типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів:

      1) власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

      2) технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

      3) науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

      4) офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

      5) науково-публіцистичні.

      Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

      Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

      Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту  саму тему.

      Конспект (від латинського “огляд’) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

  Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин:

      1) ознайомлення з роботою,

     2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка.

      Особливості мови наукових текстів:

1.Використовується  загальнозрозуміла, нейтральна, нормована  міжстильова лексика та відповідна  термінологія.

2. Вживаються  слова з абстрактним значенням.

3. Використовуються  вмотивовані слова.

4. Вживається іншомовна лексика.

5. Специфічно  вживається категорія роду.

6. Числівники  пишуться цифрами, але, де треба. розшифровуються в дужках.

7. Вживаються  відповідні займенники.

8. Використовуються  розповідні речення та інфінітивні  конструкції.

9. Часто  вживаються стійкі словосполучення, інколи вони є термінами.

10.Часто  використовуються прийменникові  конструкції. 

                           5.ФУНКЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО  СПІЛКУВАННЯ

      Функції спілкування (від лат. гапсїіоп - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

      Відомі різні класифікації функцій  спілкування: одні науковці, виокремлюючи  їх, розглядають спілкування в  контексті його органічної єдності  з життям суспільства в цілому  та безпосередніми контактами  людей, інші - як обмін інформацією,  взаємодію та сприйняття людьми  один одного, ще інші - з погляду  мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.

     Відомий фахівець з теорії  та практики спілкування Ф.С.  Бацевич виокремлює такі функції  спілкування:

• контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
• інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
• спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
• координаційну (узгодження дій комунікантів):
• пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
• емотивну (обмін емоціями);
• налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
• регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

      Усі ці функції між собою  тісно взаємодіють у процесі  спілкування.

     Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

• інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);
• інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);
• функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);
• трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);
• функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);
• функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);
• експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

     Спілкування є невід’ємною частиною життя  та діяльності людини. Неможливо уявити її діяльність без спілкування, яке  присутнє у всіх сферах життєдіяльності, саме спілкування перетворило індивіда в людину соціальну. Недостатньо  сказати, що спілкування відіграє важливу  роль у житті людини, воно є головним чинником формування та становлення  людини як особистості.

     В сучасному світі інформаційних  технологій та швидкого розвитку технічного процесу особливого значення набуває  професійне спілкування, як взаємодія  і обмін інформацією у діловій, виробничій, професійній, науковій та інших сферах людської діяльності. Роль спілкування у формуванні майбутніх фахівців як грамотних, освічених людей з високою мовною підготовкою визначає розвиток галузей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Хміль Ф.І. Ділове спілкування : навч. посіб. для студентів вищих навч. закладів / Ф.І. Хміль.  – К. : Академвидав , 2004.
2. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підруч. / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – К. : Алерта, 2010.
3. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування : навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2009.
4. Сучасна українська мова/За ред. О.Пономарева. – К.,2001.
5. Зубков М.Г.Сучасна українська ділова мова: Підруч. для вищ. та серед. навч. Закладів. – 9-те вид., і доп. – Х.: ФОП Співак Т.К., 20010. – 400 с.