Державне регулювання фінансового ринку України

     Уряд  у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцензування професійної діяльності учасників і посередників фінансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної діяльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках.

     Роль  фінансового ринку у фінансово-економічній  ситуації, яка склалася в Україні  надзвичайно важлива. Фінансовий ринок  дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причина, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.

     Основна мета державного регулювання – це здійснення державою комплексних заходів щодо:

     - створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

     - захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

     - контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

     - дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

     - запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

     Серед сфер фінансового ринку, що обов'язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

     • допуск цінних паперів до публічних торгів;

     • розкриття інформації емітентами;

     • функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно-інформаційних систем);

     • регулювання діяльності професійних  учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

     • реклама на ринку цінних паперів;

     • заборона маніпулювання цінами.

     Головним  завданням державного регулювання  є узгодження інтересів усіх суб'єктів  фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у  їхніх взаємовідносинах через непряме  втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

     Важелями  непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є:

     1) податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;

     2) регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;

     3) зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;

     4) гарантії держави щодо позик приватного сектора;

     5) вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

     Формами державного регулювання фінансового ринку є:

     • прийняття актів законодавства  з питань діяльності його учасників;

     • регулювання випуску та обігу  фінансових активів, прав і обов'язків  учасників ринку;

     • реєстрація емісій фінансових активів  та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

     • видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

     • створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

     • контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

     • контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

     Важливим  елементом державного регулювання  фінансового ринку є правове регулювання, яке за своїм характером є загальнообов'язковим, субординаційним і ґрунтується на можливості застосування примусу.

     Державно-правове  регулювання – це регулювання відносин на всіх сегментах фінансового ринку, яке здійснюється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку. Законодавство та правила, що встановлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку насамперед таких вимог:

     • чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної кваліфікації;

     • з'ясування істинних потреб клієнта для визначення найкращих шляхів їх задоволення;

     • надання клієнтам повної і правдивої інформації;

     • уникнення конфлікту інтересів;

     • надійний захист активів клієнтів;

     • наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов'язань  і покриття ризиків, достатність власного капіталу;

     • наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства;

     • надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх роботі.

     В Україні та країнах, що вступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування і розвитку. У таких країнах розвитку фінансових ринків сприяють приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання. 
 
 
 
 

3. Внутрішнє регулювання фінансового ринку 

     Регулювання фінансового ринку – це впорядкування діяльності всіх його учасників (емітентів, інвесторів, професійних учасників ринку) та операцій між ними з боку уповноважених на це органів.

     Внутрішнє регулювання – це підлеглість учасників ринку нормативним документам: статуту, правилам здійснення діяльності, стандартам діяльності тощо. Внутрішнє регулювання фінансового ринку, як було визначено в першому питанні теми, здійснюється саморегулівними організаціями (СРО) за окремими напрямами та видами професійної діяльності.

     Саморегулівна організація (СРО) – недержавний інститут-регулятор фінансового ринку, що створюється як добровільне неприбуткове об'єднання професійних учасників ринку, яке має на меті захист інтересів своїх членів.

     Основні завдання СРО:

     - розробка та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фінансовому ринку, які є обов'язковими для всіх її членів;

     - контроль за діяльністю своїх членів та інших учасників ринку в межах своєї компетенції;

     - забезпечення представництва своїх учасників і захист їх професійних інтересів;

     - організація професійної підготовки і підвищення кваліфікації фахівців-учасників, здійснення їх сертифікації;

     - надання дозволів особам, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

     - збір, узагальнення та аналіз статистичної інформації стосовно професійної діяльності учасників фінансового ринку;

     - надання інформації учасникам про зміни в законодавстві щодо цінних паперів, фінансових послуг та інших фінансових активів;

     - вирішення суперечок, що виникають між учасниками тощо.

     В Україні до СРО відносять: фондові  біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційні фонди, банківські установи та інші. Відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, статус СРО має право отримати одна із всеукраїнських асоціацій кредитних спілок. Працюючими СРО на фондовому ринку України є: Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Придніпровська фондова біржа, Українська фондова біржа, Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового рийку, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу та інші. Найбільшою СРО в Україні є Перша фондова торговельна система (ПФТС).

     ПФТС, яка розпочала свою діяльність в 1996 p., підпадає під поняття торгово-інформаційної системи, Положення про які було прийнято Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в 1996 році. Як і будь-яка торгово-інформаційна система, ПФТС є юридичною особою, що здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє електронною торговельною мережею, яка дає учасникам можливість обміну пропозиціями купівлі-продажу цінних паперів. Учасниками ПФТС є торгівці цінними паперами, які отримали відповідні ліцензії на діяльність з випуску та обігу цінних паперів, зареєстровані відповідно до встановлених правил і мають право на укладення угод з цінними паперами.

     Для включення цінних паперів до Котирувального листа першого рівня потрібно, щоб емітент цінних паперів, крім виконання загальних вимог, був широковідомим і визнаним в Україні; розмір статутного капіталу його становив не менше як 10 млн. грн., мав не менше як 1000 акціонерів, причому частка голосуючих акцій, що перебуває у володінні афілійованих осіб або у власності держави, не перевищувала 80%; існує повний сформований реєстр, який ведеться реєстратором; пропозиції на купівлю-продаж даного цінного папера подаються не менше ніж трьома учасниками торгівлі.

     Для включення цінного папера до Котирувального листа другого рівня додатково до загальних вимог необхідно, щоб емітент викликав зацікавленість в учасників торгівлі певних регіонів, статутний капітал його становив не менше 2 млн. грн., емітент мав не менше 500 акціонерів та ін.

     Торговельні правила ПФТС не передбачають проведення аукціонів. Співробітники ПФТС, крім роботи з організації торгів і  забезпечення безперебійного функціонування системи, періодично розраховують рейтинги цінних паперів, що перебувають у лістингу системи, і рейтинги торгівців цінними паперами, які мають технічну можливість працювати в системі. Фахівцями ПФТС розраховується також один із фондових індексів – ПФТС-індекс, який розраховується щодня за результатами торгів ПФТС на основі середньозваженої ціни по угодах. В «індексний кошик» входять найбільш ліквідні акції, за якими відбувається найбільше число угод.

     У березні 2002 року ПФТС запровадила систему ДАТЕКС, в якій купівля-продаж цінних паперів на фондовому ринку здійснюється через систему Інтернет. Угода в ДАТЕКС не може бути укладена, якщо покупець попередньо не перерахував на спеціальний рахунок кошти в потрібному обсязі, а продавець на заблокував на спеціальному рахунку необхідної кількості цінних паперів. Нова торгова система ДАТЕКС розрахована не тільки на професійних учасників торгівлі, а й на їхніх клієнтів: фізичних і юридичних осіб. Уповноваженим банком системи ДАТЕКС є АБ «ВА-Банк». Роль депозитарія цінних паперів виконує AT «Міжрегіональний фондовий союз». Основним чинником ефективної діяльності ДАТЕКС є наявність у ній ліквідних інструментів і їх поступове збільшення. Зараз у фізичних осіб в Україні накопичено значний грошовий капітал, який в основному залучається у банківську систему, проте якась частина цих коштів може бути вкладена у реальний фінансовий обіг, що пов'язаний із цінними паперами. Завданням системи ДАТЕКС у цьому аспекті є розробка нових систем, що пов'язані з технологічними підходами до роботи з фізичними особами, які потребують високої надійності. Для реалізації таких завдань необхідно розробити нормативно-правове забезпечення функціонування подібної системи, а також сформувати у фізичних осіб довіру до цінних паперів та навики працювати з ними у даній системі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки