Финансовая система

1.Суть структура та  принципи побудови фінансової  системи 

У зош. Все тут структура

Структура фінансової систем - це сукупність її елементів і перетинів поміж ними.

Фінансова система складається  з трьох основних елементів:

1. сукупність сфер і ланок фінансових відносин (власне фінансову систему у вузькому розумінні);

2. сукупність створюваних у кожному ланці грошових фондів;

3. система фінансових органів - фінансовий апарат (інфраструктура фінансової систем), чи фінансову систему з погляду управління фінансами.

Фінансова система - вся сукупність ланок і сфер; сукупність установ фінансової систем, що є для підприємства, у державі тощо.

Перша сфера, де необхідні фінанси - держава. Система, з допомогою якій держава збирає й витрачає кошти називається державні фінанси

Крім держави існують різноманітних підприємства, отже, друга сфера називається фінанси підприємств. Це інструмент, з допомогою якого підприємство збирає кошти

Третя сфера - інші фінанси (зокрема фінанси страхування)

Ланки першої сфери:

1. Федеральний бюджет;

2. Позабюджетні фонди (кошти,  які концентруються до рук  неурядових, але державних організацій):

· Пенсійного фонду;

· Фонд соціального забезпечення (концентрує гроші, призначені на оплату відпусток, лікарняних тощо.);

· Фонд обов'язкового соціального страхування.

Уряд прагне розпоряджатися цими фондами, позаяк у них осідають велетенські  кошти, які може використовуватиме  своєї мети.

3. Державний кредит

Ланки другий сфери (фінанси підприємств):

1) фінанси підприємств, функціонуючих комерційні засадах;

2) фінанси установ і закупівельних  організацій, які проводять некомерційну  діяльність;

3) фінанси громадських об'єднань  є (профспілок, політичних партій, громадських фондів);

Страхування - специфічна сфера, має свої ланки:

1) Соціальне страхування;

2) Особисте страхування;

3) Майнове страхування;

4) Страхування відповідальності;

5) Страхування підприємницьких ризиків.

Кожному ланці системи фінансів притаманні специфічні форми й фізичні методи освіти і видів використання грошових фондів і доходів

Функциями фінансової систем є: грошова (емісія, звернення, розрахунки); податкова, чи фіскальна (вилучення частини  продукту формі коштів, тобто. наповнення скарбниці); бюджетна (перетворення податків у доходи, останніх - у видатки);контрольно-надзорная (нагляд за фінансовими інститутами); державний кредит (управління державним боргом);

2.Сутність і призначення фінансової політики

Все у зош тут  структура

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і 
безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей. 
Суб’єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління і основних фінансових органів — Міністерства фінансів та центрального банку, а суб’єктами реалізації — фінансові органи та інституції. Складові фінансової політики. Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. 

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового 
ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування — установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підходів до них (уніфікований чи диференційований), установлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі — на використанні в певних межах державних позик.

