Фінансові ресурси та джерела їх формування

 

 

Контрольна робота з дисципліни

 

 

 

«Фінанси підприємства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання

1.Фінінсові результати  та джерела їх формування

2. Класифікація  банківських кредитів

 

 

Фінансові ресурси  та джерела їх формування

  Загалом під терміном "ресурс" розуміють засоби, які, після певних перетворень і застосування, дозволяють отримати бажаний результат. Широко "фінансові ресурси" - це кошти, які можуть бути спрямовані на виконання визначених завдань відповідно до певного плану, і дозволяють отримати бажаний економічний результат.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і необхідні для виконання ним фінансових зобов'язань, здійснення витрат з розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.

     Під фінансовими ресурсами підприємств будемо розуміти сукупність коштів з фондів підприємств та від зовнішніх надходжень, що можуть бути спрямовані на формування основного та оборотного капіталу, необхідного для провадження підприємницької діяльності і забезпечення розширеного виробництва.

          Існують певні особливості щодо формування фінансових ресурсів підприємства залежно від індивідуальних особливостей суб'єкта господарювання, який розглядається. Отже структура фінансових ресурсів, на підприємствах різноманітних форм власності, є досить різною.  Загальний обсяг фінансових ресурсів кожного підприємства формують такі складові: статутний капітал, резервний капітал, амортизаційний капітал, додатковий капітал (в тому числі створений у зв'язку з індексацією основних засобів), нерозподілений (тимчасово невикористаний) прибуток, кредиторська заборгованість - короткострокова заборгованість підприємства, що включає перехідну заборгованість із заробітної плати, відрахувань до бюджету та централізованих фондів, відрахувань на соціальне страхування, а також обсяг коштів за виданими векселями.

Фінансові ресурси  підприємств за джерелами їх формування прийнято поділяти на дві групи: власні та залучені.

Власні фінансові ресурси - це базова частина всіх фінансових ресурсів фірми, яка утвориться  на момент створення  фірми  і  знаходиться  в її розпорядженні на всьому періоді протягом її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом фірми. У залежності від організаційно-правової форми власності підприємства його статутний капітал формується за рахунок випуску і подальшого продажу акцій (звичайних, привілейованих або їх комбінації), вкладень в статутний капітал паїв, часток і т.д. За час функціонуванні суб'єкта господарювання його статутний капітал може дробитися, зменшуватися і збільшуватися, в тому   числі   і   за   рахунок   частини   внутрішніх   фінансових   ресурсів підприємства.

Створенню підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми власності передує формування статутного фонду. Статутний фонд — це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на правах власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує власні (основні та оборотні) засоби.

Залежно від організаційно-правової форми господарювання статутний  фонд може утворюватися з акціонерного капіталу, пайових внесків членів кооперативів, засновників, а також  бюджетних коштів.

Основним джерелом власних фінансових ресурсів на діючих підприємствах є надходження  коштів від реалізації продукції (надання послуг), різні частини якої у процесі розподілу виручки набирають форми відшкодування витрат і прибутку. Фінансові ресурси збільшуються переважно за рахунок прибутку від основної діяльності з виробництва і реалізації певної продукції (товарів, робіт, послуг), що є основною метою створення підприємства.

Амортизація — це поступове перенесення вартості основних засобів на вартість виробленої продукції (товарів, робіт, послуг) протягом строку корисного використання об'єкту основних засобів. Водночас амортизація є елементом системи оподаткування прибутку підприємств. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств"[1] зазначається: "Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань". Це означає, що амортизація приводить до зменшення оподаткованого прибутку і, отже, до зменшення податкових виплат. Таким чином у підприємства залишаються додаткові кошти, які воно може витратити на оновлення виробничого капіталу.

Амортизаційні кошти надходять  підприємству як складова виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання вже як джерела відтворення вартості основних засобів. Деякий час вони є вільними, тому можуть перебувати на банківських рахунках і приносити дохід, або вкладаються підприємствами в оборотні засоби.

 

Прибуток  від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції. Прибуток від іншої реалізації - представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу.

Балансовий  прибуток - представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.

Резервний капітал - обсяг резервів, що створюються відповідно до чинного законодавства за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства (5 % суми чистого прибутку щорічно аж до досягнення величини резервного капіталу 25 % від розміру статутного капіталу).

Додатковий капітал складається з емісійного доходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; безоплатно одержаних необоротних активів тощо.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка утворюється після вирахування із загальної суми прибутків обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків і інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні фірми і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

Залучені (позикові) фінансові ресурси. Особливості й умови кругообігу основних і оборотних засобів зумовлюють потребу у формуванні певної частини фінансових ресурсів за рахунок позикових коштів. Для поповнення оборотних засобів підприємства залучають короткострокові кредити (з терміном погашення до одного року), для фінансування капіталовкладень — середньострокові (від одного до трьох років) і довгострокові кредити (від трьох років).

Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Забезпеченість  кредиту означає наявність у  банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Кредити можуть бути забезпечені заставою (майном, майновими  правами, цінними паперами), гарантованими (банками, фінансами чи майном третьої  особи) або мати інше забезпечення (поручництво, свідоцтво страхової організації).

Повернення, строковість  і платність означають, що кредит має бути повернутий позичальником  банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною  оплатою за його користування. Цільова спрямованість передбачає використання позикових коштів на конкретні цілі згідно з кредитним договором.

Кредитні взаємовідносини  регламентуються кредитними договорами, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, який підписують кредитор і позичальник, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

 

Класифікація банківських  кредитів

Кредити комерційних  банків можна класифікувати за різними ознаками  та   критеріями.   Найбільш   зручною   є  така  класифікація банківських кредитів:

• за основними категоріями позичальників;
• за цільовим спрямуванням;
• за строками користування;
• залежно від забезпечення;
• за методами надання;
• залежно від кількості кредиторів;
• залежно від порядку погашення;
• за характером і способом сплати процентів;
• за ступенем ризику.

Виходячи   з   основних   категорій   позичальників розрізняють кредити:

• галузям народного господарства;
• населенню;
• державним органам влади.

Залежно від цільового спрямування кредити поділяються на:

• виробничі ( на поповнення обігових коштів та основних засобів)
• споживчі ( на споживчі цілі населення).

За строками користування:

• строкові, тобто  надані на визначений у договорі строк, які у свою чергу поділяються на: короткострокові (до 1 року); середньострокові (1—3 роки); довгострокові (понад 3 роки).

Короткостроковий  кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню обігових коштів на строк до одного року. Цей строк використання зумовлений тим, що кругообіг обігових коштів здійснюється звичайно протягом одного року, тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит має бути повернений банку.

Середньо- і довгостроковий кредити надаються підприємствам для покриття витрат з формування основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту зумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами;

• до запитання (онкольні), які видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий  кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;

• прострочені, за якими строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

• відстрочені (пролонговані), щодо яких за клопотанням позичальника банком прийнято рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

У залежності від забезпечення кредити є:

• забезпечені  - надаються під забезпечення (застава, гарантія тощо);
• незабезпечені (бланкові) – надаються без забезпечення.

Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов’язання позичальника , погасити позичку. Вони пов’язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

• гарантія, або  порука третьої сторони;

• переуступка  контрактів, дебіторської заборгованості;

• застава товарних запасів;

•застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука – це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Вона оформляється як самостійний обов’язок гаранта чи поручителя.

         Переуступка контрактів практикується під час кредитування будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

         Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави може бути сировина; комплектуючі вироби; готова продукція тощо.Забезпечення дорожніми документами використовується під час кредитування експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

          Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов’язане із землею, – будівлі, споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.