Критерії здоров’я. Оцінка і самооцінка здоров’я

Міністерство освіти і науки України

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського»

Інститут дошкільної та спеціальної освіти

факультет дошкільної педагогіки та психології

кафедра дошкільної педагогіки

 

 

 

 

Критерії здоров’я. Оцінка і самооцінка здоров’я

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь

 з навчальної дисципліни

Теорія та технологія

валеологічної освіти

студентки групи ДОб – 3.2(д)

Проданової В.М.

Перевірила:

проф. Нестеренко В.В.

 

 

Одеса 2015 н.р.

Критерії здоров’я. Оцінка і самооцінка здоров’я.

Стан здоров'я визначається за допомогою чотирьох критеріїв:

1) наявність або відсутність хронічних захворювань;

2) рівень функціонального стану основних систем організму;

3) стадії резистентності організму (стійкість, загартованість);

4) рівень досягнутого фізичного розвитку і ступінь його гармонійності.

Відомо, що хвороба може виникати поступово й непомітно. Людина практично здорова до того часу, поки вимоги, що ставляться до її організму, не перевищують його пристосувальних можливостей. Тому здоров'ям називається стан людини, що характеризує працездатність та можливість пристосовуватися до мінливих умов зовнішнього середовища, впливати на фізичні та психічні функції людини. Ці риси можуть зберігатися в умовах дії сильних подразників. Чим краще пристосовується організм, тим ширший у нього діапазон пристосувальних реакцій, тим міцніше здоров'я.

На основі критеріїв розрізняють п'ять груп здоров'я:

Перша група - здорові особи з нормальним психічним і фізичним розвитком (для заняття фізкультурою належать до основної медичної групи).

Друга група - здорові особи з деякими функціональними й морфологічними відхиленнями, що виникли внаслідок перенесеної хвороби, частих простудних захворювань (належать до підготовчої медичної групи).

Третя група - належать особи з хронічними захворюваннями в стані компенсації, з фізичними вадами, які виникли внаслідок травм (спеціальна медична група).

Четверта група - особи з хронічними хворобами в стані компенсації, що значно обмежують її пристосування до зовнішнього середовища та знижують працездатність.

П'ята група - хворі особи в стані декомпенсації, інваліди першої та другої груп.

Сьогодні до критеріїв здоров’я відносять позитивне самопочуття, стійку, динамічну рівновагу, структурну цілісність, функціональність, адаптивність, продуктивність та ресурсність людини. Отже, здоров’я можна розглядати з різних точок зору, оскільки воно є тією віссю на яку нанизуються різні концепції. Здоров’я можна вивчати з точки зору активності, здатності до адаптації і компенсації, з точки зору репродуктивної функції, тощо. Але актуальною стає думка В.А. Ананьєва, що здоров’я, це процес максимальної природної тривалості життя при високій його якості, оптимальній працездатності та соціальній активності. В.А. Ананьєв виділяє такі аспекти здоров’я, які складають його потенціал:

1. Потенціал розуму– здатність людини розвивати інтелект та вміти ним користуватися; вміння придбати об’єктивні знання та втілювати їх у життя.

2. Потенціал волі – здатність людини до самореалізації; вміння ставити цілі та досягати їх, обираючи адекватні засоби.

3. Потенціал почуттів. Емоційна компетентність – це здатність людини конгруентно виражати свої почуття, розуміти й без оцінки погоджуватися з почуттями інших.

4. Потенціал тіла – здатність розвивати фізичну складову здоров’я, «усвідомлювати» власну тілесність як властивість своєї особистості. До цього ж відносяться аліментарна (культура харчування) й сексуальна компетентність. Можна виділити наступні цілі по підвищенню тілесної компетентності: пізнання свого тіла, вивчення мови тіла – «системи раннього повідомлення», власної «тілесної топографії» емоційних проявів; розвиток уміння усувати й контролювати м’язові зажими, бути стійким, гнучким, спонтанним; засвоєння методів психосоматичної саморегуляції як конструктивної форми зняття наслідків стресу; отримання задоволення від взаємодії з тілом через спорт, танці, секс як засіб пізнання себе в умовах інтимної взаємодії відкритого тіла й душі.

4. Соціальний потенціал. Соціальна компетентність визначається як здатність людини оптимально адаптуватися до соціальних умов; прагнення постійно підвищувати рівень культури спілкування, соціального інтелекту, комунікативної компетентності; придбання почуття приналежності до всього людства. Людина, яка вдосконалюється, вдосконалює природньо-соціальне середовище, що, в свою чергу, сприяє досконалості людини.

5. Креативний потенціал – здатність людини до творчої активності, уміння творчо самовиражатися в життєдіяльності, виходячи за рамки стандартних знань, які обмежують.

6. Духовний потенціал. Духовна компетентність – це здатність розвивати духовну природу людини, виражати (втілювати) вищі цінності у життя.

Культура формує еталонні уявлення про здоров’я та оздоровчі техніки, а індивід обирає власне відношення до цього. Соціокультурна і дискурсивна функція еталона здоров’я полягає у структуруванні наукових і соціальних уявлень про здоров’я.

Критерії оцінки здоров’я індивідуумів можна поділити на суб’єктивні, об’єктивні і суспільні. Традиційно використовуються об’єктивні критерії, які базуються на результатах оцінки фізіологічних або патофізіологічних процесів, що проходять на різних рівнях організації організму, починаючи від субклітинного рівня і до інтегрованих функцій (серцево-судинна діяльність, процеси дихання або травлення, фізична спроможність тощо). Порушення структури діяльності окремої системи і/або органу є біологічним підґрунтям розвитку хвороби. Розкриття характеру порушеної діяльності, перебігу метаболічних процесів чи морфологічних порушень, складає суть лікарського розпізнання, в результаті якого даний випадок «розміщується» у відповідному місці шкали «здоров’я-хвороба».

Збереження й зміцнення здоров’я являє собою проблему управління здоров’ям. А цей процес складається з таких формальних етапів:

1. збирання й аналіз інформації про стан суб’єкта;

2. прогноз цього стану;

3. формування програми дій щодо збереження здоров’я;

4. реалізація цих дій;

аналіз адекватності й ефективності даної програми. (зворотний зв’язок).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Гаврючина Л. В. Здоровьесберегающие технологии в ДОУ : [метод. пособие]. – М. : ТЦ Сфера, 2008. – 160 с.
2. Голицына Н. С. Воспитание основ здорового образа жизни у малышей / Н. С. Голицына, И. М. Шумова. – М. : Издательство “Скрипторий 2003”, 2008. – 120 с.
3. Здоровый малыш : [программа оздоровления детей в ДОУ] / [под ред. З. И. Бересневой]. – М. : ТЦ Сфера, 2005. – 32 с.
4. Здоровьесберегающие технологии воспитания в детском саду. Примерные планы и конспекты занятий / [под ред. Т. С. Яковлевой]. – М. : Школьная Пресса, 2006. – 48 с.
5. Колбанов В. В. Валеология: основные понятия, термины и определения. – СПб. : Издательство ДЕАН, 2001. – 256 с.
6. Кулик Г. И. Школа здорового человека. Программа для ДОУ / Г. И. Кулик, Н. Н. Сергиенко. – М. : ТЦ Сфера, 2008. – 112 с.
7. Лазарев М. Л. Здравствуй!: Программа формирования здоровья детей дошкольного возраста : [руководство для детей дошкольных учреждений] / М. Л. Лазарев. – М. : Академия здоровья, 1997. – 376 с.
8. Оздоровительная работа в дошкольных образовательных учреждениях : [учеб. пособие] / [под ред. В. И. Орла, С. Н. Агаджановой]. – Спб. : “ДЕТСТВО – ПРЕСС”, 2006. – 171 с.