3.Фінансовий механізм  його зміст та складові улементи

Фінансовий механізм — сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується система розподілу і перерозподілу ВВП, формування та використання фінансових ресурсів суб'єктів економіки.  У зош структура 
Основні фінансові методи: 
1. Фінансове планування — діяльність щодо складання планів, формування і використання фінансових ресурсів на рівні підприємств, галузевих структур, адміністративно-територіальних одиниць, держави в цілому. 
2. Оперативне управління — втручання у розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. 
3. Фінансовий контроль — перевірка правильності вартісного розподілу та перерозподілу ВВП і НД за відповідними фондами грошових коштів та їх цільовим використанням. 
4. Методи фінансового забезпечення, основними з яких є: 
4.1. Бюджетне фінансування.  4.2. Кредитування.  4.3. Самофінансування. 
5. Фінансове регулювання діяльності, яке відбувається двома способами: 
5.1. Сальдовим, при якому розподіл створеної вартості здійснюється за окремими елементами, серед яких лише один є результативним (сальдовим). 
5.2. Податковим, тобто через систему оподаткування як вилучення частини доходів підприємств та організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджет та державні цільові фонди для задоволення державних потреб. 
Основні фінансові важелі, стимули і санкції: 
1. Важелі — конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП, встановлений порядок фінансування, кредитування та інвестування. До фінансових важелів належать: податки, обов'язкові збори, норми амортизації, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, відсоток за кредит, дотації, субвенції. 
2. Стимули — заробітна плата, доходи працівників, премії, пенсії, стипендії, матеріальні допомоги, надання різних пільг. До стимулів належать також заохочувальні фонди, створені з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (податкові пільги і прискорена амортизація). 
3. Санкції охоплюють: 
3.1. Штрафи — ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил; накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі. 
3.2. Пеню — накладають при невчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховують за кожен день протерміну-вання; встановлюється у відсотках від суми протерміно-ваного платежу. 
Фінансове регулювання здійснюється через: 
1) систему норм і нормативів — характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів (ставки, норми відрахувань податків, платежів до бюджету, інших відрахувань до позабюджетних фондів); 
2) ліміти — певні обмеження на використання коштів державного бюджету, підприємств (на зарплати, премії, стипендії, на господарські потреби) або населення; 
3) фінансові резерви — тимчасово вилучені з обороту фінансові ресурси, які мобілізуються в спеціальних фондах для їх використання в майбутньому при настанні непередбачених ситуацій (війнах, стихійних лихах тощо). 
Нормативно-правове забезпечення — регулює взаємодію елементів фінансового механізму. До його складу входять: Конституція України, Закони ВРУ, Укази Президента, Декрети і Постанови КМУ, інструкції, накази, положення міністерств, міжнародні договори тощо. 
4.Сутність значення та елементи фінансового управління 
Все у зош, тут елементи

Управління — це діяльність, пов'язана з впливом керуючого суб'єкта на керований об'єкт з метою досягнення певних результатів.

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій. Управління фінансами — це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами виділяють  об'єкти і суб'єкти управління. Об 'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти — це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси. Суб'єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ.

Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

— планування займає важливе місце  в управлінні фінансами, тому що саме в ході планування кожен суб'єкт  господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання;

— оперативне управління, як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління — д осягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;

— контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в  той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю співставляються  фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне (або загальне) і оперативне управління фінансами. Стратегічне управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента, Міністерство фінансів України. Стратегічне управління — це управління на перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення аграрнопереробного комплексу, а також вирішення соціальних проблем. Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій.

5.Поняття та методи  фінансового планування

Фінансове планування – це підсистема фінансового механізму, складова частина планування економічного та соціального розвиткуФінансове планування може здійснюватися за допомогою декількох методів.  Методи планування - це конкретні способи та прийоми плановихрозрахунків. До таких методів відносяться: 1. Розрахунково-аналітичний; 2. Нормативний; 3. Балансовий; 4. Метод оптимізації планових рішень; 5. Економіко-математичного моделювання.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає прогнозування величини фінансових показників на майбутній період на основі досягнутої їх величини у звітному та минулих періодах. Цей метод планування застосовується у тих випадках, відсутні фінансово-економічні нормативи, а взаємозв'язок між показниками може бути встановлена на основі вивчення їх динаміки за ряд періодів. Використання даного методу дає змогу встановити планову потребу в оборотних активах підприємства, величина амортизаційних відрахувань тощо.

Нормативний метод фінансового планування передбачає визначення потреби підприємства у фінансових ресурсах та джерелах їх формування на основі заздалегідь встановлених норм та нормативів. В фінансовому плануванні застосовується ціла система норм та нормативів, тобто існують загальнодержавні, регіональні, місцеві (муніципальні), галузеві нормативи та нормативи, визначені на конкретних підприємствах

 Балансовий метод планування передбачає досягнення балансової відповідності наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них. Балансовий метод застосовується при прогнозуванні надходжень та виплат грошових коштів підприємств, квартального плану доходів та видатків, платіжного календаря тощо.

