Типи синтаксичних одиниць

Типи синтаксичних одиниць

 

В українському мовознавстві набуває поширення вчення про  три синтаксичні

 одиниці:

 • речення;

 • словосполучення;

 • мінімальна синтаксична одиниця.

 Вивчення синтаксичних  одиниць передбачає багатоаспектність  підходів,,

 зокрема:

 • формально-синтаксичний (враховує формальну будову синтаксичних оди­

 ниць);

 • семантико-синтаксичний, або семантичний (враховує взаємозв’язок фор­

 мальної будови і значення синтаксичних одиниць);

 • комунікативний, або  функціональний.

 Чільне місце в сучасному  мовознавстві посідає ф у н к ц іо н а л ь н и й п ід х ід до ви­

 вчення синтаксичних  явищ. Функціональний підхід враховує о б ’єктивно-смисло­

 вий зміст речення як відображення явищ позамовної дійсності. Він реалізується в

 концепціях:

 • американських мовознавців  Чарлза Філлмора (нар. 1929), Уолеса  Чейфа

(нар. 1927);

 • голландського мовознавця  Симона-Корнеліса Діка (нар. 1940);

 • чеського мовознавця Вілена Матезіуса (нар. 1882);

 • українського мовознавця  Івана Вихованця (нар. 1935).

 Іван Романович Вихованець  визначає синтаксичні одиниці  за:

 • формально-синтаксичними;

 • семантично-синтаксичними  ознаками.

 Мовознавець розглядає  синтаксичні одиниці учгфері:

 • мови і мовлення;

 • синтаксичних зв’язків;

 • семантико-синтаксичних  відношень;

 • структури і семантики  речення.

 Цікавими й грунтовними щодо визначення синтаксичних одиниць є концепції

 американських лінгвістів Ч. Філлмора і У. Чейфа, які значну увагу приділяють дифе-

 ренційним семантико-синтаксичним  ознакам тієї чи іншої мовної  одиниці. Голланд­

 і ї Синтаксис як  розділ граматики

 ський лінгвіст Симон-Корнеліс Дік синтаксичні одиниці досліджує через взаємо­

 відношення функціонального  і системного аспектів синтаксису.

 Чеський мовознавець Вілен Матезіус для виділення синтаксичних одиниць спи­

 рається на комунікативний  аспект функціонального синтаксису.

 З урахуванням ідей зазначених концепцій у лінгвістиці виділено три основні

 синтаксичні одиниці:

 • речення як основна  і найбільша предикативна одиниця в мовній системі,

 оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спону-

 кальність, бажальність,  теперішній, минулий, майбутній час)  співвідноситься

 з дійсністю;

 • словосполучення  — непредикативна синтаксична  одиниця, яка лише в складі

 речення як одиниці  повідомлення є його компонентом;

 • мінімальна синтаксична одиниця, яка функціонує лише в межах речення чи

 словосполучення і  є їхнім складником-компонентом: 1) члени речення виділя­

 ються на основі синтаксичних зв’язків; 2) синтаксеми — на основі семанти-

 ко-синтаксичних відношень.

 Отж е, центральною синтаксичною одиницею у синтаксисі є речення, а сло­

 восполучення і мінімальна  синтаксична одиниця підпорядковані реченню. Слово­

 сполучення і мінімальні  синтаксичні одиниці переважно  є компонентами, що репре­

 зентують найвищі морфологічні  одиниці (частини мови та сукупність  їх форм).

 Синтаксичні одиниці  перебувають в ієрархічних зв’язках. Вершиною цієї ієрар­

 хії є речення, якому  підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична

 одиниця. Відмінності  між синтаксичними одиницями зумовлені передусім гра­

 матично, оскільки за  змістом вони можуть бути лексично  тотожними, пор.:

 Утворили слово (речення)  — утворення слова (словосполучення)  — словотво­

 рення (мінімальна синтаксична  одиниця).

У сучасному українському мовознавстві набуває поширення  вчення про три синтаксичні одиниці: речення, словосполучення й мінімальну синтаксичну одиницю. Речення і  словосполучення є синтаксичними  одиниця-ми-конструкціями, а мінімальна синтаксична одиниця функціонує як компонент речення або словосполучення. Речення — основна синтаксична одиниця й найбільша одиниця в мовній системі. Після речення як найбільшої мовної одиниці ми залишаємо сферу мови й потрапляємо у сферу мовлення.

 

Речення виражає модально-часові значення: значення реального факту, що стосується теперішнього, минулого, майбутнього часу, а отже, співвідноситься з моментом мовлення, або значення ірреальності, зокрема спонукальності, гіпотетичності чи бажальності, напр.: Ти груди краєш поглядом дитини, Печеш і мучиш, рідний краю мій, П'яниш, як жоден на землі напій... (М. Рильський); Перші здавлені акорди Задрижали в тьмі (Г. Чупринка); Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? (П. Тичина); Просніться, люди! (Л. Костенко); Якби дерева уявить могли Убивчу лють сокири і пили (Це значить — людську лють), то скам'яніли б, Камінним листям нас би затовкли (Д. Павличко); Хотів би я злетіти в небеса, Позбутися ваги земного тіла (Д. Павличко) .

 

Синтаксична сутність речення  виявляється в комплексі граматичних  значень, співвіднесених з актом мовлення й позицією (комунікативним наміром) мовця. Такий комплекс граматичних значень багато синтаксистів називають предикативністю, звичайно об'єднуючи в цій реченнєвій категорії категорії часу й модальності. У цьому розумінні предикативність відбиває стосунок змісту речення до дійсності (реальність чи нереальність, необхідність чи ймовірність, можливість чи неможливість тощо). Отже, відповідно до категорії предикативності як визначальної реченнєвої ознаки речення являє собою в системі синтаксичних одиниць предикативну одиницю.

 

Досить виразно постає відмінність речення від іншої  синтаксичної одиниці-конструкції — словосполучення. Ця відмінність полягає в належності їх до різнорідних одиниць: предикативної одиниці (речення) і непредикативної одиниці (словосполучення). Тісно пов'язаними з ознакою предикативності / непредикативності виступають функції речення і словосполучення. Речення виконує функцію комунікативної одиниці, тоді як словосполученню не притаманна ця функція.

 

Інші відмінності двох синтаксичних одиниць-конструкцій  варто кваліфікувати як не загальні, тобто такі, що не охоплюють усієї  сукупності речень і словосполучень. Хоча й потрібно зауважити, що ці відмінності  нерідко належать до істотних. Наприклад, до істотних, але не загальних ознак  речення і словосполучення належить кількісний склад їх компонентів. Якщо речення може бути однокомпонентним, то словосполучення складається  принаймні з двох компонентів, пор.: Смеркає; Тихо; Ранок і веселий хлопець, гарно співати, брат і сестра. Відомо, що можлива однокомпонентність речення та мінімальна двокомпонентність словосполучення не може правити за розрізнювальну ознаку цих синтаксичних конструкцій у всіх випадках їх функціонування. До того ж однокомпонентність речення не становить його типової характеристики, а наявність двох головних членів (підмета і присудка) формує ядро реченнєвих конструкцій, саме з ними пов'язаний найповніший граматичний вияв речення як основної синтаксичної одиниці, напр.: Я йду (П. Тичина); Серденько мліє (Г. Чупринка); / засміялась провесінь (Л. Костенко); Ніч була ясна (Д. Павличко).

 

На противагу синтаксичним одиницям-конструкціям — реченню  і словосполученню мінімальна синтаксична  одиниця є їх складником, тобто  функціонує в межах речення або  словосполучення. Мінімальні синтаксичні  одиниці виділяються на основі синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень. Це два ряди мінімальних синтаксичних одиниць, які стосуються відповідно формально-синтаксичної - і семантико-синтаксичної структур речення. Формально-синтаксичну структуру простого речення відображають синтаксичні зв'язки й виділювані на їх основі компоненти речення — головні і другорядні, а його семантико-синтаксична структура зумовлюється семантико-синтаксичними відношеннями й виділюваними на їх основі компонентами-синтаксемами, що позначають взаємовідношення предметів і явищ позамовної ситуації.

 

Синтаксичні одиниці в  ієрархічному плані посідають неоднакове місце. Підкреслимо ще раз, що основною синтаксичною одиницею виступає речення, якому підпорядковані мінімальна синтаксична одиниця і словосполучення. Речення домінує в синтаксичній системі за діапазоном функцій, а також за характером формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної й комунікативної організації. У сукупності синтаксичних одиниць найпериферійніше місце належить словосполученню, яке вказує на розчленоване позначення певного елемента дійсності і складається з двох чи більше компонентів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком. Спробуємо тепер дати короткі визначення трьох взаємопов'язаних синтаксичних одиниць — речення, словосполучення й мінімальної синтаксичної одиниці.

 

Речення — предикативна синтаксична  одиниця, а отже, основна синтаксична  одиниця-конструкція, що протиставляється в синтаксичній системі мінімальній синтаксичній одиниці і словосполученню за формою і функціями, являючи собою граматично організоване поєднання слів (або слово) та маючи певну смислову й інтонаційну завершеність. Функціонуючи в мовленні як мінімальна одиниця спілкування, воно є водночас одиницею формування й вираження думки.

 

Словосполучення — підпорядкована реченню непредикативна синтаксична одиниця-конструкція, граматичне і змістове поєднання двох або більше повнозначних слів (чи словоформ), яке зі змістового боку є складним найменуванням явищ дійсності, а з формально-синтаксичного — сполученням повнозначних слів за допомогою підрядного або сурядного зв'язку. Поряд із мінімальною синтаксичною одиницею воно бере участь у побудові речення.

 

Мінімальна синтаксична  одиниця — компонент речення  або словосполучення, що виділяється  на основі синтаксичного зв'язку (формально-синтаксичний компонент) чи семантико-синтаксичного відношення (семантико-синтаксичний компонент).

 

Відмінності між трьома синтаксичними  одиницями (реченням, словосполученням, мінімальною синтаксичною одиницею) виявляються передусім у граматичному плані. Це виразно простежується  за речового (змістового) збігу їх компонентів. Лексична тотожність членів речення, компонентів  словосполучення й компонентів  складного слова (із синтаксичного  боку — одного з різновидів мінімальної синтаксичної одиниці) не руйнує граматичної своєрідності синтаксичних одиниць, пор.: Сіяли буряки (речення) — сіяння буряків (словосполучення) — бурякосіяння (мінімальна синтаксична одиниця, наприклад, у реченні Настала пора бурякосіяння). Три різці синтаксичні одиниці тут називають ту саму подію, проте розрізняються елементами змісту, зумовленими граматичною будовою цих одиниць. Найрельєфніше відображає подію речення. У реченні як предикативній одиниці подію співвіднесено з мовленнєвим актом, моментом мовлення. Подію в цьому реченні мовець кваліфікує як реальний факт минулого. І навпаки, в непредикативних одиницях — словосполученні й мінімальній синтаксичній одиниці подія не пов'язана з ситуацією мовлення, тобто перебуває поза модально-часовими характеристиками.

 

У внутрішніх межах відповідної  синтаксичної одиниці можливий поділ  на великі угруповання, які нерідко вважають окремим типом синтаксичних, одиниць. Наприклад, речення як основну синтаксичну одиницю поділяють на два класи — просте речення і складне речення. Просте речення — це предикативна синтаксична одиниця, що формується однією парою головних членів (підметом і присудком) або одним головним членом (не диференційованим на підмет і присудок) і співвідноситься з ситуацією мовлення. Воно складається з декількох поєднаних синтаксичним зв'язком форм слів чи однієї форми слова, напр.: Із цегли, із церковної стіни Шопена серце з нашими говорить.., (М. Рильський); Ходять птиці по синю воду, По білі роси та полуниці (А. Малишко); Хочу тебе цілувати (Д. Павличко); Гори (Л. Костенко); Обвуглюйся (Л. Костенко); Дорога. Ранок. Тиша (М. Рильський). Складне речення — це синтаксична одиниця, компонентами якої виступають предикативні одиниці (прості речення), поєднані певним синтаксичним зв'язком. З погляду формальної організації складне речення є об'єднанням двох чи більше предикативних частин, кожна з яких має ознаку речення — предикативність. Типовими засобами вираження синтаксичного зв'язку й семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами є сурядні й підрядні сполучники, а також сполучні слова, напр.: Була тоді ще дівкою Десна, а я — здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима (О. Довженко); Якщо в такий час повертається з інституту Микола Баглай, студент металургійного, то він, ясна річ, зупиниться на майдані і за звичкою послухає собор, його мовчання, послухає оту не кожному доступну «музику сфер» (О. Гончар) ; Морозиха і бандурист потонули в людському морі, яке вишумовувало навколо Савур-могили (Б. Харчук). Розрізнювальну ознаку простого і складного речень становлять співвіднесеність із ситуацією мовлення повідомлюваного в цілому (монопредикативність простого речення) і співвіднесеність змісту з ситуацією мовлення кожної предикативної частини окремо (поліпредикативність складного речення).

 

Синтаксичні одиниці є  одиницями і мови, і мовлення. В кожній із цих сфер вони виявляють свої специфічні ознаки. У функціональному плані можна говорити й про мовні та мовленнєві сукупності синтаксичних одиниць. 
**********