Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Мая 2014 в 20:04, реферат
Складність сучасного світу, де діють різні національні валюти та правила регулювання зовнішньої торгівлі, різні валютні й політичні системи, потребує знань суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності не тільки національних фінансів, а й таких питань, як визначення вартості іноземної валюти, складання балансу платежів, що показує виплати за кордон та надходження коштів у країну, змін, які відбуваються на міжнародних фінансових ринках (ринки євровалюти, ринок євроакцій, ринок єврооблігацій та ін.).
Вступ ………………………………………………………………………3
1 Сутність і призначення міжнародних фінансів………………….5
2 Функції міжнародних фінансів:розподільча і контрольна……..11
3 Система фінансових міжнародних відносин…………………….16
4 Суб’єкти міжнародних фінансових відносин:фізичні, ………......
юридичні особи, держава, резиденти та нерезиденти………………………..21
Висновок…………………………………………………………………..26
Список використаної літератури………………………………………..27
Основою забезпечення сталого розвитку світової економіки, міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових відносин є надійний механізм курсоутворення, що дає змогу достовірно визначати валютні курси, які максимально наближені до реального співвідношення купівельної спроможності валют різних країн світу [10].
Від налагодженості цих відносин значною мірою залежить узгодження індивідуальних, корпоративних, національно-державних, регіональних та глобальних інтересів задоволення спільних потреб як на регіональному, міжнародному, так і глобальному рівнях [3].
Нині міжнародні фінансові відносини, у тому числі міжнародні розрахунки, являють собою досить складну систему взаємовідносин. Інструментом фінансових відносин, як відомо, є гроші. У межах національних фінансових систем використовується одна грошова одиниця, що ставить ці відносини на єдину уніфіковану основу. У міжнародних відносинах використовуються дві валюти, що суттєво ускладнює ці відносини. Навіть створена досить складна система валютного регулювання, у тому числі на міжнародному рівні, не в змозі до кінця вирішити проблеми. Уведення ж єдиної валюти вирішує проблему, оскільки знімає її причину, а не впливає на наслідки [10].
4 СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН: ФІЗИЧНІ, ЮРИДИЧНІ ОСОБИ, ДЕРЖАВА, РЕЗИДЕНТИ ТА НЕРЕЗИДЕНТИ
Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є:
а) держава;
б) міжнародні організації;
в) юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:
г) фізичні особи.
Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.
Резиденти - це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їх громадянства чи належності капіталу. Резидентами є: особи, що постійно проживають в даній країні; робітники-мігранти, якщо вони проживають в країні понад один рік; урядові органи, включаючи їх представництва за кордоном; підприємства, що здійснюють свою економічну діяльність в даній країні, навіть якщо вони частково або повністю належать іноземному капіталу.
Нерезиденти - це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території іноземних держав, навіть якщо вони є філіалами інституційних одиниць даної країни.
Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.[5]
Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів.
Суверенна держава є основним суб’єктом міжнародного права, що діє у сфері міжнародних фінансів та наділений здатністю здійснювати міжнародні права та обов’язки. Основними критеріями характеристики суверенної держави є правосуб’єктність, імунітет, спадкоємність.
Правосуб’єктність — це здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.
Права та обов’язки різних держав однакові, незалежно від їхніх розмірів, економічної та військової могутності; вони зумовлені природою держави й характером міжнародної спільноти на визначений історичний період розвитку та пов’язані між собою. Основні права держави пов’язані із суверенітетом. Вони відповідно обмежені правами інших держав та мають використовуватися згідно з основними принципами й нормами міжнародного права.
Суб’єкти міжнародних фінансів повинні зважати на те, що юрисдикція держави має здійснюватися з урахуванням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет виходить з принципу суверенної рівності, тобто рівний над рівним влади не має.
Спадкоємність держави – перехід прав та обов’язків у наслідок заміни однієї держави іншою відносно відповідальності за міжнародні відносини якоїсь території. Розрізняють спадкоємність щодо договорів, щодо державної власності та архівів, щодо державних боргів.
У сфері міжнародних фінансів держава в особі державних органів (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів та ін.) та офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу. [8]
Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу належить державі).
Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.
Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні.
Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:
а) правоздатність — здатність мати права та обов’язки;
б) дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.
Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.
Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.
Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:
а) мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;
б) існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;
в) забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.
Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:
а) посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ);
б) розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;
в) необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.
Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:
а) об’єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;
б) здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;
в) спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.
Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у темах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна банківська справа» .[5]
ВИСНОВКИ
Роблячи висновки слід підкреслити, що міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією, яка, будучи невід'ємною складовою фінансів у широкому розумінні, характеризується ознаками, притаманними фінансам в цілому, але одночасно має свої особливості, які вирізняють її як особливу систему фінансових відносин. Міжнародні фінанси мають як видиму зовнішню форму вияву, так і внутрішній економічний зміст. Розкриваючи внутрішню змістову сторону міжнародних фінансів, зазначимо, що це є надзвичайно складна і багатоаспектна економічна категорія. Як економічна категорія міжнародні фінанси — сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства через дію ринкового і неринкового механізмів.
Міжнародні фінанси — одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов'язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв'язків.
Отже, міжнародні фінанси є багаторівневою, проте ще ієрархічно невпорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов'язаністю складових та структурною єдністю функціональних елементів, кожен з яких міг би стати предметом окремого вивчення. Функціональне призначення міжнародних фінансів виявляється в механізмі міжнародних фінансів, яке здійснює перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб'єктами міжнародних економічних відносин; цей перерозподіл у системі світового господарства відбувається через дію ринкового й неринкового механізмів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