Грошово-кредитна система Франції

Франк було введено в обіг замість лівру у роки Великої французької буржуазної революції - 6 травня 1789 р. Та офіційною грошовою одиницею він став з 1803 р.

У ХІХ ст. у Франції панував біметалізм. Згідно з законом 1803 р. золоті та срібні монети вільно карбувалися і мали необмежену силу законного платіжного засобу. З 1 кг золота карбували 3100 франків, а з 1 кг срібла - 200 франків, тобто законне співвідношення між сріблом та золотом становило 1:15,5. Фактичне співвідношення цих металів на ринку відхилялося то в один, то в інший бік, унаслідок чого в грошовому обігу переважало то золото, то срібло.

У 1865 р. Франція очолила Латинський монетний союз, валютне угруповання, до якого увійшли країни, що намагалися зберегти біметалізм за допомогою міжнародної угоди. У 1873 р. держава заборонила вільне карбування срібла, воно зберігалося лише за золотом. Це означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму, однак за раніше накарбованими п'ятифранковими срібними монетами зберігалася необмежена платіжна сила.

У перші ж дні Першої світової війни золотий монометалізм зазнав краху. 5 серпня 1914 р. було прийнято закон про припинення Банком Франції розміну банкнот на золото. З фактичним скасуванням золотого стандарту в країні почалася інфляція, бо емісія нерозмінних на золото банкнот використовувалася для фінансування військових витрат держави.

За роки війни кількість банкнот в обігу збільшилась майже в 6 разів, а індекс оптових цін зріс у 3,4 раза. Інфляція тривала у Франції довше, ніж в інших промислове розвинутих країнах. Це пояснюється тим, що перемога у війні дісталася Франції ціною величезних витрат. Фінансування розбудови зруйнованої економіки, субсидії монополіям під виглядом відшкодування збитків призвели до великого бюджетного дефіциту, а для його покриття використовувалася емісія нерозмінних банкнот.

Зростання дефіциту державного бюджету супроводжувалося зростанням внутрішнього та зовнішнього боргу країни. Невідповідність грошової маси потребам товарного обігу посилювалася скороченням виробництва, рівень якого за роки війни знизився До 58%. Надмірне зростання грошової маси викликало знецінення франка та підвищення оптових та роздрібних цін.

Інфляція у Франції продовжувалася до 1926 p., коли купівельна сила франка порівняно із довоєнним рівнем зменшилася у 9,5 раза. Після збалансування державного бюджету за допомогою збільшення податків та проведення дефляційної політики грошова маса дещо знизилася, а в 1928 р. було проведено грошову реформу, внаслідок якої країна повернулася до золотого стандарту методом прихованої девальвації. Золотий вміст франка було знижено У 5 разів (з 0,290323 г до 0,05895 г щирого золота). Це означало конфіскацію 4/5 усіх грошових збережень.

Франція, так само як і Великобританія, унаслідок грошової реформи перейшла до золотого стандарту у зливковій формі. (До цього з 1926 р. була золотодевізна система.) Мінімальна сума банкнот для обміну на золото становила 215 тис. фр., що дорівнювало 12,5 кг золота. Це була недосяжна сума для дрібних власників банкнот. Золотозливкова система у Франції проіснувала до 1936 р.

Спираючись на великі золоті резерви, Франція виступила ініціатором створення "золотого блоку" (1933-1936 pp.) з метою збереження золотого стандарту. До нього, крім Франції, увійшли Бельгія, Голландія, Швейцарія та Італія.

Франції, на відміну від інших країн, вдалося під час світової економічної кризи 1929-1933 pp. зберегти золотозливковий стандарт. Це пояснюється тим, що криза охопила Францію пізніше за інші країни, бо народне господарство на початку кризи ще мало внутрішні потенційні можливості для свого розвитку, оскільки Франція пізніше інших країн розбудувала свою економіку після першої світової війни. Крім того, з поновленням золотого стандарту французька буржуазія почала інтенсивно повертати капітали із зарубіжних країн, почався інтенсивний приплив іноземних капіталів до країни.

У цей період Франція посилено обмінювала фунти стерлінгів та долари на золото. Золоті резерви Банку Франції збільшилися за 1929-1932 pp. з 29 млрд до 83 млрд фр. Емісійна система в цей час базувалася на 35-відсотковому забезпеченні емісії золотом.

Економічна криза, хоча з деяким запізненням, все ж охопила і Францію. Погіршення економічного та фінансового стану викликало відплив золота з країни. Фінансова олігархія свідомо вивозила капітали за кордон, щоб підірвати довіру до уряду Народного фронту.

Курс валюти з золотим стандартом завжди є завищеним, а експортні можливості такої країни знижуються, проте французький фінансовий капітал як міжнародний лихвар був заінтересований у золотій валюті. Крім того, уряд побоювався незадоволення з боку середньої та малої буржуазії в разі скасування золотого стандарту та нового знецінення франка.

У середині 30-х років економічне та фінансове становище Франції погіршилося. Індекс її промисловового виробництва знизився за 1933-1935 pp. на 12%, бюджетний дефіцит збільшився з 4,6 млрд фр. у 1932 р. до 16,9 млрд фр. у 1936 p., за той самий період золотий запас Банку Франції знизився з 83 до 50 млрд фр. У жовтні 1936 р. уряд на чолі з правим соціалістом Блюмом девальвував франк на 25% та припинив розмін банкнот на золото. Було створено стабілізаційний фонд.

