Раціональна позикова політика фактори, що впливають на вибір джерела фінансування

Раціональна позикова політика

Фактори, що впливають  на вибір джерела фінансування

 

«Промислове виробництво знаходиться залежно від цілого ряду факторів: полягання техніки, робочої сили, ринку капіталу і т.п. Між всіма цими чинниками повинно існувати певна рівновага, але в кожній даній комбінації виробничих чинників завжди є найслабкіший елемент, затримуючі і розвиток всіх інших. Зараз для промисловості таким найслабкішим елементом є капітал.

Наша промисловість  випробовує утруднення не тільки з  боку фінансів. На неї тиснуть також недостатня місткість ринку і висока собівартість продукції. Але як ні важливо обидва ці чинники, вони є швидше похідними відносно капіталу

Місткість ринку визначається як готівкою купівельних засобів у споживача, так і висотою цін, по яких продаються товари: чим нижче товарні ціни, тим вище місткість ринку, і навпаки, високі ціни звужують те, що ми називаємо місткістю ринку. Здешевлення продукції є разом з тим і розширення ринку. Самим фактом свого зростання промисловість створює собі ринок, розширюючи в процесі виробництва ті галузі, які готують засоби виробництва. Одночасно підвищення серійності виробництва веде до зниження собівартості, розширяється ринок збуту. Але, щоб запустити цей процес і додати йому

Це було написано академіком А. М. Гінзбургом в 1925 році. Ті ж слова можна б було повторити сьогодні. І кожного разу, коли російському підприємництву вдається вдихнути хоч трохи ринкової свободи, в повне зростання встає одвічна наша проблема: «недолік капіталі стичності» — так визначив її перший приватизатор в історії Росії це  Петро Перший.

Чинники господарської  і фінансової діяльності підприємства можна представити як підвішені на різній висоті досточки - клепки однієї бочки (мал. 2). Самою низенькою завжди виявляється клепка, на якій написано «капітал». Скільки ні вливай води (або меду?) в таку бочку — толку не буде. Бізнес починається з грошей, безупинно вимагає грошей і робиться ради примноження грошей. Тому ми і зосередимо зараз увагу нашу на одній з головних проблем фінансового менеджменту — формуванні раціональної структури джерел засобів підприємства в шлях фінансування необхідних об'ємів витрат і забезпечення рівня доходів. При цьому об'єднаємо два важливих витання — раціональну структуру джерел засобів і дивідендну політику.

Зв'язок між визначенням  потрібної структури джерел засобів, з одного боку, і розробкою розумної дивідендної політики, з другого боку, полягає в тому, що досягнення достатньої чистої рентабельності власних засобів і високого рівня дивідендів джерел засобів;  у свою чергу, можливості підприємства по формуванню тієї або іншої структури власних засобів норми розподілу прибутку на дивіденди. Це означає ту взаємозамінність  кредиту.

При достатніх власних  засобах збільшення плеча фінансового  важеля може не сопровождується сильним зниженням диференціала.

Рівень ефекту фінансового важеля і дивідендні можливості підприємства зростають. Одночасно збільшується курс його акцій і потенціал залучення  нових власних засобів. Це у свою чергу, підвищує позикові потенції підприємства і все починається спочатку.

Збільшення дивідендів при зменшенні  нерозподіленого прибутку веде до відносного зниження власних засобів підприємства в порівнянні з позиковими. До того ж приводять і залученню нових  кредитів і випуск привілегірованих акцій. Це збільшує ризик банкіра і спричиняє за собою своєрідну девальвацію виданих їм позик.

Якщо нетто-результат  експлуатації інвестицій з розрахунку на залучення при цьому диференціал фінансового важеля звично негативний, чиста рентабельність позикових засобів обходиться підприємству дорожче залучення власних  засобів. Проте можливі труднощі в процесі первинного розміщення акцій. Якщо ж в такій ситуації відають перевагу випустити акції, то у інвесторів може створити що і підтверджує початкову доцільність звернення до боргового фінансування. Дуже важливо: необхідний контроль над силою дії фінансового і операційного

Якщо нетто-результат  експлуатації інвестицій з розрахунку на акцію невеликий (а при цьому диференціал фінансового важеля звично негативний, чиста рентабельність власних засобів і рівень дивіденду — пониженню), то вигідніше нарощувати власні засоби за рахунок емісії акцій, ніж брати кредит: залучення позикових засобів обходиться підприємству дорожче за залучення власні засоби. Проте можливі труднощі в процесі первинного розміщення акцій.

