Утопізм антиглобалізму

     Основні діючі суб’єкти антиглобалістського  руху – це громадські, неурядові або політичні групи і асоціації. Вони можуть носити місцевий, регіональний, національний або міжнародний характер, займатися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі усього товариства. Спектр цих організацій досить широкий. Приміром, до складу “Соціального форуму Генуї” (Genoa Social Forum), який організував акції протесту проти зустрічі Великої вісімки в цьому італійському місті в липні 2001, увійшло більше 500 груп. Серед учасників виступів були місцеві цивільні, пацифістські, антивоєнні, екологічні, правозахисні, жіночі, студентські і молодіжні організації, католицькі рухи, групи солідарності, рух за списання боргів “Третього світу”, самоврядні соціальні центри і пов’язані з ними структури (помірніші “Усе в білому” (Tute bianche) і радикальніша “Мережа за глобальні права” (Network per i diritti globali)), профспілки, політичні організації лівих і так далі. Звичайно вони координують свої дії, залежно від конкретних потреб (для проведення акцій, спільного відстоювання інтересів і так далі).

     Однією  із старих міжнародних ініціативних груп антиглобалізму є “Глобальна дія народів” – всесвітня коаліція, що включає неурядові організації, профспілки, екологічні групи, групи  соціальної дії в країнах Заходу і у “Третьому світі”. Склад об’єднання дуже широкий: від Бразильського Руху безземельних трудящих (Movimiento dos trabalhadores sin terra) до британської радикально-екологічної організації “Повернемо собі вулицю” (Reclaim the street!), від конфедерації індійців Болівії до руху народу Огони в Нігерії, від союзів селян Індії до профцентров з азіатських і європейських країн і так далі. Коаліція заявляє про намір об’єднати зусилля простих людей в глобальному масштабі, щоб досягти справедливішого економічного і соціального порядку, приборкати корпорації і сприяючі їм національні уряди і міжнародні організації. “Глобальна дія народів” проводить конференції і форуми, а також символічні акції, на кшталт маршу індійських селян по Західній Європі в 1998 і так далі

     Нерідко міжнародні організації антиглобалізму створюються за ініціативою політичних кругів. Так, в червні 1998 у Франції  була утворена “Асоціація за оподаткування  фінансових трансакцій заради допомоги громадянам” (Association pour une taxation des transactions financieres pour l’aide aux citoyens), або АТТАК. У витоків АТТАК стояла невелика група видних діячів (членів редакцій газет, профспілкових лідерів і громадських організацій), тісно пов’язаних з політичним істеблішментом і лівими партіями Франції (включаючи соціалістів і троцкистов). До початку 2001 у рамках французької секції АТТАК було створено 180 місцевих комітетів; у організації полягали 28 тис. членів. Головою АТТАК був обраний редактор впливової французької газети “Монд дипломатик” (Le Monde Diplomatique) Бернар Кассен (Bernard Cassen). У наступні роки відділення АТТАК виникли в багатьох інших країнах світу. Деякі з них (наприклад, в Польщі) стали об’єктом проникнення інфільтрації з боку ультраправих і націоналістичних груп.

     Офіційна  мета АТТАК – організувати “міжнародний рух за демократичний контроль над фінансовими ринками і їх інститутами”, щоб перешкоджати “необмеженій свободі циркуляції капіталів” і “спекулятивним операціям”. Асоціація виступає за оподаткування фінансових прибутків, вступ санкцій проти зон “відмивання грошей”, запобігання приватизації пенсійної системи, забезпечення гласності в питаннях капіталовкладень в залежні країни, юридичне регулювання фінансових і банківських операцій і анулювання зовнішнього боргу залежних країн.

     Іншим прикладом міжнародної антиглобалістської організації служить “Виа кампесина” (Via Campesina) – створене в 1993 об’єднання селянських ініціативних груп і рухів  з різних країн. Головним ініціатором  виступила французька Селянська  конфедерація (Confederation Paysanne) на чолі з Жозе Бове (Jose Bové) – селянським лідером, який став відомий завдяки організованому їм демонстративному розгрому ресторану “Макдональдс” в г.Милло (Франція). Конфедерація виступає в захист традиційного селянського господарства, проти індустріалізації сільського господарства, контрольованої транснаціональними компаніями і підтримує зв’язки з різними політичними кругами країни, – від лівих до правих.

     Велику  увагу антиглобалізм приділяє новим  інформаційним технологіям. До їх використання активно закликав ще в 1990-х лідер “Сапатистской армії національного звільнення” (Ejercito Zapatista de Liberacion Nacional) – індіанського повстанського руху в Мексиці – субкомманданте Маркос, якого вважають одним з глашатаїв антиглобалізму. У 1999, під час виступів проти зустрічі світової організації Торгівлі в Сієтлі (США), був створений “Незалежний медіа-центр”(Independent Media Center, Indimedia). Ця всесвітня система покликана служити інформуванню громадськості в обхід корпоративних засобів масової інформації. Локальні мережі “Индимедиа” існують в багатьох країнах Америки, Європи, Азії, Африки і Австралії. Вони не лише поширюють інформацію про діяльність груп антиглобалістського спектру, але і дозволяють їм таким чином координувати свої дії.

     У антиглобалістському русі офіційно усі учасники рівні. Насправді, проте, це рівність дуже відносно, оскільки різні групи і асоціації мають неоднаковий доступ до фінансових і інформаційних ресурсів, різну міру близькості до політичного і інтелектуального істеблішменту, а значить – непорівнянними організаційними можливостями і мірою впливу на товариство. Так, АТТАК за декілька років завоювала міцні позиції в антиглобалістському русі, включивши до свого складу багатьох видних і авторитетних діячів зі всього світу. Вона грає видну роль в організації багатьох міжнародних форумів і акцій антиглобалізму. 
 
 
 
 

     4. Роль соціальних  форумів у розвитку  антиглобалістичних  рухів 

     Важливою  формою антиглобалістського руху в  останні роки сталі “соціальні форуми” (Social Forums). Вони проводяться на континентальному і на всесвітньому рівні, обговорюють найважливіші питання світового економічного, політичного і соціального розвитку. Попередницею всесвітніх форумів можна вважати “Интергалактическуюзустріну проти неолібералізму”, яка була організована за ініціативою мексиканських сапатистов літа 1996 в штаті Чьяпас (їй передували аналогічні континентальні зустрічі). Всесвітні соціальні форуми в 2001-2003 проводилися в Бразільському місті Порту-Алегри, де при владі перебувають представники троцькістської фракції Партії праці. Офіційне гасло форумів : “Інший світ можливий”.

     У теорії ці конгреси повинні зберігати  і відбивати “визвольну різноманітність” антиглобалістського руху, відсутність  нерівності в його рядах. Проте на практиці це виглядає не зовсім так. Вже на другому Всесвітньому форумі в 2002 позначилася нерівність між групами. Багато невеликих ініціатив і неурядові організації не змогли, з фінансових і організаційних причин, взяти участь в роботі форуму, на якому домінували представники політичного і громадського істеблішменту (лідери АТТАК, Бразільській Партії праці, французькій Соціалістичній партії, включаючи міністрів, і так далі). Вони сформували “Інтернаціональну раду”, яка контролювала і наступний Всесвітній форум в 2003. Його “зіркою” став новообраний Бразільський президент Инасио Лула та Силва (Inacio “Lula” de Silva), лідер Партії праці. Вважається, що в реальності він продовжує неоліберальну економічну політику, проте охоче удається до антиглобалістської риторики. Критикуючи позицію лідерів Всесвітнього форуму, провідна активістка аргентинської правозахисної і “антиімперіалістичної” організації “Матері Пласо-дель-Майо” (Madres de Plazo del Mayo) Эбе де Бонафини (Hebe de Bonafini) заявила: рух виник з метою “боротися з глобалізацією, а не гуманізувати її”.

     У 2004 Всесвітній соціальний форум пройшов  в г.Бомбей (Індія). У 1200 його заходах  взяли участь 80 тис. людина з 132 країн. Проведення форуму було підтримане цього  разу політиками з Індійського національного  конгресу, Республіканської партії нижчих каст і комуністичних партій. Свої паралельні зустрічі провели маоістські партії і організації.

     У серпні 2002 в Буенос-Айресі був проведений Всесвітній соціальний форум, спеціально присвячений аргентинській кризі. Його організували 500 громадських і політичних організацій, включаючи троцькістські партії, комуністів, рухи безробітних, квартальні ініціативні групи та ін., а також лівих політиків з різних країн Латинської Америки. У дискусіях і різних заходах форуму брали участь до 10-15 тис. людина. Вони обговорювали альтернативи капіталістичної глобалізації, можливості громадської самоорганізації і проблеми боротьби із зоною вільної торгівлі в Америці. На форумі були прийняті рішення про проведення континентальних протестів, а також про організацію нових зустрічей – субрегіонального форуму в провінції Коррьентес і латиноамериканського форуму в Монтевідео в листопаді 2002.

     Європейський  соціальний форум уперше проводився у Флоренції (Італія) в листопаді 2002. Хороший опис цього заходу, уявлення, що дає, про те, як проходять конгреси антиглобалізму, дав один з російських учасників : “Засідання форуму проходять в старовинній фортеці і в декількох великих залах в центрі міста. Паралельно проходить маса заходів – конференції, семінари і воркшопы, на яких обговорюються різні питання, від посилення впливу правих на європейську політику до продовольчої безпеки слаборозвинених країн, від проблеми біженців до розучування революційних пісень. Тисячі людей сидять і стоять в затишних, добре обладнаних залах і слухають сотні розмов. Подискутувати про почуте не можна – це не передбачено. За однією мовою йде друга, третя, п’ята, десята.. В центрі ж фортеці бушує “лівий гіпермаркет.. – продають партійну пресу.. на різних мовах, а також майки, нашивання, значки, листівки і інший радикальний стафф”" (неодмінним атрибутом якого є різноманітні популярні зображення Че Гевары, перетвореного на справжній ідол антиглобалізму). Радикальніший антиглобалізм, невдоволений “заорганізованістю” офіційного заходу, організував власний – “автономний простір”, або “хаб”. Воно виглядало демократичніше: “..люди сидять в крузі, дивляться один одному в очі, не штовхають мови і не роблять гучних заяв, а розмовляють один з одним і домовляються про спільні дії проти капіталізму, проти війни, проти пригноблення і нерівноправ’я.”. (Цитується по: RUSSIA.INDIMEDIA.ORG. Друкарська версія. 2002. Осінь – зима. С. 6). Втім, обоє крила антиглобалізм злилися у величезній демонстрації, спрямованій проти підготовки війни в Іраку, : в цьому марші взяло участь 1 млн. чоловік.

     У січні 2003 в Хайдарабаде (Індія) відбувся перший Азіатський соціальний форум, в  роботі і заходах якого брали  участь 15 тис. активістів з усього континенту. У цих рамках відбулися 8 конференцій, 160 семінарів, 164 засідань різних робочих груп, безліч зборів, демонстрацій і так далі. Обговорювалися такі теми, як розширення прямої демократії, боротьба з соціальною дискримінацією, переорієнтація господарського розвитку з отримання прибутку на реальні потреби людей. 

     5. Критика антиглобалізму 

     Антиглобалістський  рух піддається критиці як з боку прибічників неоліберальної моделі, так і з боку супротивників  капіталізму з середовища більш  “традиційних” анархістів і марксистів. Велика частина істеблішменту, офіційні політики, економісти, прибічники неолібералізму і вільної торгівлі виходять з того, що глобалізація і лібералізація економіки – це об’єктивний процес, якому, із їхньої точки зору, немає альтернативи, а тому розглядають антиглобалізм або як консерваторів і реакціонерів-утопістів, прагнучих повернути назад розвиток людства, або як прикриття для підривних елементів (фундаменталістів, комуністів, анархістів і так далі). В зв’язку з цим ЗМІ викривають “неконструктивну” антиглобалізму, їх схильність до насильства, а також відсутність з їх боку детально розроблених альтернативних проектів і сценаріїв розвитку. Учасники руху, у свою чергу, звинувачують прибічників існуючої моделі в тому, що ті служать інтересам корпорацій і намагаються видати корпоративні інтереси за природні і об’єктивні процеси.

     Навпаки, лівий спектр критиків антиглобалістського  руху вважає його занадто різнорідним  для того, щоб реально кинути виклик існуючій системі. Вони докоряють антиглобалізму в ідейній неясності, відмові  висувати програму радикального розриву  з капіталізмом, а також в збігу деяких гасел і вимог з націоналістичними поглядами і рецептами правих сил. Ліві радикали вважають проекти реформістів лідерів антиглобалізму (такі як “податок Тобина” і “партиципативную демократію”) ілюзорними у рамках існуючого суспільного устрою. “Розраховувати на введення економічних “санкцій” проти тих, хто має економічну владу, коли відбувається нещадне руйнування “соціальної держави”, могло б здатися справою благородним і частково навіть обгрунтованим. Але це абсолютно нездійсненно в історичний момент, коли можновладці зовсім не благоволять до навіть мінімальних пропозицій” реформістів, – писала, наприклад, в 2002 газета італійських анархістів “Уманита нова” (“Umanita nova”).

     Пропаговану антиглобалізмом модель “партиципативной демократії участі” (приміром ту, що здійснюється в Бразільському місті Порту-Алегри) ліві опоненти вважають обманом або способом інтеграції протестних настроїв. Критики вказують на те, що участь цивільних груп в розробці міського бюджету носить лише дорадчий, але не вирішальний характер, що узгодженню з громадськістю підлягає лише невелика частина бюджету (10-15%). Вони нагадують, що цей проект отримав підтримку з боку таких інститутів глобалізації, як Всесвітній банк, а також ряду концернів і корпорацій, і стверджують, що він служить для того, щоб переконати громадян в необхідності скоротити витрати на соціальні потреби, а також збити невдоволення робітників і інших непривілейованих верств населення. Відомий іспанський дослідник соціальних рухів Франсиско Хосе Куэвас Ноа (Francisco Jose Cuevas Noa) називає модель “демократії участі” пасткою, яка “институционализирует” рухи протесту і забезпечує їх “примирення з реальністю”. Він бачить в цьому проекті прагнення істеблішменту надати демократичну видимість своєму правлінню, “косметичну операцію”, яка “здійснюється за допомогою залучення.. декількох відомих осіб з різних асоціацій або створення якої-небудь невеликої ради участі (соціально-економічного, жіночого, екологічного і так далі), або ж за допомогою того, що асоціаціям дозволяють діяти там, де адміністрація діяти не може”.

     Нарешті, критику викликає і співпраця  частини лідерів антиглобалістського  руху з істеблішментом і владою. Приміром стверджується, що в 2003 представники АТТАК і інші організатори Європейського соціального форуму в Парижі отримували грошову допомогу від французької влади різного рівня. Втім, лідери заперечували будь-які припущення про те, що при цьому була укладена яка-небудь політична угода.