ОДЕСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

Кафедра правознавства 
 
 
 
 

Самостійна  робота

з курсу  «Фінансове право»

на тему:

«Поняття  страхування з позицій фінансового  права» 
 
 
 
 
 

Студента 41 групи ФЕФу

Кутузова  Валерія Васильовича 
 
 
 
 

2011

Зміст 

1. Страхові відносини як предмет фінансового права. 3
2. Особливості страхових відносин 6
3. Висновок 7
4. Список використаних джерел 8

 
 

 

Страхові  відносини як предмет  фінансового права.

 
 

     Державні  фінанси посідали і посідають головне місце на всіх суспільно-економічних етапах розвитку держави. Фінансові відносини є невід'ємним атрибутом держави, проте їх зміст під впливом політико-економічних, соціальних, правових та інших процесів підлягає зміні.

     Зміни, які на даний час відбуваються в Україні, можна розглядати як підтвердження  утворення нових фінансових відносин, що регулюються фінансово-правовими  нормами, а це, у свою чергу, приводить  до розширення, уточнення і зміни  предмета фінансового права.

     З іншого боку, соціально-економічні та політичні процеси кінця минулого століття через нестабільність правового регулювання, часту зміну законодавства призвели до невиправданого розширення предмета фінансового права за рахунок включення до нього і приватноправових інститутів.

     За  останні роки наука фінансового  права і правове регулювання відносин у сфері страхування розвивалися в умовах постійного реформування соціально-економічної системи держави і зміни загальних концепцій розвитку суспільства.

     Зміни в соціально-економічному й політичному устрої суспільства, кардинальне реформування фінансової системи держави привели до виникнення принципово нових суспільних відносин у сфері страхування, до нової ролі держави в публічно-правовому, більшою мірою фінансово-правовому, регулюванні, оскільки страхування - це перш за все відносини, пов'язані з формуванням, перерозподілом і використанням цільових фондів грошових засобів.

     У фінансово-правовій науці і далі гостро постає питання про визначення предмета й системи фінансового права. Однією з найбільш вразливих ділянок на межі фінансово-правового регулювання є відносини у сфері страхування. Слід визнати, що єдиний науковий підхід з цієї проблематики відсутній. Можна лише відзначити тенденцію зменшення фінансово-правової складової в системі регулювання страхових відносин, що розпочалася з ліквідацією державної страхової монополії. У зв'язку з тим, що переважна більшість страхових організацій, а відповідно фондів грошових засобів, відокремлені від держави, відносини у сфері страхування почали регулюватися головним чином нормами цивільного й адміністративного права. Тому важливо визначити ті відносини у сфері страхування, що підпадають під предмет регулювання фінансового права.

     Оскільки  фінансові  відносини, зокрема страхові, надзвичайно важливі для життєздатності всієї держави, вони повинні всесторонньо вивчатися фінансово-правовою наукою. Дискусії, які періодично виникають стосовно предмета фінансового права, місця фінансового права в системі українського права викликають об'єктивну потребу аналізу й уточнення предмета фінансового права, що можна визначити як мету дослідження.

     Предмет фінансового права в ринкових умовах суттєво змінився, і незважаючи на те, що частина фінансових відносин почала регулюватися цивільним правом, у цілому фінансово-правові відносини мають тенденцію до розширення, відповідно ця ж тенденція характерна і для предмета фінансового права.

     Аналізуючи  місце страхових відносин у предметі фінансового права, необхідно виходити з розуміння фінансового права, яке надають провідні науковці в цій сфері.

     Фінансове право є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини  у сфері формування, розподілу  й використання централізованих  і децентралізованих грошових фондів держави і територіальних громад.

     Фінансове право - це система правових норм, які  регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі утворення, розподілення та використання централізованих  та децентралізованих фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань  і функцій.

     Фінансове право - це складна й неподільна галузь права, що являє собою взаємопов’язаний і взаємозумовлений синтез норм права, які регулюють суспільні відносини  з приводу акумуляції, перерозподілу  й використання грошових засобів  централізованих та децентралізованих  фондів.

     Уся сукупність визначень предмета фінансового  права і самого фінансового права  розпадається на дві групи. Визначення першої групи можна сформулювати так: предметом фінансового права  визнають суспільні відносини, що виникають  у зв'язку зі здійсненням фінансової діяльності держави і муніципальних  утворень. Найбільш поширеним визначенням  фінансового права є наступне: «Фінансове право - це сукупність юридичних  норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави для забезпечення безперебійного здійснення її завдань  і функцій на кожному етапі  розвитку».

     Визначення  другої групи включають у предмет  фінансового права суспільні  відносини, що виникають у зв'язку з утворенням, розподіленням і  використанням централізованих  фондів грошових коштів. Фінансовим правом визнається сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу й використання грошових фондів (фінансових ресурсів) держави  й органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань.

     У визначеннях першої групи відбивається розуміння фінансового права, що склалося в радянський період, коли практично всі фінансові ресурси  належали державі і нею регулювалися. Включення в предмет фінансового  права суспільних відносин з приводу  фінансів підприємств, страхування, банківського кредиту відповідало тодішнім реаліям, але сьогодні ситуація інша. На нашу думку, критерієм віднесення тих  або інших суспільних відносин до фінансових може бути правомочність  публічного суб'єкта на вилучення грошових коштів у інших суб'єктів права, їх розподілення й використання вилученого в публічному інтересі.

     Як  вбачається з наведених визначень, всі автори єдині тільки в одному: фінансове право регулює відносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням  фінансової діяльності держави, а фінансовою діяльністю охоплюються як централізовані, так і децентралізовані фінанси.

     Отже, в науці фінансового права  предмет цієї галузі права традиційно визначається через відносини, що виникають  у процесі фінансової діяльності держави й муніципальних утворень або в процесі утворення, розподілення та використання централізованих і  децентралізованих грошових фондів.

     Таким чином, на сьогодні основною ознакою  в характеристиці відносин, що становлять предмет фінансового права, є  їх майновий характер. Необхідно змінити  погляд на предмет фінансового права, дещо інакше розкривати зміст фінансової діяльності держави й муніципальних  утворень, а саме перенести акценти  з управлінського характеру відносин, що становлять предмет фінансового  права, на майновий характер даних відносин.

     Проте майновий характер фінансових відносин має суттєві відмінності від  майнового характеру насамперед цивільних відносин; це стосується, наприклад, порядку розпорядження  державним і місцевим бюджетами, який здійснюється на підставі фінансових норм, а не цивільних, особливим порядком відчуження юридичних осіб, у яких є податкова заборгованість тощо.

     У зв'язку з цим на даному етапі  розвитку фінансового права варто  характеризувати предмет фінансового  права через майнові й пов'язані  з ними немайнові відносини (бюджетно-процесуальні, податково-процесуальні тощо), що виникають у процесі фінансової діяльності держави й муніципальних утворень.

     Можна зробити висновок, що ознаками, які  відрізняють відносини, що входять  до предмета регулювання фінансового  права, від відносин, що регулюються  іншими галузями права, є:

наявність публічного інтересу, направленість  на утворення, розподіл і використання державних і місцевих фінансових ресурсів;

їх майновий чи пов'язаний із майновим характер;

     Саме  вказані характеристики і буде взято  за основу в виділенні тих груп страхових відносин, що входять до предмета фінансового права.

Страхове  право включає в себе норми  приватного і публічного права, що об'єктивно  виражає наявність приватних  і публічних інтересів у сфері  страхування. Дане положення й обумовлює  виникнення дискусій щодо віднесення страхових відносин до різних галузей  права України.

     У багатьох підручниках з фінансового  права фінанси страхових організацій  включаються в предмет фінансового  права.

     Проте існує і протилежна думка, за якою інститут страхування неподільно належить цивільному праву й регулюється  актами цивільного законодавства. Грошові  кошти, що акумулюються страховими компаніями, належать їм, як і іншим юридичним  особам, на праві власності або  господарського відання. Використання державою фінансових ресурсів страхових  компаній в публічному інтересі можливо  лише в рамках податкових вилучень. Слід відзначити, що положення про те, що до фінансово-правових відносин у сфері страхування належить стягнення податків з страхових організацій, як і, наприклад, ліцензування страхової діяльності, призводить до необгрунто¬ваного розширення інституту страхування, що входить до фінансового права.

     Стосовно  іншого виду страхування - обов'язкового, включення фінансової діяльності держави  у сфері обов'язкового страхування  в предмет фінансового права має під собою не більше підстав, ніж включення фінансової діяльності публічних утворень у сфері природокористування, транспорту, науки, освіти тощо.

     Незважаючи  на те, що публічно-правові відносини  у сфері страхування регулюються, крім фінансового, нормами конституційного, адміністративного та інших публічних галузей чи інститутів, можна виокремити і групи відносин у сфері страхування, що підпадають під регулювання саме фінансовим правом. Зокрема, під регулювання фінансового права, зважаючи на наведені вище ознаки відносин, які входять у предмет фінансового права, в галузі страхування, підпадає загальнообов’язкове державне соціальне і медичне страхування, оскільки в цих випадках страхові платежі за своєю сутністю набувають статусу загальнообов'язкових зборів.  

     Страховий ринок в Україні ще досить молодий  і знаходиться на початковому  етапі формування, тому він вимагає  не лише вирішення організаційних питань, а й підвищення його матеріального  рівня. Відповідно до Закону України  «Про страхування» з метою додаткового  забезпечення страхових зобов´язань страховики можуть на підставі договору створити фонд страхових гарантій.

Особливості страхових відносин

 
 

     Особливості страхових відносин, групу ознак  у вигляді тесту, для визначення публічної (фінансово-правової) складової  в страхових відносинах:

1. Правовий статус страховика.
2. Правовий режим страхового фонду (фондів).
3. Мета діяльності страховика і інших учасників страхового правовідношення. Зокрема, публічні інтереси можуть бути обумовлені високою вірогідністю і значною кількістю страхових випадків.
4. Відсутність диспозитивних, зокрема договірних, основ у регулюванні страхових відносин.
5. Правова природа страхових внесків, механізм їх сплати.
6. Характер санкцій за несплату страхових внесків і інші правопорушення в сфері страхування.
7. Загальна направленість правового регулювання.

 

     Застосувавши  вказаний тест до страхових відносин, що існують на сьогодні в Україні, можна структурно визначити фінансово-правовий інститут страхування та його межі й підтвердити вищенаведене положення, згідно з яким до відносин у галузі страхування, що входять у предмет фінансового права, підпадає загальнообов'язкове державне соціальне й медичне страхування, тобто відносини щодо мобілізації, розподілу й використання відповідних страхових фондів. Це зумовлено тим, що страховиками в такому випадку виступають державні цільові позабюджетні фонди: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; страховики мають публічний інтерес; настання страхового випадку (наприклад досягнення пенсійного віку) відзначається високою вірогідністю; правовідносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального й медичного страхування у своїй основі імперативні тощо.