Якщо нетто-результат  експлуатації інвестицій з розрахунку на акцію великий (а при цьому диференціал фінансового важеля частіше всього позитивний, чиста рентабельність власних засобів і рівень дивіденду — підвищені), то вигідніше брати кредит, ніж нарощувати власні засоби: залучення позикових засобів обходиться підприємству дешевше за залучення власних засобів. Якщо ж в такій ситуації відають переваги випустити акції, то у інвесторів може створити помилкове враження про несприятливе фінансове положення підприємства. Тоді також виникають проблеми з первинним розміщенням, курс акцій підприємства падає, що і підтверджує початкову доцільність звернення до боргового фінансування. Дуже важливо: необхідний контроль над силою дії фінансового і операційного важелів (см, наступний розділ) у разі їх можливого зростання.

Ці правила покояться  на двох китах:

• на порівняльному аналізі чистої рентабельності власних засобів і чистого прибутку з розрахунку на акцію при тих 
  або інших варіантах структури пасивів підприємства;
• на розрахунку порогового (критичного) значення нетто - результату експлуатації інвестицій.

Відомі чотири моделі стратегіх  фінансування поточних активів: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна.

Ідеальна модель побудована виходячи з понять “поточні активи” та “поточні зобов”язання”. Термін “ідеальний” означає не в прямому значенні ідеал, а рівність поточних активів з короткостроковими зобов”язаннями. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця модель має такий вигляд:

сяДП = НА, де

ДП – довгострокові пасиви

НА - необоротні активи

Довгострокові пасиви включають: власні кошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капіта, нерозподілений прибуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші довгострокові позичкі).

Необоротні активи включають: нематеріальні  активи, незавершене будівництво, основні  засоби, довгострокові фінансові  інвестиції, довгострокова дебіторська  заборгованість (заборгованість за майно), відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

В реальному житті ця модель практично  не зустрічається через те, що вона найбільш ризикована, оскільки при  несприятливих умовах (наприклад, коли треба розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

Агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові  пасиви є джерелом покриття необоротних  активів та постійної частини  поточних активів, тобто їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської  діяльності. В цьому разі варійована частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю.

З позиції ліквідності ця стратегія  також є ризикованою, оскільки в  практичній діяльності обмежуватися лише мінімумом на поточних активів не можливо. Агресивна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП + ПА + ПЧ, де

ДП – довгострокові пасиви;

ПА – необоротні активи;

ПЧ – постійна частина оборотних  активів (норматив оборотних коштів).

Консервативна модель передбачає, що варійована частина поточних активів також покривається довгостроковими активами, Як правило, консервативна модель застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів інвестиційного фінансування.

В цьому разі короткострокової кредиторської  заборгованості немає, відсутній ризик  втрати ліквідності, тобто модель має  штучний вигляд. В господарській  діяльності такого не буває, щоб була відсутня кредиторська заборгованість.

Ця модель має такий вигляд:

ДП = ПА + ПЧ + ВЧ, де

ВЧ – варійована частина поточних активів 

Компромісна модель фінансування поточних активів найбільш реальна. Сутність її полягає її в тому, що необоротні активи, постійна частина поточних активів і приблизно половина варійованої частини поточних активів покривається довгостроковими пасивами. При цьому чистий оборотний капітал визначається у вигляді різниці між довгостроковими та необоротними активами, тобто:

ЧК = ДП – ПА, де

ЧК – чистий оборотний капітал,

Чистий оборотний капітал також  можна відобразити таким рівнянням:

ЧК = ПЧ + 0,5ВЧ

При компромісній моделі в окремі періоди господарської діяльності підпри\мство може мати надмірні поточні  активи, що негативно впливає на розмір прибутку. Водноча це дає можливість підтримувати ліквідність балансу підприємства на відповідному рівні.

Компромісна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП= ПА+ПЧ+05+ВЧ,де

ДП-довгострокові пасиви

ПА-необоротні активи

ПЧ-постійна частина активів

ВЧ- варійована частина поточних активів.

Таким чином, можна зробити висновок, що з точки зору оптимізації прибутковості  і ризику найбільш оптимальною є  стратегія комерційного фінансування. Дана стратегія оптимально поєднує  рівень прибутковості і середній рівень ризику, забеспечує достатньо високий рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Проте, виходячи з пріоритетності цілей фінансово-господарської діяльності підприємства на окремих стадіях його розвитку, оптимально може стати інша стратегія фінансування.  Взагалі, при виборі стратегії фінансування необхідно знайти бажане співвідношення між рівнем рентабельності і використання власного капіталу і рівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється величиною його чистого оборотного капіталу.