Экологические проблемы почв Украины

Що  собою представляють  грунти України?

Ґрунти належать до біокосного компонента біосфери і  утворюють педосферу. За визначенням В.В.Докучаєва (засновника вчення про ґрунти), під ґрунтами розуміють органо-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів,води, повітря, сонячного тепла та світла, що  утворився з гірських порід. Ґрунт забезпечує рослини поживними речовинами та водою. Грунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природних і стічних вод. Він трансформує кліматичні фактори, відіграючи велику роль у колообігу речовин, води та вуглекислого газу.

Грунт,як елемент біосфери, покликаний забезпечити біологічне середовище для людини, тварин, рослин  та інших організмів. Тільки ґрунтом можуть бути забезпеченні повноцінні умови для виробництва продуктів харчування і корму для тварин. Ґрунт перебуває в постійних обмінних взаємодіях з іншими елементами біосфери і залежить від їх стану.

У грунті можна виділити кілька основних горизонтів:гумусовий, в якому зосереджена основна маса органічної речовини( підстилка і перегнійний горизонт); ілювіальний,в якому накопичуються поживні речовини; материнська вивітрена гірська порода і незмінна материнська порода.

В Україні нараховують  понад 38 типів грунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання.

З усіх видів  грунтів найродючіші чорноземи. Родючість грунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих організмів, а також у результаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами.

Екологічні  проблеми грунтів в Україні

Земля, грунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. На землі вирощують зернові, технічні та лісові культури, кормові трави, сади і ягідники. Сільськогосподарське виробництво забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість — різноманітною сировиною. Тому збереження грунтів, їх відновлення є однією з важливіших проблем України на даному етапі розвитку держави.

Основні причини  зниження агрономічних властивостей грунту - це, насамперед, багаторазова обробка його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробки грунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтовних водах. Грунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств - сульфатами , оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає грунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі ( земельні ділянки, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників і теплиць) , під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.

Висока розораність  сільськогосподарських угідь, призвела до інтенсивних, наростаючих, ерозійних  процесів. Процес  ерозії грунтів та інтенсивна експлуатація земель веде до пониження їхньої родючості, зменшення вмісту гумусу.

Однією з причин погіршення якості земель є нераціональне застосування засобів хімізації сільського господарства, що призводить до нагромадження в грунтах залишків мінеральних добрив і пестицидів.

Серйозну проблему забруднення ґрунтів становить  техногенні викиди промислових підприємств. Землі забруднюються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів.

   Отже, катастрофічний  стан наших земель вимагає  невідкладних науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.

Заходи, спрямовані на збереження ґрунтів.

Найважливішим заходом збереження ґрунтів є  правильне формування культурного  агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.

Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін.

Зберегти грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробки землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторної обробки ґрунту, перехід на безплужну обробку. 

Впровадження  поряд з ультрахімізованим методом господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив. 

   У складному стані перебувають земельні ресурси та грунти України. Її земельний фонд (60,4 млн. га) характеризується високим рівнем освоєності. Розораність території становить 56%, чого немає в жодній країні світу. Для порівняння у США цей показник 27%, у Франції — 42%, у ФРН — 33%. В середньому на одного жителя України припадає 0,81 га сільськогосподарських угідь і 0,65 га ріллі. Високий рівень розвитку продуктивних сил і сприятливі грунтово-кліматичні умови для ведення сільського господарства обумовили інтенсивне використання земель. Тільки 8% території країни перебуває в природному стані. Це болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом. В Україні всі придатні для інтенсивного землекористування території вже введені в різні сфери господарської діяльності.

Одночасно мають  місце значні втрати угідь і відведення земель для несільськогосподарських  потреб. За 1981-1990 pp. для державних і громадських потреб відведено 360,5 тис. га земель, в тому числі 117,4 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 67,3 тис. га ріллі. На зміну земель, що вибули з обігу, освоювались місця розкорчованих багаторічних насаджень, сінокоси, пасовища, осушені заболочені і перезволожені угіддя, рекультивовані території. Якісний склад орних земель при цьому погіршився, тому що з обігу були виведені більш родючі землі.

Внаслідок екстенсивного  розвитку сільського і лісового господарства, водних і хімічних меліорацій відбувається інтенсивний розвиток ерозійних  процесів, ущільнення орного шару грунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів України. Стан грунтів у цілому досяг критичного і перебуває на грані виснаження. Це зумовлено тривалим екстенсивним використанням земельних угідь, і особливо ріллі, що не компенсувалося рівнозначними заходами з відтворення родючості грунтів.

