Управління прибутком підприємства

Розрахунок потреби в  прибутках за напрямами його використання здійснюється за окремими елементами його складових:

• фінансуванням розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);
• фінансуванням приросту власних оборотних коштів (авансування власного оборотного капіталу);
• фінансовим резервом (фонд розвитку чи фонд регулювання цін);
• погашенням довгострокових і середньострокових кредитів банків;
• погашенням інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплатою відсотків з них;
• придбанням кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств;
• фінансуванням діяльності об'єднань, асоціацій, концернів й інших господарських структур, членом яких є підприємство;
• здійсненням соціального розвитку і заохоченням трудового колективу;
• виплатою дивідендів власникам підприємства;
• сплатою податків, інших обов'язкових платежів і внесків, передбачених законодавством.

Потреба в прибутках для  авансування власного оборотного капіталу визначається, виходячи з суми власних  оборотних коштів, потрібних підприємству при плановому обсязі діяльності. Розрахунок суми цих коштів можна  здійснити за методом техніко-економічних розрахунків або спрощено - на основі даних про наявність оборотних коштів на початок планового періоду, прогнозних темпів зміни товарообороту, зміни часткової участі власних оборотних коштів у кредитуванні товарно-матеріальних цінностей і частки кредитованого товарообороту в його загальному обсязі. Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена як відсоток відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством, виходячи з фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості.

Потреба в прибутку для  погашення середньострокових і довгострокових кредитів банків, а також інших видів кредитних зобов'язань та виплаті відсотків з них визначається, виходячи з умов і термінів надання цих коштів.

Використання прибутку на придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств визначається експертним шляхом з урахуванням  цілей, які ставить перед собою  підприємство.

Потреба в прибутку для  фінансування діяльності об'єднань, асоціацій  та інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство, визначається, виходячи з умов договорів і статутів цих структур в абсолютній сумі або  в процентах від одержаного прибутку чи обсягу діяльності підприємства.

Потреба в прибутку для  здійснення соціальних, культурних заходів  і житлового будівництва, а також  обсяг коштів, що спрямовуються на заохочення працівників за принципом "участь у прибутку", повинна  визначатися, виходячи з умов найму  робочої сили та вимог профспілкових  комітетів трудових колективів до обсягу цих витрат.

Розмір необхідних дивідендних  виплат визначають так, щоб рівень виплачуваного  дивіденду дозволяв забезпечити  економічну зацікавленість власників  у зростанні ефективності роботи підприємства. При цьому слід використовувати  інформацію про рівень дивідендів на інших підприємствах, рух позичкової ставки та відсотка за депозитними  вкладами. Сумарна потреба в прибуткові за всіма напрямами його використання може бути прийнята як один з варіантів  плану цільового чистого прибутку підприємства. Після визначення потреби  в прибутку за окремими напрямами  його використання здійснюють формування цільової структури розподілу прибутку. При проведенні цієї роботи потрібно враховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є:

• стадія життєвого циклу підприємства та стратегічні цілі його розвитку;
• темпи зростання товарообороту, передбачені стратегічним планом розвитку підприємства;
• наявна структура капіталу підприємства та ступінь її оптимальності, можливість залучення капіталу з альтернативних джерел;
• потреба здійснення реального інвестування з метою раціональної диверсифікації, впровадження нових технологій, розширення, оновлення та модернізація основних фондів;
• потреба здійснення проектів фінансових інвестицій з метою отримання додаткових, у тому числі спекулятивних, доходів, перелив капіталу в більш ефективні та прибуткові сфери бізнесу;
• прийнята на підприємстві система матеріального заохочення персоналу, потреба у використанні різних форм участі персоналу в капіталі підприємства - обсяги соціальної сфери підприємства, потреба в її поточному фінансуванні та подальшому розвитку;
• економічні інтереси власників підприємства на короткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивідендних виплат.

Оцінка впливу перелічених  факторів дозволяє здійснювати аранжування  потреб у використанні прибутку при  його формуванні.

Остаточне рішення про  плановий розподіл прибутку приймається  після затвердження плану формування прибутку підприємства. Якщо прийнятий  план формування прибутку менший за сумарну  потребу в прибутку за окремими напрямами  його використання, то слід переглянути  розміри його використання на різні  потреби з урахуванням визначення пріоритетів у розвитку підприємства [16 с. 233].

 

         1.3 Методичні основи управління прибутком на підприємстві

 

В залежності від використовуваних методів розрізняються наступні основні системи проведення аналізу  на підприємстві: горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; порівняльний аналіз; аналіз коефіцієнтів; інтегральний аналіз; трендовий аналіз; факторний аналіз.

1) Горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) Вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) Порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6) Факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник [13 с. 146].

Для підприємства дуже важливо  аналізувати показники прибутку, адже саме вони відображають ефективність діяльності підприємства за окремий  період. Більш ефективно використовувати  сукупність горизонтального та вертикального  методів аналізу прибутку на підприємстві, адже такий підхід дає змогу отримати доволі точні результати, що характеризують фінансовий стан підприємства. Використання цих двох методів у сукупності не вимагає значних витрат сил та часу, а також проведення розрахунків можна робити за допомогою комп’ютерних програм, що дуже спрощує здійснення аналізу показників прибутку. Горизонтальний і вертикальний аналізи прибутку дають змогу достатньо повно відобразити зміни у фінансовій сфері підприємства.

Основу механізму управління прибутком підприємства складають  системи і методи його планування. Планування прибутку являє собою  процес розробки системи заходів  щодо забезпечення його формування в  необхідному обсязі та ефективного  використання відповідно до завдань  розвитку підприємства в майбутньому  періоді.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три  методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:

• прямого розрахунку;
• за показником витрат на одну гривню продукції;
• економічний (аналітичний) метод [17 с. 370].

Метод прямого рахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для  розрахунку необхідні такі вихідні  дані:

1) перелік і кількість  продукції відповідної номенклатури, що планується до виробництва  і реалізації;

2) повна собівартість  одиниці продукції;

3) оптова ціна одиниці  продукції.

 

П=(Ц₁-В₁)*Q , грн.,   де                                                                             (1.1)

 

Ц₁-ціна одного виробу, грн.;

В₁- витрати на виробництво та реалізацію одного виробу, грн.;

Q- обсяг реалізації продукції,  шт.

Основною позитивною рисою  складання плану прибутку методом  прямого розрахунку є простота і  достовірність. Однак він обмежує  можливості виявлення внутрішніх резервів зростання прибутку в процесі планування, оскільки дає лише кінцевий результат — план прибутку, не вказуючи впливу окремих факторів на планову величину прибутку.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 гривню продукції. Може застосовуватись по підприємству в цілому шляхом розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

1) виробничі витрати;

2) реалізація продукції  за попередній період;

3) очікувана зміна реалізації, що прогнозується в наступному  періоді.

Витрати на одну гривню продукції  знаходяться  за формулою:

 

В_{1 грн}= В_Q / Вир , грн., де                                                                        (1.2)

 

        В_Q  - витрати на виробництво та реалізацію продукції, грн.;

Вир - виручку від реалізації, грн.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню продукції  може застосовуватись по підприємству в цілому з розрахунку прибутку від  випуску та реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних  про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а  також очікувану їх зміну, що прогнозується  в наступному періоді. Це укрупнений метод, який застосовується на підприємствах  серійного та одиничного типу виробництва. При даному методі розрахунку також  бракує можливості визначити вплив  окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну [6 с. 185].

Економічний (аналітичний  метод). Він відрізняється від  уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити  не тільки загальну суму прибутку, а  також і вплив на неї зміни  окремих чинників. Розрахунок прибутку за цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною  продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася у попередньому періоді. Непорівнянна — не вироблялася у попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною  продукцією здійснюється в такій  послідовності:

1) визначаються очікуваний  базовий прибуток і базова  рентабельність продукції;

2) порівнянна продукція  планового періоду визначається  за собівартістю періоду, що  передував плановому;

3) виходячи з рівня  базової рентабельності продукції  розраховується прибуток за порівнянною  продукцією в плановому періоді;

4) розраховується вплив  окремих чинників на зміну  прибутку в періоді, що планується.

Економічний (аналітичний) метод  відрізняється від уже розглянутих  методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також  і вплив на неї зміни окремих  чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня  гуртових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції [20 с. ].

Проблема грамотного і  ефективного управління прибутком  є найбільш актуальною на сучасному  етапі розвитку економіки . Механізм ефективного управління прибутком  повинен сприяти підвищенню ефективності виробництва і стимулювати його розвиток. Для підвищення ефективності управління прибутком, а також його максимізації підприємства мають змогу  використовувати різні економіко–математичні  моделі. Саме вони дають підприємству більш конкретну інформацію щодо оптимальних обсягів випуску  продукції, витрат для ефективної діяльності та інше.