Шляхи зниження та удосконалення собівартості

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 

Факультет економіки та підприємництва 
 
 
 
 
 
 
 

ДОПОВІДЬ 

з економічного аналізу

на тему: 

“Шляхи зниження та удосконалення собівартості” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка групи 37-ФК  денної форми навчання

Михайлюк  Катерина Юріївна

                                        Перевірив: Пльонсак О.Л.

  
 
 

Вінниця – 2010

ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ  СОБІВАРТОСТІ 

    Основні напрями розв’язування проблеми. Зниження цін - це легкий спосіб швидко привернути увагу клієнтів, але поганий спосіб для забезпечення успіху на довгостроковий період. Причина в тому, що, знизивши ціну на 10%, ви ризикуєте понизити свій прибуток на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ціну, але “знизити ціни взмозі кожний, але не кожному вистачає розуму зробити товар кращим.

    Основним  напрямком діяльності кожної комерційної  організації є отримання максимального прибутку. Припустимо, що підприємство-виробник закуповує усі фактори виробництва (сировину, устаткування, робочу силу, і т.д.) і перетворює їх у кінцевий продукт призначений для продажу. Кількість товару, що буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат, які фірма здійснила протягом усього виробничого циклу, і реального попиту на готову продукцію (ціна, за якою товар буде продаватися). З цього можна зробити виснивок, що розмір витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку, оскільки, чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток отримує підприємство з врахуванням рівня ринкових цін.

    Витрати виробництва знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції , що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, необхідні для виробництва і реалізації продукції.

    Собівартість  продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут [3]. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

    Проте до складу витрат підприємства входять  не тільки ті, що пов’язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов’язані з транспортування виробів споживачу, на проведення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

    При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

    Крім того підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові і позабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

У собівартість продукцій включаються :

    - витрати на освоєння виробництва ;

    - витрати , які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і

    обумовлені  технологічними й організаційними  чинниками виробництва ;

     - витрати на оплату праці ;

     - витрати , пов'язані з використанням природної сировини ;

     - витрати некапітального характеру , пов'язані з удосконалюванням

    технологій  і організацією виробництва , а також  з покращенням якості

    продукції ;

     - витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним     

    удосконаленням  і раціоналізаторськими пропозиціями ;

     - витрати на обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і

    капітальний ремонти ) ;

     - витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки ;

     - витрати, що пов'язані з кадровою політикою підприємства ;

     - поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів

    природоохоронного призначення ;

     - витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом ;

     - витрати по транспортуванню робітників до місця роботи;

     - виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток,

    компенсацій і т.д.);

     - відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення та у фонд зайнятості;

     - відрахування на обов'язкове медичне страхування ;

     - платежі на страхування майна підприємств ;

     - витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків,

    оплата банківських послуг ;

     - витрати на гарантійне обслуговування продукції;

     - витрати, пов'язані зі збутом продукцій ;

     - витрати на відтворення основних виробничих фондів ( амортизація ) ;

     - втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами .

    В залежності від розміру витрат, які несе фірма в процесі виробничої діяльності, існують різні методи їх розрахунку. Але з огляду на те, що виробництво будь-якого виду товару або послуги пов'язано з використанням різноманітних видів ресурсів, то необхідною є класифікація витрат.

    Розмір  цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для виробництва товару, а також від технологій їхнього використання. Ціна, за якою купляються ресурси, не залежить від фірми-виробника. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання, з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні , як з технологічного , так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва , що забезпечував би найменші витрати виробництва [6].

    Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між  дійсними витратами на виробництво  і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у  собівартість її, а відшкодовуються  за рахунок прибутку або джерел витрати  на підготовку і освоєння нової продукції серійного і процесу виробництва. Разом з про є витрати, які включаються у собівартість продукції, про не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

    Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані  з виробничою діяльністю (втрата від  браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

    Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися  з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

    Шляхи зниження собівартості продукції є  чимало: це і використання менш дорогих  матеріалів, це і вдосконалення процессу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо (рис.3.1). Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо [4].

    Зниження  собівартості продукції має винятково  велике значення для розвитку виробництва. Воно залежить від економії живої  та уречевленої праці.  

    

    Рис. 3.1. Шляхи зниження собівартості 

    Найбільш  ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів [5]. Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології – це вихід для українського товаровиробника.

    Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між  виробництвом і сировинною базою.

    Дотримання  загальних економічних принципів  та законів – важливий шлях для  зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

    Ще  однією вирішальною умовою зниження собівартості служить безперечно технічний прогрес і правильна організація виробництва. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

    Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

    Зниження  собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці  скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує у визначених умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення виробітку може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

    У першому випадку, коли змінюються норми  виробітку і розцінки, підприємство одержує економію на заробітній платі  робітників. Визначається це тим, що в  зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що організаційно-технічні заходи, що приводяться, дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом середньої заробітної плати робітників.