Внаслідок нераціонального  застосування засобів хімізації  сільського господарства в грунтах накопичуються залишки мінеральних добрив і пестицидів. Щороку використовується понад 4 млн. т мінеральних добрив, що в перерахунку надушу населення становить майже 85 кг. Нині в Україні забезпеченість складськими приміщеннями для зберігання добрив становить 54% від потреби. В останні роки намітилась тенденція до зменшення застосування хімічних і зростання біологічних засобів захисту рослин.

Аналіз стану  земельних ресурсів показує, що в  результаті інтенсифікації землеробства і безконтрольного застосування засобів хімізації якість грунтів постійно погіршується, а родючість їх знижується. В цих умовах необхідно реально забезпечити існування різних форм власності на землю, звести розораність території України до екологічно обгрунтованих норм, здійснити випуск сільськогосподарських машин, які б не переущільнювали грунти, впровадити нові нормативи відведення земель для несільськогосподарських потреб.   

Перед вченими і практиками виникає низка  актуальних завдань  щодо санітарної охорони  грунту. Основні з них такі: 1) охорона грунту від забруднення побутовими викидами та відходами, які є шкідливими для здоров'я людини через вміст у них патогенних мікроорганізмів, яєць гельмінтів, комах – переносників інфекційних хвороб; 2) гігієнічна оцінка методів збирання, вивезення, знешкодження та утилізації промислових, сільськогосподарських і побутових викидів та відходів; 3) розробка й уніфікація методів дослідження з нормування та гігієнічної оцінки вмісту шкідливих речовин у грунті та деякі інші. Розв'язати завдання можна на основі аналізу результатів наукових досліджень у цій галузі та розроблення якісно нових принципів і методів оцінки ступеня забруднення та самоочищення грунту й організації проведення санітарного нагляду. Вирішуючи такі санітарно-епідеміологічні питання, як вибір території для будівництва населених пунктів, полів зрошення, розміщення санаторно-курортних, лікувальних, дитячих та інших установ, враховують характеристику грунтового покриття, оскільки грунт прямо та опосередковано впливає на умови життя і здоров'я населення. Тому, незважаючи на те, що грунт є предметом вивчення фахівців медичного профілю, останні враховують і беруть на озброєння досягнення спеціалістів-грунтознавців. У вивченні процесів забруднення та самоочищення грунту важливе значення має склад і властивості грунту. Під час дослідження рівня неінфекційних захворювань на окремих територіях враховують вміст у грунті низки мікро- та макроелементів. Але всі фізико-хімічні властивості грунту вимагають значних поправок, якщо не враховується жива речовина, що місить ся в ньому. Вивчення мікробного світу грунту є одним із завдань мікробіологів та агробіологів. З гігієнічної точки зору, вивчення біологічних і біохімічних процесів, які відбуваються у грунті, дає ключ до розшифрування перебігу процесів розкладу та мінералізації органічних речовин, детоксикації хімічних сполук, загибелі або вегетування патогенних для тварин і людей мікроорганізмів. Тому ще з 20 – 30-х років дані про кількість та активність всієї грунтової мікрофлори або її окремих груп і видів використовують у санітарній мікробіології для оцінки ступеня забруднення та його здатності до самоочищення. Таким чином, інтенсивна урбанізація, її шкідливий техногенний вплив на агроекосистеми, підсилений згубною дією ЧАЕС, антиекологічний розвиток АПК (комплекс перелічених вище чинників) поставили на межу екологічної катастрофи не тільки агросферу (складову довкілля, яку визначають культурні рослини, свійські тварини і пов'язані з ними групи різних організмів, а також оброблений під сільськогосподарські рослини грунт), а й усе природне середовище України, що тотожно економічному і соціальному розвалу. Це зумовлено суто технократичною концепцією розвитку вітчизняного АПК, екстенсивною, енерго- та ресурсомісткою моделлю ведення аграрного виробництва, яка не забезпечує конкурентоспроможного функціонування, раціонального агроприродокористування, сталого розвитку агроландшафтів і культурних екосистем. Одним із основних шляхів подолання екологічної кризи, що склалася в АПК країни, є інтеграція інтересів екології та економіки в усіх сферах сільськогосподарського виробництва. Тому і в теорії, і на практиці неправомірно окремо підходити до розв'язання екологічних та економічних проблем, розриваючи зв'язок процесів їх виникнення. Адже науково доведено тісну взаємозалежність досягнутого рівня раціоналізації агроприродокористування, стану навколишнього природного середовища та агроресурсного потенціалу країни, з одного боку, і перспектив озвитку національної економіки, - з другого. Специфіка нинішнього реформування АПК має полягати у подоланні екологічної та економічної криз. І виходити з них можна і необхідно одночасно. Без ефективного і якнайшвидшого оздоровлення природного середовища в АПК не спинити економічного падіння і поглиблення демографічної катастрофи сільських регіонів, а без цього не розв'язати і проблеми економічного розвитку країни в цілому, не говорячи вже про створення ринкового середовища. Для подолання негативних тенденцій потрібно формувати сільське господарство нового типу, здатне ефективно зберігати й використовувати генетичний потенціал, підтримувати родючість грунту, поліпшувати якість малопродуктивних земель, зберігати екологічну рівновагу з довкіллям, забезпечувати нормальний кругообіг речовин, вдосконалювати традиційні системи ведення сільськогосподарського виробництва, збільшувати його обсяг. Сьогодні необхідно пов'язати основні блоки аграрного виробництва, програми стабілізації економіки з економічно виваженим, екологічно грамотним вирішенням завдань. В основу антикризових і стабілізаційних програм слід покласти концепцію органічної єдності екологічних та економічних проблем, тобто до всіх ланок механізму державного управління треба включати екологічні нормативи. Але нонсенс у тому, що існує великий розрив між науковими рекомендаціями і процедурою впровадження їх у виробництво. Незважаючи на наявність досить прогресивних, науково обгрунтованих екологічних розробок, реалізація яких могла б дати економіччний виграш, сьогоднішні програми переходу до ринку не узгоджені з питаннями раціонального агроприродокористування. Нині необхідно здійснювати екологізацію суспільного виробництва, без чого неможливо буде створювати сталі агросистеми. Адже результативністю розгортання природних програм визначаються перспективи розвитку нації і держави. Екологізація агропромислового виробництва – це засіб подолання як екологічної, так і економічної кризи, тому екологічні проблеми агропромислового комплексу України повинні бути в числі державних пріоритетів. Сільськогосподарське виробництво та інші галузі АПК формують понад 70% продовольчих ресурсів, три чверті роздрібного товаробороту держави, родючі чорноземи держави складають 22% світової площі, отже можуть забезпечити значні валютні надходження. В індустріально розвинених країнах про єдність ресурсозбереження і ресурсовіддачі, поліпшення якості довкілля та економічний прогрес дбають на всіх рівнях агропромислового виробництва. Так, за дослідженнями Інституту світових ресурсів (Вашингтон), американські компанії інтенсивно використовують ресурсозберігаючі та природоохоронні технології, знаючи, що забруднення довкілля це “викидання грошей на вітер”. Вони усвідомили, що економія їхніх коштів йде за рахунок ефективної переробки (утилізації відходів сільськогосподарського виробництва та якісного використання природних ресурсів, а продукція, виготовлена таким способом, стає конкурентоспроможнішою і привабливішою для споживача. Фірми, які випускають екологічно чисту сільгоспрподукцію, мають більше шансів залучити на роботу висококваліфікованих спеціалістів, зацікавити потенційних інвесторів. Для зміцнення своїх позицій на аграрному ринку підприємці приділяють велику увагу випуску екологічно безпечної продукції, яка має бути конкурентоспроможною за якістю та ціною. Це, в свою чергу, стимулює науково-дослідні роботи щодо поліпшення продукції, сприяє пошуку ефективних технологій і засобів виробництва, які б відповідали екологічним та економічним параметрам, стандартам і вимогам. Екологоорієнтоване функціонування аграрної економіки можливе лише при зміні традиційної економічної поведінки сільськогосподарських товаровиробників, їх відмови від застосування методів та засобів виробництва, які гіпертрофовано поглинають сировинні ресурси і забруднюють навколишнє середовище. Сьогодні розв'язати гострі екологічні проблеми не можна без фінансового забезпечення (внутрішніх нагромаджень, коштів бюджетних та позабюджетних фондів, вітчизняних та зарубіжних інвестицій, кредитів, цільових гарантій тощо). Необхідно розробити чітку систему формування фондів для фінансування заходів по підвищенню і підтриманню на належному рівні ресурсно-екологічної безпеки у вітчизняному АПК. Теоретично підприємства АПК повинні самі фінансувати природоохоронні заходи, однак за сучасних умов власних коштів у підприємств не вистачає навіть на оплату роботи працюючих. Тому варто проводити цілеспрямоване фінансування самих підприємств через екологічні фонди, створені за рахунок різних фінансових надходжень, відкривати екологічні банки, які б контролювали і стимулювали раціональне використання коштів та захищали їх від інфляції. Кошти потрібно перераховувати на екологічні субрахунки суб'єктів агропромислової діяльності, але вести жорстку систему контролю, щоб витрачалися вони за призначенням. Така система була б ще дієвішою, якби її результати оцінювались не самим штрафом і навіть не притягненням до відповідальності підприємства-порушника, а станом довкілля. Для України особливо актуальним нині є розв'язання екологічних проблем на малих приватизованих агропромислових підприємствах. На перших етапах їх функціонування необхідно надавати їм цільові субсидії, допомогу із місцевого бюджету, потрібна система безвідсоткових кредитів і позичок. Слід також створювати спільні підприємства, які мають досвід раціонального агроприродокористування, для впровадження та використання мало- і безвідхідних технологій. Найнадійнішим шляхом виходу АПК з еколого-економічною кризи є його екологізація: ухвалення нової агроекологічної політики держави на основі розробки і реалізації довгострокової програми екологічної стратегії в АПК; досягнення екологічної безпеки в усіх галузях; переведення АПК на модель сталого екологозрівноваженого, екологобезпечного й ефективного розвитку. Це передбачає запровадження чіткої системи агроекологічної освіти та виховання населення, підвищення рівня екологічної культури, а також застосування екологічного моніторингу, аудиту, експертизи, правових нормативних та законодавчих актів, які б регулювали економічні аспекти виробничої діяльності. Адже розв'язання екологічних проблем в АПК ускладнюють фактори як організаційно-економічного, так і правового характеру. Економічне забезпечення здорового природного середовища в АПК має включати в себе: державне фінансування заходів з охорони природи; ліцензування; нормування; створення екологічних фондів; систему оплати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, які вилучаються; фінансові санкції (платежі та штрафи) за забруднення довкілля; економічні стимули за зниження рівня забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій; пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідхідні технології та одержують чисту сільськогосподарську продукцію; право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами; екологічне страхування. До економічних важелів належить і обгрунтована плата за ресурсовикористання. Санкції (штрафи) за неекологічне виробництво слід застосувати лише з екологічного фактора, а ціноктворення проводити з метою екологічно орієнтованого та стратегічного планування. Використання економічних критеріїв в екології сільського господарства необхідно спрямовувати на реалізацію грошового принципу – не максимізація прибутків підприємств чи держави, а досягнення стабільного розвитку через збалансоване природокористування, щоб зростання матеріального виробництва в будь-якому регіоні гарантувало сталість агроекосистем. Правове забезпечення в агропромисловому виробництві має спиратися на чітку законодавчу основу (закон про охорону навколишнього природного середовища в Україні сьогодні потребує нових доповнень і уточнень, розробки критеріїв, стандартів і вимог в агроекології, які б захищали стан грунту). Лише в єдності правової бази (розумних законів) та названих вище економічних методів, зокрема вкладення інвестицій в нові екотехнології, можливе ефективне функціонування механізму агроприродокористування. Це, у свою чергу, дасть змогу Україні швидкими темпами розвивати зовнішню економічну діяльність з урахуванням екологічної складової, підвищувати конкурентоспроможність українських товарів сільськогосподарського виробництва на світовому ринку та проводити політику сталого розвитку суспільства. 

Висновки

Отже, першоджерелом  і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи, як вважають міжнародні експерти, є демографічний вибух, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля - глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.

З розвитком  хімії, металургії, енергетики і машинобудування  світові почали загрожувати відходи  від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а накопичуються  тисячами тон у грунтах, водоймах, підземних водах.

Протягом 80 років  з початку нашого століття з надр Землі було видобуто корисних копалин  більше, ніж за всю історію людства.

Щорічно в грунти людством вноситься 500 млн тон мінеральних добрив і близько 4 млн тон пестицидів, більша частина яких осідає в грунтах або виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - у десять разів.

Спеціалісти вважають, що близько 80-86% забруднювачів повітря  сконцентровано над сильно розвиненими  промисловими районами, 10-15% - над містами, 1-2% - над сільською місцевістю, 0,1% - над центральними районами Світового  океану. Якщо у великому місті за добу осідає 1,5 тон пилу на кожен  квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього - приблизно 100 разів менше.

Одним із основних шляхів подолання екологічної кризи, що склалася в АПК країни, є інтеграція інтересів екології та економіки  в усіх сферах сільськогосподарського виробництва. Тому і в теорії, і  на практиці неправомірно окремо підходити  до розв'язання екологічних та економічних  проблем, розриваючи зв'язок процесів їх виникнення. Адже науково доведено тісну взаємозалежність досягнутого рівня раціоналізації  агроприродокорис-  тування, стану навколишнього природного середовища та агроресурсного потенціалу країни, з одного боку, і перспектив розвитку національної економіки, - з другого. Специфіка нинішнього реформування АПК має полягати у подоланні екологічної та економічної криз. І виходити з них можна і необхідно одночасно.

Список  документів:

1. Основи екології, Злобін Ю.А.,  К.: Лібра, 1998. – 249с.;
2. Основи екології, Корсак К.В., Плахотнік О.В.,  К.: МАУП, 2000. – 238 с.;
3. Основи екології, Запольський А.К., Салюк А.І., Л.:»Вища школа», 2003. – 358с.
4. Охорона навколишнього середовища, Балацький О.Ф., К.: Знання, 1987. 274с.