Норми банківського права у національному  законодавстві України мають  певні особливості (специфічні ознаки), що зумовлено тим, що «норми банківського права регулюють специфічну групу суспільних відносин – банківські правові відносини, тобто взаємовідносини між суб’єктами банківського права в процесі здійснення банківської діяльності. Ці відносини мають як публічний, так і приватний характер» [9, с. 18].

      Особливостями норм банківського права у національному законодавстві є наступні позиції:

      – Як правило, норми банківського права  мають імперативний (обов’язковий) характер, забезпечений примусовою силою держави, оскільки, будучи за своєю природою спеціальними нормами, чітко визначають юридичні права та обов’язки учасників, закріплюють правове положення суб’єктів банківських правовідносин і передбачають певні варіанти їх поведінки. Імперативність в нормах банківського права дозволяє жорстко закріплювати вимоги держави в сфері банківської діяльності, встановлювати відповідальність за невиконання приписів держави.

      – Домінуюча імперативність норм банківського права не виключає можливості використання норм банківського права диспозитивного характеру. Наприклад, норми, що стосуються укладання банківських договорів, є згодою сторін, і це дає їм можливість визначити конкретний зміст своїх прав та обов’язків.

      – Норми банківського права регулюють організацію і функціонування банківської системи, основу якої становлять грошово-кредитні відносини; з чого випливає, що банківські правовідносини регулюються не лише нормами банківського права, а й нормами інших галузей права – фінансового, адміністративного, цивільного, господарського тощо. Наприклад, норми цивільного права регулюють розрахункові та кредитні відносини, а норми адміністративного права передбачають адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафів на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення ними вимог банківського законодавства. Крім того, банківські правовідносини можуть в окремих випадках регулюватися із застосуванням звичаїв ділового обороту та банківських звичаїв, які визнаються в Україні нормами банківського права лище за умови визнання їх Національним банком України (конкретні приклади були наведені в даній роботі при розгляді попереднього питання).

      – Структура норми банківського права є наступною: гіпотеза, диспозиція та санкція; при цьому кожен елемент структури норми банківського права має власні особливості. Так, гіпотеза визначає чіткі, конкретні умови, за яких можуть виникнути банківські правовідносини; диспозиція детально формулює правила поведінки учасників-банківських правовідносин, тобто визначає їх права та обов’язки; санкція в якості способу захисту правил, встановлених нормами банківського права передбачає юридичні засоби, які використовуються суб’єктами цих правовідносин для захисту приписів держави.

      Банківське  законодавство є зовнішньою стороною, формальним вираженням банківського права, рівні якого обумовлюються джерелами банківського права. Аналіз банківського законодавства показує, що всі норми банківського права можна класифікувати, керуючись різними підходами. Така особливість дозволяє розрізняти норми банківського права за функціональною спрямованістю (регулятивні та охоронні); за змістом (матеріальні і процесуальні); за призначенням (загальні та пруденційні).

      Регулятивні норми банківського права встановлюють права й обов’язки суб’єктів банківських правовідносин; до регулятивних норм належать норми, які визначають функції НБУ і комерційних банків, встановлюють вимоги щодо ліцензування банківської діяльності. В свою чергу, регулятивні норми банківського права, залежно від характеру їх впливу на учасників банківських правовідносин поділяються на зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючи норми. Зобов’язуючі норми банківського права регулюють активну поведінку суб’єктів і пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії; наприклад, обов’язок отримувати банком ліцензію на здійснення банківської операції, зберігати кошти на рахунках у банках, тощо. Забороняючі норми банківського права приписують не здійснювати дій, що порушують банківську дисципліну; наприклад, правилами касових операцій застосування готівки між юридичними особами обмежене; валютне законодавство України забороняє на території країни використання іноземної валюти як засобу платежу, за винятком випадків і в порядку, встановленому чинним законодавством. Уповноважуючі норми банківського права надають учасникам цих відносин повноваження на здійснення певних дій в установлених межах; наприклад, суб’єкти кредитних правовідносин укладають кредитні договори, у яких визначають свої права й обов’язки.

      Охоронні  норми банківського права передбачають застосування заходів примусу за порушення норм банківського законодавства. До цих норм належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.

      Застосування  регулятивних та охоронних норм банківського права забезпечує конкретне втілення прояву призначення банківського права як інституту фінансового права – захист законних прав та інтересів суб’єктів банківських правовідносин.

