Геополітичні фактори в житті українського етносу часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Ноября 2012 в 19:15, доклад

Краткое описание

Один із засновників української геополітики С.Рудницький вказував на істотну особливість геополітичного положення середньовічної Київської держави – вона народжувалася і формувалася на межі двох світів – греко-візантійського та західного. Саме тому у княжу добу одночасно складаються декілька векторів української геополітики: південний,східний, західний.

Файлы: 1 файл

Геополітичні фактори в житті українського етносу часів Київської Русі та Галицько.doc

— 48.50 Кб (Скачать)

Геополітичні фактори в житті українського етносу часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави

З утворенням Київської  Русі, у ІХ ст. на Середній Наддніпрянщині постає перше міцне українське державне утворення.

Зародження і розвиток Київської держави, виходячи з її географічного розташування, проходив у кількох напрямках.

Один із засновників української геополітики С.Рудницький вказував на істотну особливість геополітичного положення середньовічної Київської держави – вона народжувалася і формувалася на межі двох світів – греко-візантійського та західного. Саме тому у княжу добу одночасно складаються декілька векторів української геополітики: південний,східний, західний.

ПІВДЕННИЙ починаючи з ІХст. став традиційним торговим “шляхом з варяг у греки”, що простягнувся через Київ від Балтики до Візантійських земель.

  • Він збігався з загальним поширенням етносу,
  • мав велике значення для піднесення загального рівня і культурно-господарських здобутків укр сус-ва: Русь-Україна прилучилася до високорозвиненої грецької культури, до передової християнської релігії у її візантійському варіанті, ввібрала деякі елементи соціально-політичного життя тощо

Найбільш  важливими і результативними  кроками у втіленні південного вектора  геополітики Київської держави був

  • масштабний похід на Константинополь київського князя Аскольда у 860р.,
  • успішні морські походи на Візантію у 907 та 911рр. князя Олега.
  • Перша письмова угода князя Олега з Візантією після другої успішної перемоги засвідчила про стрімкий вихід України-Русі на міжнародну геополітичну арену, її твердий намір зайняти гідне місце серед країн європейського континенту.
  • Слід нагадати перше в історії русько-грецьких взаємовідносин мирне посольство княгині Ольги до Константинополя у 946р. та її хрещення за християнським обрядом.
  • Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі у 988 р. Впровадження нової релігії зробило Україну-Русь членом співтовариства християнських держав, які об’єднувались навколо Другого Риму – Константинополя.
  • Південний напрямок був головним орієнтиром геополітики і Ярослава Мудрого. Підписана 1046 р. русько-візантійська мирна угода незабаром була скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Візантійського імператора.

Другим напрямком  геополітики Київської Русі був СХІДНИЙ

У часи княжої доби він не був провідним, самостійним, а відігравав лише другорядне значення, бо основна мета здійснюваних у східному напрямку походів київських князів полягала у тому, щоб захистити державу від постійних набігів кочових племен і народів. Культурно-господарчі запозичення тут навряд чи були суттєвими, оскільки Київська держава знаходилась на порівняно більш високому рівні розвитку.

Важливим напрямком східного вектора києво-руської геополітики були походи проти хозарів з метою визволення слов’янських племен, що відбулося за князювання Олега у 883-885рр. Продовжуючи активне просування впливу давньоруської держави у східному напрямку, князь Ігор здійснює два успішні походи на Кавказ в результаті чого руські купці дістали змогу торгувати на Сході. У цьому ж напрямку активно діє син Ігоря і Ольги князь Святослав проводить війни на Північному Кавказі, де перемагає племена ясів та косогів, встановлює владу Києва на Керченському і Таманському півостровах.

 

Важливим напрямком української геополітики є ЗАХІДНИЙ вектор, який вів до встановлення різнобічних зв’язків та співробітництва з країнами Зх Європи. Почав він формуватися пізніше, ніж південний та східний.

Християнізація Київської  держави вивела русів на рівень плідних і взаємовигідних політичних, торговельно-економічних та культурних зв’язків із Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Германською імперією, які теж сповідували християнство.

Починаючи із правління Володимира Хрестителя, західноєвропейський напрямок української політики зміцнів.

