Венчурний капітал – основа механізмуфінансування національних інноваційнихпроцесів

ВЕНЧУРНИЙ КАПІТАЛ – ОСНОВА МЕХАНІЗМУФІНАНСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХПРОЦЕСІВ

Проголошений Україною курс на інтеграцію у європейські структури потребує, перш за все, формування сучасної високорозвинутої економіки, заснованої на новітніх досягненнях науки, техніки, технології, інформації тощо. Реалізація зазначеної мети потребує залучення значних інвестиційних ресурсів, пошук джерел яких є одним з головних напрямів як наукових досліджень, так і господарської практики. Вивчення та аналіз досвіду економічно розвинутих країн свідчить, що одним з важливих механізмів активізації інноваційної діяльності в умовах ринкового господарювання є розширення обсягів венчурних інвестицій та формування системи венчурного інвестування в рамках національної інноваційної моделі розвитку економіки.

У сучасних умовах активізація інноваційних процесів підприємства потребує пошуку нових джерел фінансових ресурсів. Джерелами капіталу, як відомо, можуть бути державні асигнування, кредитні кошти фінансово-кредитних установ, фінансові кошти населення, внутрішні та зовнішні інвестиції, кошти, які залучені за допомогою випуску цінних паперів, ріст капіталізації підприємств реального сектору економіки тощо.

Як свідчать дослідження, практика залучення коштів підприємствами шляхом емісії цінних паперів та розміщення їх на фондовому ринку в Україні розвинута не достатньо. Однією з причин цього є низька фінансова грамотність населення, в результаті лише 1% населення України інвестує свої заощадження в фондовий ринок. Банківські установи, представляючи послуги щодо надання кредиту вимагають від компанії позитивної кредитної історії, стабільних фінансових показників та високої плати за свої послуги. Крім того, ні підприємства-інноватори, ні держава не в змозі на тривалий проміжок часу вилучити із обігу значні власні фінансові кошти під реалізацію інноваційних проектів. Тому першочерговим механізмом фінансування інноваційних процесів в економіці країни можна вважати розвиток і застосування венчурного бізнесу, а основною формою інвестицій при цьому виступає венчурний капітал.

Вивчення та аналіз наукової літератури свідчить, що існують різні теоретико-методологічні підходи до визначення венчурного капіталу.

Френк Дж. Фабоцці зазначає, що венчурний  капитал це інвестиції в новий, тільки створюваний бізнес з привабливими перспективами росту, який не має доступу на фондовий ринок [1, с. 889].

Згідно проекту закону України  «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері», венчурний капітал – капітал, інвестований в інноваційний проект із високим ступенем ризику [2].

А.І. Нікконен визначає венчурний капітал  як кошти професійних інвесторів, які інвестуються в приватні компанії, що знаходяться на початковій стадії розвитку, стадії росту або розширення бізнесу. Це інвестиції в акціонерний капітал компаній, акції яких не беруть участь у вільному обігу на фондовому ринку [3] .

Із наведених визначень сутності венчурного капіталу можна зробити  висновок, що по-перше, венчурний капітал є інвестиційним ресурсом для забезпечення інноваційної діяльності; по-друге, він відображає економічні відносини між суб’єктами венчурного бізнесу; по-третє, цей капітал, за своєю природою є ризикованим.

Заслуговує на увагу точка зору науковців, які розглядають венчурний  капітал в якості особливої функціональної форми фінансового капіталу [5, с. 36]. Він є продуктом тривалої еволюції фінансового капіталу. У сучасних умовах продовжується трансформація фінансового капіталу, він набуває нової якості, у результаті діалектичного взаємозв’язку, як своїх попередніх якісних ознак, так і нових, пов’язаних з бурхливим розвитком інформаційних технологій, корпоративному ринку і процесів з’єднання транснаціональних фінансових корпорацій, національної держави та міжнародних фінансових інститутів. Таким чином, природа фінансового капіталу та його функції в ринковій економіці постійно конкретизуються та видозмінюються відповідно до стану розвитку капіталізму і ринкової економіки в цілому. Це є результатом прояву нової специфічної форми фінансового капіталу – венчурного капіталу, що формується за рахунок коштів позичкового, акціонерного та частини промислового капіталів.

Венчурний капітал об’єднує з фінансовим капіталом загальна формула їх руху Г – Г'. Отже, венчурний капітал має важливу генетичну ознаку, властиву капіталу взагалі – самозростання вартості в процесі кругообігу. Однак ризиковий характер, властивий цій формі капіталу, дозволяє виділити його як особливий вид капіталу.

З теоретичних та методологічних точок  зору представляє інтерес розгляд  венчурного капіталу в органічній єдності з людським капіталом [6, с. 44]. Слід зазначити, що інвестори вкладають у інноваційну компанію не лише фінансові кошти, а і новаторські ідеї, підприємницькі здібності, «ноу-хау» у сфері маркетингових стратегій, досвід організації управління і виробництва, зв’язки, інтуїцію.

Отже, венчурний капітал являє  собою вкладання в людський інтелектуальний  капітал. Людський капітал, як носій знань, є найбільш ефективним фактором виробництва, результатом функціонування якого є продукт у вигляді нових знань. В сучасних умовах інтелектуальний капітал відіграє провідну роль в реалізації конкурентних переваг у забезпеченні якісних параметрів економічного зростання.

Таким чином, можна стверджувати, що венчурний капітал – це особлива форма капіталу, яка утворюється на основі синтезу фінансового та людського капіталів, якому властивий високоризиковий характер.

На основі вищевикладеного можна  виокремити головні особливості  венчурного капіталу. До них слід віднести: сферою його існування виступає інноваційна і науково-технічна діяльність; органічний зв'язок з фінансовим та людським капіталом; ризикований характер.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що венчурний капітал може формуватися за рахунок коштів формального і неформального секторів, які взаємодоповнюють один одного. У формальному секторі переважають фірми або фонди венчурного капіталу, що є по організаційно-правовій формі партнерствами і об’єднують ресурси різних інвесторів, до числа яких належать: приватні і державні пенсійні фонди (на них у Європі припадає понад 50% всіх інвестицій венчурного капіталу); благодійні фонди; корпорації; приватні особи, в тому числі самі венчурні капіталісти – власники фондів венчурного капіталу.

Як правило, інституціональні інвестори (пенсійні фонди, фонди взаємного  кредитування тощо) розподіляють 2-3% свого інвестиційного портфеля в венчурний капітал. Фонди венчурного капіталу інвестують залучені кошти в різні виробництва (зазвичай – нові фірми), які можуть принести високий дохід протягом 5-7 років. Крім фондів венчурного капіталу, інвесторами формального сектора є спеціальні підрозділи або дочірні підприємства комерційних банків або нефінансових, промислових корпорацій, а також державні інвестиційні програми.

Учасниками неформального сектора  є приватні особи, як правило, професіонали, зайняті в інших сферах бізнесу, які безпосередньо інвестують свої особисті фінансові ресурси у венчурні структури, їх прийнято називати «неформальними інвесторами», або «бізнес-ангелами» (business angels). Більшість «бізнес-ангелів» інвестують безпосередньо в нові і зростаючі фірми, входячи до складу синдикату, що об'єднує друзів і партнерів по бізнесу, і це дозволяє реципієнтам інвестицій отримувати більші фінансові кошти. «Бізнес-ангели» активно діють в США та багатьох європейських країнах (в тому числі і в Східній Європі). У Європі та США обсяг інвестицій неформального сектора венчурного капіталу в кілька разів перевищує обсяг інвестицій формального сектора.

Інвестиції неформального сектора  особливо важливі на самих ранніх стадіях розробки концепції інноваційного продукту і дослідного зразка, в той час як формальний сектор інвестиційно більш активний на стадії швидкого зростання інноваційної фірми, коли потрібні кошти на розширення виробництва та обсягу продажу [7, с. 97].