      Взаємозв’язок між матеріальними і процесуальними нормами банківського права полягає  у тому, що процесуальні норми встановлюють порядок застосування норм матеріального права; наприклад, мета і функції банківського нагляду супроводжуються тим, що законодавець визначає вимоги, що пред’являються до звітності банків, встановлює процедуру стягнення штрафів, тобто процесуальні норми регулюють взаємовідносини НБУ і банків з приводу банківського нагляду.

      Загальні  норми банківського права закріплюють  правове положення НБУ і комерційних  банків, їх організаційно-правові форми, функції; визначають порядок організації  та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій. Пруденційні норми банківського права – це норми, що мають на меті забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити інтереси вкладників. Вони передбачають різні фінансові та організаційні заходи, реалізація яких повинна привести до зниження банківського ризику; наприклад, державна реєстрація та ліцензування банківської діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування заходів впливу від імені держави.

      Отже, особливості класифікації норм банківського права «мають важливе значення для з’ясування сутності цих норм, визначення їхнього місця в системі банківського права та подальшого розвитку науки банківського права» [9, с. 22].

      На  підставі викладеного вище необхідно підкреслити, що всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність; що банківське законодавство слід розглядати як комплексну галузь, але станом на сучасний момент норми банківського права тільки створюють перспективу виокремлення банківського права в самостійну галузь права, залишаючись фундаментальною основою банківського права як важливого інституту фінансового права України. Особливості норм банківського права в своїй сукупності забезпечують сучасну спрямованість банківського права на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою забезпечення виконання завдань держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у процесі проведення банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій, при функціонуванні ринку цінних паперів.

Розділ 3 
Перспективи оптимізації банківського права у системі фінансового права України

      3.1. Зміст і значення  імперативного методу  правового регулювання  для оптимізації  практики застосування банківського права

      Практика  застосування банківського права в  Україні вимагає удосконалення, оптимізації, підвищення якісних характеристик методики правового регулювання процесу банківської діяльності та, відповідно, банківських правовідносин, які виникають в процесі банківської діяльності. Увага до змісту і значення імперативного методу правового регулювання зумовлюється тим, що його застосування у вертикальних відносинах якнайтісніше пов’язане з проведенням державної грошово-кредитної політики і здійснюється через Національний банк України (в деяких випадках – через Кабінет Міністрів України та інші державні органи), що, в свою чергу, визначає зміст, характер і перспективу відносин влади і підпорядкування, які, як правило, складаються між Національним банком України та всіма іншими банками країни. Імперативний метод правового регулювання – це фактор особливого значення в сенсі усвідомлення теперішнього статусу банківського права як важливого інституту фінансового права України.

      Виходячи  з того, що застосування імперативного  методу як способу оптимізації банківського права в системі фінансового  права України в недалекій  перспективі неможливо дослідити без вивчення проблеми сучасного вітчизняного банківського законодавства, необхідно поставити акцент на тому, що «за своїм змістом банківське законодавство є комплексним міжгалузевим правовим явищем, яке складається з приписів приватно-правового та публічно-правового характеру, об’єднаних таким предметом правового регулювання, як суспільні відносини, що складаються в сфері банківської діяльності й функціонування банківської системи» [5]. При цьому основою банківського законодавства є фінансово-правові норми, які регламентують діяльність фінансових установ в емісійній справі, в сфері валютних операцій, визначають ряд аспектів діяльності Національного банку України як кредитного і розрахунково-касового органу, регулюють діяльність банків, пов’язану з розрахунковими операціями, готівковим обігом, частково кредитними операціями та іншими. Адміністративно-правові норми сприяють забезпеченню управління банківською системою в цілому, визначають компетенцію суб’єктів, які здійснюють керівництво банківською системою, а також певні умови функціонування фінансових установ (наприклад, підстави і порядок реєстрації та ліцензування); регулюють здійснення контролю та нагляду за законністю діяльності нижчестоящих суб’єктів (порядок і умови відзиву ліцензій, порядок накладення адміністративних стягнень за порушення норм банківського законодавства).