Найважливішою формою здійснення західноєвропейського вектора української геополітики, поширення та зміцнення міждержавних зв’язків княжої доби були міждержавні династичні шлюби, які зміцнювали довіру між державами, сприяли збагаченню та взаємовпливу і засвоєнню досягнень європейської культури. Так, наприклад, син Володимира Великого – Святополк був одружений з донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав – з донькою короля Швеції Олафа ІІІ, донька Премислава стала дружиною угорського короля Владислава І, а дві інші – дружинами чеського та польського королів.

Як відзначають провідні дослідники української геополітики, можна стверджувати, що саме розвиваючи і посилюючи західноєвропейську орієнтацію своєї геополітики, надаючи перевагу дипломатії, а не війнам, схиляючись до загальнолюдських духовних цінностей, Ярослав забезпечив найвищий рівень розвитку Київської Русі за всю її багатовікову історію.

Широкі міждержавні  зв’язки із західноєвропейськими державами продовжувалися і поступово набирали особливої ваги за часів Володимира Мономаха.

У ХІІст. відбувається дуже важлива з геополітичної  точки зору подія – поліцентралізація Київської Русі, політичне розмежування окремих князівств і земель. Якщо у ІХ-ХІст. епіцентром соціального, економічного і політичного життя Русі був Київ, то в ХІІст. підносяться осередки інших князівств і земель: Чернігів, Смоленськ, Полоцьк, Галич, , Новгород Великий, Володимир-Волинський.

Деструктивні, децентралізуючі процеси на теренах колись могутньої Київської Русі призвели до формування нового, послабленого геополітичного простору, що сприяло активному втручанню агресивних зовнішніх сил – татаро-монгольської. Для України-Русі настали страшні часи, що позначилися руїною українських міст, спустошенням сіл, великими людськими втратами.

Слід відзначити, що в цей складний підневільний період татаро-монгольської окупації українські державотворчі процеси фактично не припиняються, українська геополітика еволюціонує, знаходячи нові форми свого існування у житті Галицько-Волинського князівства, для якого, під тиском різних внутрішніх та зовнішніх обставин західний напрямок української геополітики стає визначальним.

Українська геополітика часів  Галицько-Волинської держави

Міста Галицько-Волинської держави стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходом. Тож західний напрямок геополітики галицькі князі намагалися якомога більше розширити і використати для збереження і зміцнення своєї держави;

Щодо другого напряму - східного, то його основне завдання полягало у протистоянні завойовницьким зовнішнім силам, татаро-монгольській орді і мало суто оборонний характер. Метою цього своєрідного геополітичної роздвоєності стало досягнення певного геополітичного балансу, рівноваги політичних сил у регіоні, що було необхідною умовою для збереження й існування Галицько-Волинської держави.

 

Особливу важливу  роль у боротьбі за відновлення колишнього геополітичного простору держави, за збирання батьківських земель довелося виконати князю Данилу Галицькому. За час його правління було засновано місто Львів, яке згодом стало осередком широких західних впливів. Зміцніли і поширились політичні, торгівельні та культурні зв’язки із західними сусідами.

Саме в цей  час виникає ідея нового “хрестового походу”, що мав би об’єднати західноєвропейські країни на чолі з Галицько-Волинською державою у боротьбі проти татаро-монгольської орди. Отримання князем Данилом Романовичем королівської корони від Папи Римського у 1253р. у Дорогочині, слід розцінювати як офіційне визнання західним світом європейського характеру очолюваної ним держави, яка формально стає рівноправною серед коаліції європейських країн, що визнавалися Ватиканом.

Порівнюючи роль і місце  Галицько-Волинської держави у європейському геополітичному просторі із Київською Руссю у період її апогейного розвитку, слід відзначити, що найзахідніша частина колишньої Києво-Руської імперії закономірно зберегла і продовжила основні вектори її геополітики. Однак, необхідно врахувати ту обставину, що це була все ж таки інша держава і за складом свого населення, і за розмірами, і за географічним розташуванням. Вона територіально була значно ближче до Західної Європи, ніж Київ, західна складова набула в ній більш широкого і змістовного наповнення, стала домінуючою.


Информация о работе Геополітичні фактори в житті українського етносу часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави