Географія Культури

Аспект дослідження цієї науки  становлять особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування як загального, так і конкретних об´єктів географії туризму. Тобто, йдеться про особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування ТТС загалом і їх окремих підсистем та елементів цих підсистем.

Найважливіший метод дослідження  в географії туризму геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (наприклад, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні).

Мета дослідження географії  туризму — розроблення оптимальних  моделей сфери туризму, зокрема  територіально-туристичних систем, обґрунтування та реалізація туристичного районування з метою визначення особливостей туристичних функцій  території, прогноз тенденцій зміни  цих функцій при трансформації  географічного поділу праці у  сфері туризму та координації  розвитку туризму відповідно до динаміки поступу видів економічної діяльності територіальних господарських комплексів, наукове передбачення, планування оптимального використання соціальних і природних  систем туристичних ресурсів. Отже, йдеться про виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації туризму як комплексу  природних, економічних і соціальних явищ, об´єктів. Для досягнення цієї мети необхідно розв´язати такі завдання:

— виявити причини і фактори  поширення туристичних ресурсів у межах регіонів, конкретної держави, у світі загалом;

— з´ясувати закономірності розподілу  туристичних організацій по території;

— проаналізувати вплив туризму  на спосіб життя різних соціальних верств населення;

— визначити особливості туристичної  поведінки людей;

— дослідити роль туризму в формуванні суспільного розуму та суспільного  інтелекту на конкретній території;

— вивчити вплив туризму як економічної  діяльності на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;

— дослідити регіональні й національні  особливості територіальної організації  сфери туризму, їх вплив на рівень життя населення.

До найважливіших завдань географії  туризму, безумовно, належить обґрунтування  системи чинників розвитку та геопросторової організації територіальних туристичних систем, виявлення й обґрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структур; розроблення й удосконалення понятійно-термінологічного апарату.

Предметом географи туризму є територіальна  організація сфери туризму, в  тому числі територіальних туристичних  систем, а також туристичної життєдіяльності  людини, групи людей, країни, групи  країн, світу та вивчення впливу територіальної організації сфери туризму на територіальну організацію суспільства  загалом в умовах соціального  рекреаційного часу і соціального  рекреаційного простору в співвідношенні з конкретними геопросторово-часовими координатами.

1.  
   Історична географія як наука. Поняття, складові частини.

 
Історична географія – це спеціальна історична дисципліна, комплексна історико-географічна галузь знання, що вивчає просторові аспекти історич-ного процесу, а також історичний розвиток окремих країн, народів, регіонів. 
 
Історична географія також – це галузь знань на межі історії та географії; географія якої-небудь території на певному етапі її розвитку. Вона вивчає зміни, що відбувалися в географічній оболонці Землі. 
 
Оскільки історична географія – це комплексна наука, то свої визначення її предмету мають географи і етнологи. 
 
Так, загально визнаним у географів є визначення історичної географії як науки, що вивчає останній (після появи людини) етап у розвитку природи. 
 
Своє визначення з народознавчої точки зору дав історичній географії відомий російський вчений Л.Гумільов. “Історична географія, - писав він, - наука про післяльодовиковий ландшафт у динамічному стані, для якого етнос є індикатором”. 
 
У підсумку назвемо синтетичне визначення історичної географії, наведене в Українській Радянській енциклопедії. Історична географія – це галузь географічних знань, що вивчає в плані просторово-хронологічних змін та взаємозв’язків природні та социально-економічні територіальні системи. Історична географія досліджує фізичну, економічну, політичну, етнічну географію минулого від появи людського суспільства до теперішнього часу, взаємозв’язок природи і суспільства, вплив на різних історичних етапах господарської діяльності на геогрефічне середовище, а географічних факторів на політику, виробництво та етногенез. 
 
Предмет історичної географії неодноразово з’ясовувався під час наукових дискусій, у підсумку чого в 1932 році в Лондонській школі економіки було встановлено чотири складових частини предмету, а саме: історична географія політичних кордонів; вплив природи на хід історичного процесу; вплив подій на географічні явища; історія географічних відкриттів.  
 
У вітчизняній історико-географічній науці склалася інша точка зору щодо предмету. Так, наприклад, історія географічних відкриттів відноситься до іншої галузі знань, а саме: історії географії. Складовими частинами предмету історичної географії є: історична фізична географія, історична географія населенния, історична етнічна географія, історична географія міст і сіл, історична топографія міст, історична політична географія. 
 
В цілому в історичній географії виділяють шість головних напрямків.

1.  
   Історична географія як допоміжна історична дисципліна, що вивчає місцезнаходження поселень, топографію міст, пам’ятники різних історичних подій, шляхи зв’язку та інші питання, що мають важливе, але допоміжне значення.
2.  
   Історична географія як наука, що вивчає економічну географію минулих історичних перодів. В цьому напрямку вона включає в себе історичну географію населення та історичну демографію.
3.  
   Історична політична географія як наука, що вивчає кордони держав, питання адміністративно-територіального устрою, народні рухи, війни, тощо.
4.  
   Історична етнічна географія як наука, що вивчає історію народів у зв’язку з особливостями географічного середовища – це вчення про господарсько-культурні типи народів, історико-географічне районування та ін.
5.  
   Історична географія як наука, що вивчає історію розвитку, освоювання та зміни географічного середовища та ландшафту.
6.  
   Історична географія як об’єднана дисципліна, що вивчає особливості природи, населення, господарства минулих епох, а саме: Стародавній світ, середні віки, новий та новітній часи.

 
Становлення історичної географії як науки. 
 
Накопичення історико-географічних знань розпочинається ще в греко-римську добу. В цей час в працях античних авторів спостерігалося поєднання історії з елементами географії. Вже давньогрецьку добу в історичній географії виділяються землезнавчий та країнознавчий напрямки. Так, в багатотомній “Історії” грецький вчений Геродот дав детальний опис розселення скіфських племен на території Північного Причорномор’я, інший грецький історик Полібій зробив реконструкцію переходу карфагенського полководця Ганнібала через Альпи, а визначний вчений Гіппократ дослідив і розробив “теорію клімату”. Елементи історичної географії зустрічалися в роботах Птолемея, Плінія Старшого, Тацита, Тіта Лівія та ін. 
 
В часи раннього середньовіччя відбувається суттєве послаблення як науки в цілому, так і історико-георафічних знань. Основними джерелами тих часів стають хроніки (літописи), які насичені географічними фактами, інколи досить міфологічного змісту. Так, в знаменитому літописі “Повість минулих літ” було зроблено змістовний опис розселення східнослов’янських племен. Іншим видом літератури була паломницька, автори якої змальовували все, що заслуговувало на увагу, на шляху слідування до святих місць: Палестини, Константинополя, Риму та ін. Також в окремих творах європейських авторів, як наприклад, Павла Диякона “Історія лангобардів”, де Баррі про Ірландію та Уельс окрім сучасності подавалися елементи історико-географічних описів. 
 
Деякий розвиток історико-географічної думки спостерігається з ХІІІ ст., що виявилося в появі комерційної географії, творах на географічну тематику, елементах опису в біографіях визначних діячів того часу таких, як Данте, Петрарка та ін. Так, в 1333 р. італійський вчений Пеголотті склав “Керівництво по веденню торгівлі”, в якому окремим чином зазанчалася історична географія різних місць.  
 
Сплеском розвитку історико-географічних знань можна вважати XVI ст., коли після відкриття Х.Колумбом Америки, починає з’являтися велика кількість праць. Слід відзначити роботи де Ангієрра, Ов’єдо та Акости про Вест-Індські острови, Барруша про морський шлях до Індії вздовж Африки та ін. У підсумку в цей час виділяються три групи досліджень, а саме: опис мандрів; опис окремих країн та картографія. Цікавою є робота Гвіччардіні “Короткий довідник географічних знань”, описи Мармюлем Африки, де Гозе – Іспанії. В 1507 р. німецьким дослідником Вальдзеємюллером вперше було вжито термін “Америка”. 
 
Вважається, що засновником історичної географії як науки був на початку XVII ст. профеосор Лейденського університету (Голандія) Клювер, хоча деякі історики віддають першість іспанцю Ортелію (друга половина XVI ст.), який був першим у світі автором історичного атласа. В періодизації історичної географії як науки сучасні дослідники виділяють три періоди, пов’язані з окремими вченими. Так, перший період – це від Клювера до Целларіуса, другий – від Целларіуса до д’Анвіля і третій – від д’Анвіля до Гаттерера та Маннерта. 
 
 
Окрему зацікавленість викликають спроби дослідників дати визначення історичній географії. Так, відомий російський історик XVIII ст. В.Татіщев визначав її наступним чином. “Географія гісторична, – вказував він, – або політична описує положення, ім’я, кордони, народи, переселення, будівлі або селища, правління, силу, довольство та недоліки, і вона поділяється на давню, середню та нову, або сучасну”. Німецький історик Кречмер визначав історичну географію як вивчення протягом історії людства взаємовідносин між земною поверхнею і культурним світом людей, в дослідженнях, з одного боку, залежності культури народів від природи території, яку вони займають, а, з другого боку, політичного та економічного панування цих народів над своєю територією і деякого подолання ними завдяки культурі впливу природи.