      Імперативний  метод регулювання (метод владних  приписів) за своїм змістом і характером має передумови для подолання  таких негативних ознак банківського законодавства, як суперечливість використовуваних правових норм; невиправдана складність, заплутаність, багаторівневість правового регулювання при перевазі підзаконних нормативних актів; неоптимальна динаміка норм банківського права. Разом з тим, для підвищення ефективності імперативного методу у практиці застосування банківського права в Україні необхідно «створити стабільні правові інструменти, необхідні для діяльності всіх учасників банківської системи України на підставі найбільш цінних положень чинного банківського законодавства і нових підходів діяльності банків в Україні» [6], тобто необхідно мати Банківський кодекс, і зарубіжна практика кодифікації банківського права доводить справедливість зазначеної позиції.

      Наразі  Україна не має Банківського кодексу, тому важливо вчасно скористатися тим, що «значне поширення імперативних норм при регулюванні банківської діяльності… ґрунтується на рівноправності, автономії, самостійності та свободі поведінки учасників у процесі здійснення банківської діяльності…» [13, с. 16]. Імперативний метод має кілька науково обґрунтованих назв – метод владних приписів, метод субординації та реординації, метод централізованого регулювання, оскільки будується на началах влади і підпорядкування, імперативного встановлення необхідної чи забороненої поведінки. Його сутність полягає у визначенні одного унормованого варіанта поведінки, при цьому нормою права чітко визначаються порядок виникнення та припинення, обсяг прав та обов’язків учасників суспільних відносин, врегульованих цією нормою права. Імперативний метод правового регулювання включає три способи регулювання: дозвіл, зобов’язання, заборону. У кожній галузі права застосовується відповідна комбінація цих способів правового регулювання. Вважається, що така відповідна комбінація створює особливий метод правового регулювання певної галузі права, який виступає юридичним критерієм, поряд з предметом відмежування такої галузі від інших галузей права. На такій теоретичній основі логічно передбачити, що вмотивовано значне поширення імперативних норм для регулювання банківської діяльності шляхом, зокрема, кодифікації банківського права є об’єктивною передумовою його оптимізації без термінового виділення в окрему галузь права, а саме в системі фінансового права України, що не суперечить перспективі виділення банківського права в окрему галузь права, якщо для цього в Україні складуться належні передумови.

      Учасниками імперативного регулювання банківської діяльності є Президент України, який створює укази; Верховна Рада України, яка приймає закони та постанови; Кабінет Міністрів України, який приймає постанови; Національний банк України, який приймає спеціальні акти банківського законодавства. Отже, від волі і діяльності зазначених учасників імперативного регулювання банківської діяльності значною мірою залежить оптимізація банківського права в частині практика його застосування. Науковці обґрунтовують причини необхідності вдосконалення системи банківського права в Україні, актуальність яких не викликає сумніву: становлення і розвиток дворівневої банківської системи диктує необхідність нового правового механізму, адаптованого до міжнародних правил банківського права; зростання ролі безготівкових розрахунків, запровадження нових платіжних засобів вимагають визначення більш чітких класифікацій, розмежування і впорядкування правових норм; проблема забезпечення безпеки і надійності вкладів клієнтів в умовах багатопрофільної (і навіть локальної) кризової ситуації підриває довіру населення України до баків в цілому [7]. Отже, укази Президента України, закони та постанови Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, спеціальні акти банківського законодавства Національного банку України повинні системно забезпечувати процес значного поширення узгоджених за змістом і метою імперативних норм для регулювання банківської діяльності.

      В даній роботі вже йшла мова про  рівні системи банківського права, пов’язані з джерелами банківського права. Разом з тим, є потреба підкреслити співвідносність системи банківського права з двома рівнями банківської системи (банківська система в Україні має дворівневу побудову: на першому рівні – Національний банк України, на другому рівні – комерційні банки), оскільки становлення і розвиток класичної дворівневої банківської системи, яка відповідає сучасним вимогам ринкової економіки в їх динаміці, є одним із аспектів домінування імперативного методу регулювання в цій сфері. «В Україні станом на 1 вересня 2010 року ліцензію на здійснення банківських операцій мали 176 банків. У стадії ліквідації перебувало 18 банків, обсяг активів банківської системи становив 899,2 мільярдів гривень, зростання з початку року склало 18,9 мільярдів гривень, та в основному воно відбулося за рахунок росту вкладень у цінні папери, приріст яких склав 75,5%. Вирішення проблем банківської системи без подальшого реформування його організаційно-правового забезпечення неможливо» [12, с. 111]. Цілком очевидно, що організаційно-правове забезпечення реформування української банківської системи лежить у площині банківського права, а саме у площині оптимізації імперативного методу регулювання, органічного для дворівневої банківської системи безпосередньо в умовах України на теперішній час.