Про банкруцтво

Банкрутство підприємства та діагностика банкрутства. Реферат

Банкрутство підприємств, підстави та наслідки. Діагностика банкрутства  на основі моделі "Z-рахунок Альтмана"

 

 

 

Банкрутство підприємств  – це пов’язана із недостатністю  активів у ліквідній формі  неспроможність юридичної особи  задовольнити в установлений для  цього термін пред’явлені до нього  з боку кредиторів вимоги і зобов’язання перед бюджетом.

 

У 1997 р. в Україні з 9000 справ  про порушення банкрутства банкрутами було оголошено приблизно 4000 підприємств.

 

Ліквідаційна комісія  оцінку та продаж майна банкрута, задоволення  претензій кредитора, складання  ліквідаційного балансу.

 

Ознаками можливого банкрутства  підприємства є:

падіння ринкової ціни цінних паперів підприємства;

зниження потоку грошових надходжень від виробничої і фінансової діяльності та зниження доходів;

підприємство працює у  галузі, де велика імовірність банкрутства;

підприємство недавно  почало своє функціонування;

зменшення сум дивідендів.

 

Виробничі і фінансові  аспекти, що вказують на фінансові труднощі підприємства:

неможливість отримання  додаткових фінансових ресурсів;

нездатність погасити прострочені  зобов’язання;

погана система фінансової звітності;

переміщення сфери діяльності в галузі, не пов’язані з основним бізнесом підприємства;

нездатність підприємства контролювати свої витрати;

високий рівень конкуренції.

 

 

 

 

 

Справа про банкрутство  підприємства порушується арбітражним  судом, якщо безспірні вимоги кредитора  до боржника сукупно складають не менше 300 заробітних плат або 35400 грн., які  не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановлення для  їх погашення строку.

 

До боржника арбітражний  суд має право застосовувати  такі процедури:

реорганізаційні: зовнішнє управління майном, санація і реорганізація;

ліквідаційні: добровільна  і примусова ліквідація підприємства-боржника;

мирова угода.

 

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або за умови  незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає  ліквідаційну комісію (вона складається  із представників кредиторів, банків, фінансових органів і фонду державного майна), яка оцінює майно підприємства-боржника, проводить роботи зі стягнення дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами  і складає ліквідаційний баланс.

 

З моменту визнання підприємства банкрутом в першу чергу припиняється підприємницька діяльність боржника, до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном боржника; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань банкрута і  припиняється нарахування пені та відсотків  на усі види заборгованості боржника.

 

Кошти, вилучені від продажу  майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів таким чином:

у першу чергу задовольняються:

вимоги, забезпечені заставою;

витрати, пов’язані з виплатою вихідної допомоги працівникам банкрута, в т. ч. відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді і з робітниками ліквідаційної  комісії.

 

У другу чергу задовольняються  вимоги, що виникли із зобов’язань  банкрута перед працівниками підприємства (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства).

 

У третю чергу – вимоги щодо сплати податків і обов’язкових зборів.

 

У четверту чергу – вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

 

У п’яту – вимоги щодо повернення внесків членів трудового  колективу до статутного фонду підприємства.

 

У шосту – інші вимоги.

 

Вимоги кожної наступної  черги задовольняються в міру надходження коштів на рахунок від  продажу майна банкрута після  повного задоволення вимог попередньої  черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна  банкрута для повного задоволення  всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються  пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

 

Вимоги, заявлені після закінчення строку, не розглядаються і вважаються погашеними.

 

Майно, що залишилося після  задоволення вимог кредиторів, передається  власникові, а майно державних  підприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Якщо майна банкрута вистачає, щоб  задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

 

У міжнародній практиці в  умовах економіки, що стабільно функціонує, для оцінки імовірності банкрутства  підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана.

 

Існує 2-факторна і 5-факторна модель Z-рахунок Е. Альтмана.

 

Двофакторна модель:

 

Z = - 0,3877 + (- 1,0736) * коефіцієнт  поточної ліквідності + 0,579 * питома  вага залучених коштів у пасивах

 

Z > 0 – імовірність банкрутства  велика;

 

Z < 0 – імовірність банкрутства  мала.

 

П’ятифакторна модель:

 

Z = (обіговий капітал / усі  активи) * 1,2 + (нерозподілений прибуток / усі активи) * 1,4 + (прибуток від  основної діяльності / усі активи) * 3,3 + (ринкова вартість усіх акцій  / усі активи) * 0,6 + (обсяг продажів / усі активи) * 1

 

Z < 1,81 – імовірність банкрутства  дуже висока

 

1,81 < Z < 2,765 – імовірність  банкрутства середня

 

2,765 < Z < 2,99 – імовірність  банкрутства невелика

 

Z > 2,99 – імовірність банкрутства  дуже мала.

 

Правильність даної формули  – 95%.

 

В умовах перехідної української  економіки використання Z-рахунку  Альтмана не дає точних результатів. Причиною цього можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

 

Окрім того, акціонерний капітал  підприємства в ринкових умовах становить  практично завжди 100%, на відміну  від українських підприємств, де ця частка переважно менша, тобто  чисельник показника значно більший, ніж у наших умовах.

 

Можливі заходи для уникнення  банкрутства:

знайти шляхи додаткового  фінансування підприємства;

позбутися збиткової продукції  підприємства і підрозділів;

звернути увагу на управління активами;

розробити і почати здійснення програми скорочення затрат.