Унаслідок трьох девальвацій за період 1936-1938 pp. франк утратив 58% того золотого вмісту, який було встановлено під час проведення грошової реформи 1928 р. Ці девальвації означали крах золотого стандарту та подальше знецінення франка. Загалом же через низку девальвацій у міжвоєнний період франк утратив 91,5% золотого вмісту, який він мав напередодні Першої світової війни, тобто Франція вступила в Другу світову війну з помітно знеціненою валютою.

До Другої світової війни франк був вільно конвертованою валютою, тобто вільно обмінювався на валюту інших країн. З початком війни всі країни запровадили валютні обмеження, франк став неконвертованою валютою.

Особливість військової інфляції у Франції визначалася тим, що ця країна, як і ряд інших, була пограбована Німеччиною. Загальна сума окупаційних витрат Франції (контрибуції, заборгованість Німеччині за клірингом, позика Італії та ін.) становила біля 1 трлн фр. Фінансування цих витрат здійснювалось за рахунок позик, податків, кредитів Банку Франції.

Інфляція поглиблювалася збитками від війни. Промислове виробництво скоротилося на 70%, сільське господарство удвічі. Все це призвело до дефіциту державного бюджету, який у післявоєнні роки був хронічним, що було зумовлено великими військовими витратами, а також витратами, пов'язаними з державним регулюванням економіки та здійсненням "політики зростання".

Тимчасовий уряд Шарля де Голля провів грошову реформу в 1945 р. Грошова маса була зменшена на 37%, але потім знову почала зростати. До 1959 р. в країні розвивалася інфляція. За період 1945-1958 pp. у Франції було проведено сім прихованих девальвацій. За цей період курс франка знизився з 1 дол. США = 37,5 фр. До 1 дол. США = 493, 7 фр. Ці девальвації були малоефективними, бо здійснювалися в умовах незбалансованості державного бюджету, пасивності платіжного балансу, зменшення офіційних золотовалютних резервів, високих темпів інфляції. За період 1913- 1958 pp. масштаб цін зменшився у 161 раз - з 0,3 г до 0,0018 г золота.

Відносна валютна стабілізація настала у Франції в 1959-1967 pp. її об'єктивною основою було зростання виробництва на базі оновлення основного капіталу.

Щоб збільшити масштаб цін, уряд Франції у 1960 р. здійснив Деномінацію, тобто укрупнення масштабу цін у 100 разів. Новий Франк дорівнював 100 старим, він мав золотий вміст 0,18 г золота, а курс долара в нових франках становив 4,937 фр. Із заміною масштабу цін було перераховано заробітну плату, ціни та ін.

Девальвація 1958 р. стимулювала експорт французьких товарів на світовий ринок. У 1959-1967 pp. платіжний баланс країни зводився з активним сальдо, золотовалютні резерви збільшились у 6 разів, зовнішній державний борг зменшився у 8 разів. Уповільнився темп зростання цін. Унаслідок цього валютні позиції Франції зміцнилися.

Спираючись на великі золотовалютні резерви, уряд Франції у 1967 р. повністю скасував валютні обмеження за поточними операціями та дозволив вільний ввіз та вивіз золота з країни. Але у 60-70 роки стан французької економіки дещо погіршився.

Криза охопила Францію у 1969 р. Була здійснена чергова девальвація франка. Уряд проголосив про зниження його золотого вмісту з 0,18 до 0,16 г золота, тобто на 11,5%, а курс франка відносно долара впав з 4,937 фр. до 5,554 фр. за 1 дол. Економічній кризі передувала гостра соціальна криза (травень 1968 p.), весною 1969 р. уряд де Голя пішов у відставку.

У вересні 1969 р. уряд Франції оприлюднив "план оздоровлення", який включав скорочення внутрішнього споживання, зменшення бюджетного дефіциту та зростання експорту. Були вжиті заходи кредитної рестрикції (облікову ставку Банку Франції підвищили з 6 до 8%, обмежили банківський та споживчий кредит), підвищені податки.

Однак девальвація франка в 1969 р. та подальші заходи не ліквідували причин інфляції. Три світові економічні спади у 70-ті роки, а також енергетична криза погіршили становище Франції. Посилилася інфляція, за темпами якої Франція часто випереджала інші країни. Так, якщо за 1961-1970 pp. індекс споживчих цін зріс на 50%, то за 1971-1980 pp. - на 151,6%.

У 1973 р. Франція відмовилася від підтримки курсу франка до долара у межах офіційно встановлених точок коливань ± 2,25% та перейшла до режиму вільно плаваючих курсів. З 1979 р. Франція - член Європейської валютної системи, а з 1 січня 1999 р. вона увійшла до числа країн, які ввели спільну європейську валюту - євро - у безготівковий обіг.

Франція очолює зону франка, яка виникла у 1939 р. Особливістю її порівняно зі стерлінговою зоною було юридичне оформлення міждержавними угодами та створення централізованого керівного органу - Валютного комітету зони франка. З початку існування зони до неї входили колонії та залежні території. З розпадом колоніальної системи зона франка втратила свою колоніальну базу. Окремі країни покинули зону. Основа сучасної зони франка - незалежні африканські держави. Щоб послабити центробіжні тенденції, які породжуються національно-визвольним рухом, Франція постійно поновлює валютно-фінансовий механізм зони франка.