Фінансове право, як самостійна галузь правової системи України

 

 

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет ім.В.В.Докучаєва

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково - дослідницьке завдання

На тему: «Фінансове право, як самостійна галузь правової системи України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 4 курсу 1 групи

Факультету Обліку і фінансів

Спеціальності «Фінанси і кредит»

Кучерова Ю.С.

Перевірила: Шерстюк.С.В.

 

Харків-2014

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

І. Предмет і метод фінансового права…………………………………………4

ІІ. Система фінансового права………………………………………………....6

ІІІ. Джерела фінансового права………………………………………………..9

ІV. Фінансове право в системі права………………………………………….15

Висновок………………………………………………………………………..19

Список використаних джерел…………………………………………………21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Маючи свій предмет і метод правового регулювання фінансове право обґрунтовано визнається самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Проте самостійність фінансового права не означає його абсолютної відособленості. Фінансове право тісно пов'язане з усіма галузями права, але найтісніше - з конституційним правом, адміністративним і цивільним.  
Конституційне право є провідною галуззю в системі права. Норми Конституції України посідають найвище становище в ієрархії правових норм. Це значить, що його норми є визначальними для регулювання суспільних відносин всіма галузями права. 

Актуальність дослідження питання фінансового права як самостійної галузі полягає в тому, що з провадженням в Україні реформ в галузі податків, пенсійного страхування та соціального захисту населення, фінансове право посіло одне з найголовніших місць щодо врегулювання фінансово – економічних відносин в державі.

Так, форма державного устрою, розподіл влади в державі, співвідношення влади і місцевого самоуправління та багато інших питань, урегульованих нормами конституційного права, прямо здійснюють вплив на конкретні форми фінансової діяльності. Норма Конституції України закріпила обов'язок кожного громадянина та суб'єкта господарювання в Україні платити встановлені податки і збори, є базовою для конкретизації прав і обов'язків платника податків у нормах фінансового права.  
Норми фінансового права фактично конкретизують положення конституційних норм і забезпечують формування, розподіл і витрачання фондів коштів. 

 

 

 

 

І.Предмет і метод фінансового права

Організація, управління, контроль фінансової діяльності держави передбачає чітку правову врегульованість відносин руху публічних фінансових ресурсів. Це означає визначеність у разі виокремлення об’єкта регулювання, системи суб’єктів відносин, їх повноважень, прав і обов’язків. Не варто зводити фінансово-правове регулювання тільки до руху коштів. Ці відносини є предметом кількох галузей права. Предметом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються у зв’язку з функціонуванням державних фінансів та фінансів територіальних громад. Отже, фінансове право є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави і територіальних громад. Саме на такому підході ґрунтується визначення предмета фінансово-правового регулювання, меж цієї галузі.

Фінансове право можна аналізувати в кількох аспектах: як галузь права, як науку і як навчальну дисципліну. Як галузь права , фінансове право належить до публічних галузей. Однак її публічний характер припускає свій предмет регулювання, особливості методу, які не властиві іншим галузям і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, мають певні ознаки:

- складаються у  сфері фінансової діяльності  держави;

- реалізуються в  процесі руху (формування, розподілу  і використання) грошових фондів  публічного характеру;

— їх об’єктом є грошові фонди держави і територіальних громад;

— припускається виняткова роль держави в цих відносинах. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини у сфері

фінансової діяльності держави і територіальних громад з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко порівняно з іншими правовідносинами простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими: з одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів у бюджет, з другого — ці відносини регулюють формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі. Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове право від інших галузей1. Рівень прояву владного характеру дає змогу визначити і специфіку правовідносин. Головною особливістю методу регулювання цієї групи відносин є відсутність права оперативної самостійності суб’єктів. Права та обов’язки відносин регламентуються однозначно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Система фінансового права

Правова форма певного виду суспільних відносин залежить від змісту і завдань відносин, які вона регулює. Тому може охоплювати різні інститути, підгалузі, які часом виходять за межі однієї галузі права. У цьому разі доцільний аналіз правових норм та інститутів права разом з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об’єкт, наприклад, з філософією, історією, економікою. Правова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, визначається змістом регульованих відносин, їх структурою і завданням державного регулювання. Надаючи правової форми певній групі відносин, держава зважає на їх зміст, цілі і завдання на певному етапі розвитку.

Для фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечують усі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Слід ураховувати, що інститути фінансового права здійснюють єдине регулювання тільки в межах галузі і є спеціалізованими щодо визначеної групи правових норм.

Отже, галузь фінансового права містить весь комплекс норм, що регулюють відносини, що становлять предмет фінансового права і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузькі цілі.

Нині в системі правового регулювання фінансових відносин склалася специфічна ситуація, зумовлена швидким розвитком практично всіх складових фінансової системи держави. Йдеться про міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тому, що галузевий режим регулювання визначається: методом регулювання, юридичним інструментарієм, принципами, наявністю галузі законодавства і кодифікованого акта. Водночас ці елементи для фінансового права характерні не в повному обсязі. І хоча фінансове право є галуззю права, воно формується через становлення й розвиток таких інститутів, як бюджетне право, податкове право та ін. Ця тенденція і її подальший розвиток можуть негативно позначитися на нормотворчих і правозастосовних процесах у фінансовій сфері, оскільки недооцінювання загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може призвести до неузгодженості, розбіжностей і конфліктності всієї системи загалом.

За визначенням галузь права є передусім відносно замкнутою частиною системи права, що охоплює сукупність норм, які регулюють суспільні відносини у певній сфері діяльності людей і мають принципову своєрідність. Саме замкнутою частиною системи права виступає фінансове право. Його норми зумовлені публічною, тобто загально-визначальною для країни діяльністю, а саме — діяльністю з формування грошових фондів для загальнодержавних потреб, для утримання державних органів і їх матеріально-фінансового забезпечення. У процесі цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для загальних потреб. Такий самий публічний характер має і діяльність органів місцевого самоврядування з формування місцевих бюджетів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для певної території, забезпечує формування для цього муніципальних коштів. Тому публічний характер мають і норми права, якими регулюються відносини установлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння в місцеві бюджети. Відповідно всі ці відносини є владно-майновими.

Фінансове право охоплює досить велику сукупність фінансово-правових норм, що становлять певну систему і зумовлюють внутрішню будову цієї галузі, суть та ієрархію її інститутів.

Для фінансового права характерні:

1) однорідність фактичного змісту, що зумовлює регулювання певних відносин, пов’язаних із рухом централізованих і децентралізованих фондів;

2) єдність норм, яка забезпечує  регулювання певних фінансових  відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту;

3) законодавча відособленість, що означає зовні відособлене  закріплення основних положень  галузі в її нормах.

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівня. На первинному рівні виділяються галузі права, правові інститути (субінститути) і їх об’єднання — певні підгалузі. На іншому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні і змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об’єднанні. Якщо безпосередньо галузь права - це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відособленого, самостійного регулювання, то правовий інститут - це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі.

Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути: формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут - складний інститут - підгалузь - галузь). Наприклад, податкове право займає чітко виражене положення. З одного боку, до нього входять інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних ооіб тощо), з другого - складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворюють цільну галузь фінансового права.

Отже, фінансове право становить велику сукупність фінансово-правових норм, об’єднаних у певну систему. Остання поділяється на групи зі специфічними особливостями, логічною структурою, об’єктивним складом. Система фінансового права — об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливість розміщення фінансово-правових норм.

 

 

 

ІІІ.Джерела фінансового права. Фінансове законодавство

Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:

— соціально-економічний — визначає сукупність соціально-економічних чинників, що регулюють об’єктивні закони;

— державно-політичний - характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

— юридичний - специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права: установлює певні правила поведінки, що усувають її індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; має бути видане компетентним органом (здебільшого органом державної влади); є чітко відповідати матеріальній і процесуальній стороні функціонування.

Отже, джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Розрізняють такі джерела фінансового права:

І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1) загальнодержавні нормативні  акти;

2) республіканські (Автономна  Республіка Крим);

3) місцеві.

П. За характером правових норм:

1) нормативні - акти, що містять  правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами  у встановленому порядку;

2) ненормативні - акти, що  не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером установлення:

1. Звичай, санкціонований  компетентними органами у встановленому  порядку, на який зроблено посилання  в законі. Звичаєм, як правило, регулюються  процесуальні сторони функціонування  актів, межі компетенції державних  органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецеденту який широко  використовують у державах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Правозастосовчий орган при цьому фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм сформувалися у процесі судових слухань у податкових справах. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суці ускладнювався посиланнями на п’яте виправлення Конституції США, яке надавало право відмовитися від давання показань, бо це могло призвести до "самозвинувачення". Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним використовувати п’яте виправлення до Конституції у випадку розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації зумовлюють також потребу систематизувати найважливіші судові рішення. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди й податковий суд США1.