Метод оптимізації планових рішень передбачає складання декількох варіантів планових розрахунків, з метою вибору з них найбільш оптимального. За цим методом можуть застосовуватися різні критерії вибору. Економічно-математичне моделювання в фінансовому плануванні передбачає визначення кількісного вираженні взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які впливають на них. Такий взаємозв'язок виражається через економіко-математичну модель, яка представляє собою точний математичний опис економічних процесів за допомогою математичних символів та

6. Сутність види та  методи фінансового контролю

Фінансовий контроль — це контроль законодавчих і виконавчих органів влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльністю всіх економічних суб'єктів із застосуванням певних методів і прийомів. 
Види фінансового контролю: 1. Державний — позавідомчий — здійснюється комісіями ВРУ, Кабінетом Міністрів, місцевими радами народних депутатів, державними фінансовими органами. 
2. Внутрішньовідомчий — проводиться відомствами, міністерствами, державними комітетами щодо підвідомчих їм підприємств, організацій, установ. 
3. Внутрішньогосподарський — здійснюється структурними підрозділами підприємств — бухгалтерією, фінансовою службою підприємства. Мета — перевірка правильності і своєчасності зарахування коштів на рахунок у банку, контроль за залишком коштів на рахунку, за протермінування заборгованості постачальникам, банку, бюджету тощо. 
4. Громадський — полягає у проведенні перевірки, виявленні і попередженні різних порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств, організацій з ініціативи місцевих органів влади або окремих груп громадян. 
5. Аудиторський — здійснюється аудиторськими фірмами або незалежними аудиторами. 
Попередній фінансовий контроль — перевірка операцій до того, як вони відбудуться. Мета — недопущення незаконних і неправильних фінансових операцій. Завдання — виявлення резервів зростання обсягів виробництва, підвищення рентабельності, попередження неекономічного і нераціонального використання грошових коштів; Поточний фінансовий контроль полягає у регулярній перевірці виконання підприємствами встановлених завдань з фінансових показників і платежів до бюджету, дотримання ними фінансових норм і нормативів. Наступний фінансовий контроль проводиться після проведення операцій практично всіма контролюючими органами. Ревізія — це всеохоплююча перевірка усіх сторін діяльності суб'єкта господарювання; проводиться регулярно, а її результати оформляються актом; мета — всебічно сприяти поліпшенню фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ. 
Залежно від обсягу даних, що перевіряються, розрізняють ревізії: 1) суцільні;  2) вибіркові;  3) комбіновані.  Залежно від повноти охоплення діяльності підприємства, організації розрізняють ревізії: 
1) повні;  2) часткові;  3) тематичні;  4) комплексні.  Ревізії також поділяють на планові і позапланові.

Під методами фінансового контролю розуміють прийоми, засоби і способи його здійснення. Основними методами фінансової контролю є наступні: спостереження, перевірка, обстеження, ревізія і аналіз.

1. Спостереження направлено на загальне ознайомлення із станом фінансової діяльності обєкта контролю.

2. Перевірка передбачає дослідження окремих питань фінансової діяльності тих чи інших субєктів на основі балансових, звітні і видаткових документів, а також огляду приміщень та інших обєктів з метою виявлення порушень фінансової дисципліни та усунення їх наслідків.

3. Обстеження здійснюється щодо окремих сторін фінансової діяльності та спирається на більш широке коло показників, що і відрізняє його від перевірки. При здійсненні даного методу використовують такі прийоми, як анкетування та опитування.

4. Аналіз також спрямований на виявлення порушень фінансової дисципліни. Даний метод використовує дані поточної або річної звітності, різні аналітичні прийоми (середні й відносні величини, угруповання, індексний метод тощо), відрізняється системним та факторного підходом.

5. Ревізія є основним методом фінансового контролю і являє собою детальне дослідження фінансово-господарської діяльності субєкта з метою виявлення порушень законності, доцільності та ефективності.